Правочини: поняття,види,форма,порядок укладання.

Поняття правочинів

Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.Правочин - це правомірна дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна у власність шляхом купівлі-продажу; здача майна в оренду, надання послуг тощо). Отже, правочин характеризується такими ознаками:- це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі;- це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону;- спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета (набути майно у власність чи у тимчасове користування, отримати послуги чи результат роботи тощо).

Види правочинів

Відповідно до підстав класифікації вирізняють такі види правочинів.

Залежно від числа сторін, волевиявлення яких потрібне на здійснення правочину:- односторонні (для їх вчинення досить волевиявлення однієї особи, наприклад, заповіт);- двосторонні (вимагається волевиявлення двох сторін (так, для укладення договору купівлі-продажу недостатньо бажання продавця продати річ, необхідно, щоб покупець виявив бажання її купити);- багатосторонні (при укладенні яких виражається воля трьох і більше сторін, наприклад, договір про спільну діяльність).

Двосторонні і багатосторонні правочини називаються договорами (купівля-продаж, поставка, контрактація, оренда, підряд тощо).

Залежно від того, чи відповідає обов'язку однієї зі сторін зустрічний обов'язок контрагента, правочини поділяють на:- відплатні (де надається зустрічне майнове задоволення у вигляді грошей, майна, роботи, послуг - купівля-продаж, міна, підряд, комісія);- безвідплатні (ніякий майновий еквівалент не передбачається - договір дарування, безоплатного користування майном).

Відплатність чи безвідплатність правочинів визначається як законом, так і договором. Тому існує категорія правочинів, які залежно від умов договору можуть бути як відплатними, так і безвідплатними (наприклад, договір доручення, зберігання). Водночас, купівля-продаж, оренда - це завжди оплатні договори, оскільки в іншому випадку вони перетворяться у самостійні цивільні договори - договір дарування чи безоплатного користування майном.

Залежно від моменту укладання правочину вирізняють:- консенсуальні правочини. Такий правочин вважається укладеним після того, коли сторони у належній формі погодили всі істотні умови договору, а сам правочин буде виконуватися пізніше. Так, сторони підписали договір поставки продукції, де зазначили: яка продукція і коли повинна поставлятися, її ціна, порядок розрахунків тощо. Якщо постачальник у погоджені строки не виконає своїх зобов'язань, то замовник має право на відшкодування збитків і на стягнення передбаченої договором неустойки;- реальні правочини. Для того, щоб такий правочин вважався укладеним, сторонам недостатньо погодити у належній формі його істотні умови, необхідно, щоб відбулася реальна передача речі (договір позики, зберігання). Так, якщо сусід пообіцяв дати у борг гроші, а потім відмовився, не можна вимагати виконання договору, оскільки він ще не вважаться укладеним.

Залежно від значення підстав правочину для його дійсності вирізняють:- каузальні правочини (від лат. causa - причина);- абстрактні правочини.

У каузальних правочинах безпосередньо визначена підстава їх укладання, намір досягти певного результату - стати власником майна, отримати майно у тимчасове користування та ін. Із змісту абстрактного правочину неможливо з'ясувати заради чого він укладався. Так, із векселя не зрозуміло конкретної мети його видачі - оплатити замовлений товар, послуги, роботу, повернення боргу тощо.

Форма правочини

Формою правочину називається спосіб вираження волі його сторін. '

Форма правочину залежить від:- суб'єктного складу правочину;- предмета правочину;- ціни правочину;- строку, на який правочин укладається;- конкретного виду правочину;- прямих вказівок закону на форму конкретного правочину. Чинне законодавство допускає укладення правочинів в усній, простій письмовій та письмовій нотаріальній формі. Особливим способом вираження волі є укладення договору шляхом вчинення конклюдентних дій (тобто дій, які свідчать про бажання однієї сторони укласти договір на умовах, запропонованих іншою.

1. Усна (словесна) форма.Вона застосовується у всіх випадках, коли для даного виду правочину законом не передбачено іншу форму.

2. Письмова форма.Вона полягає у тому, що правочин вчиняється шляхом фіксації його змісту за допомогою письмового тексту і підписання особами, які його вчинили. До письмової форми прирівнюється вираження волі сторін за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Незважаючи на певну складність, письмова форма має і свої переваги:o забезпечує чітке вираження волі учасників і її фіксацію;o дозволяє у будь-який час ознайомитися з умовами правочину;o є належним доказом при захисті інтересів потерпілої сторони.

Представництво та його види

Представництво - це правовідношення, відповідно до якого одна сторона (представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від імені іншої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов'язки.

Завдяки представництву стає можливим реалізація цивільних прав недієздатними та малолітніми особами. Необхідність представництва зумовлена також тим, що інколи громадянин внаслідок тривалої відсутності, хвороби, браку часу чи кваліфікації не має можливості особисто отримати заробітну плату, пенсію, поштовий переказ, керувати транспортним засобом, продати чи купити квартиру, кваліфіковано виступити у суді, У цих випадках допомогу йому надає представник.

Юридичні особи завдяки представництву мають можливість оперативно і кваліфіковано укладати договори, захищати свої інтереси у суді за допомогою кваліфікованих юристів чи інших фахівців.

Представництво характеризується такими ознаками:

o цивільні права та обов'язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою;

o представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюються);

o представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;

o представник діє виключно у межах наданих йому повноважень;:н

o правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Якщо укладений представником правочин спричинив для контрагента збитки, то зобов'язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цього правочину.

У широкому розумінні термін "представництво" включає відносини, які існують між особами, коли одна з них діє за іншу або під її контролем. Тому нерідко цим терміном користуються і тоді, коли йдеться про комісію, торгове представництво, відносини з брокерами, маклерами, адвокатами.

Дії представника особи спричиняють певні правові наслідки для інших лише у тому разі, коли представництво є належним і здійснюється у межах наданих повноважень.

Повноваження - це право однієї особи виступати представником іншої особи. Підставами виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами, з наявністю яких закон пов'язує виникнення повноважень, є:волевиявлення особи, яка бажає мати представника, виражене у встановленій законом формі. Це волевиявлення може бути виражене або у договорі доручення, або, найчастіше, у вигляді довіреності;призначення або обрання особи на посаду, виконання обов'язків якої вимагає певних юридичних дій від імені іншої особи:призначення або обрання керівником підприємства;призначення на певну посаду на підприємстві чи в установі, яка надає послуги населенню шляхом укладання договорів (касир, продавець, приймальник, гардеробник). Повноваження цих осіб відображені у відповідних відомчих положеннях, інструкціях. Довіреність їм не потрібна, оскільки вони виконують обов'язки за посадою у службовий час, а обсяг їхніх повноважень випливає з обстановки, в якій вони працюють. Водночас, коли, наприклад, продавцеві доручається укласти договір охорони, то, звичайно, при цьому вже вимагається довіреність, оскільки дана особа перестає бути представником за посадою, а має набути повноважень представника за довіреністю;призначення опікуном;наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчиняти певні дії як представникові іншої особи. Наприклад, дозвіл органів опіки та піклування, який надано опікунові для укладення конкретної угоди, що виходить за межі побутової (п. 4.7. Правил опіки та піклування від 26 травня 1999 р.);відносини материнства, батьківства, усиновлення, удочеріння, які відповідним порядком оформлені;спільне ведення селянського (фермерського) господарства, оскільки інтереси такого господарства представляє його голова;членство у кооперативі, спілці, об'єднанні, за статутом якого інтереси цього об'єднання представляє голова.

Отже, залежно від того, на чому будуються повноваження представника, можна вирізнити представництво за законом (або законне, обов'язкове) і представництво за договором (або договірне, добровільне).

Представництво за законом має місце тоді, коли особа представник, коло її повноважень і самі випадки такого представництва визначаються певними нормативними актами (ЦК, СК тощо). До призначення представника той, кого представляють, у таких випадках ніякого відношення не має.

Різновидом даного представництва є так зване статутне представництво, коли відповідно до статуту чи положення керівний працівник (директор, ректор, начальник, голова) наділений повноваженнями виступати у цивільному обігу від імені юридичної особи.

Представництво за договором - це таке представництво, яке виникає у результаті правочину між представником та особою, яку він представляє. Для здійснення даного представництва потрібно отримати довіреність, яку той, кого представляють, видає представникові як доказ наданих йому повноважень.

Представництво у цивільному праві відрізняється від представництва суміжних правових інститутів, наприклад, від представництва судового або процесуального. Процесуальне представництво має місце як у цивільному, так і в кримінальному процесах. Метою представництва у цивільному праві є здійснення представником від імені і за рахунок того, кого представляють, певних юридичних дій (укладання договорів тощо), метою судового представництва є захист представником у суді інтересів тієї чи іншої сторони.

Якщо у цивільному праві при укладанні договору представник завжди заміняє того, кого він представляє, то у судовому представництві поруч із представником може діяти й особа, інтереси якої представляються.

Нарешті, якщо коло повноважень представника у цивільному праві повністю визначається довірителем, то при судовому представництві загальні права представника передбачені у законі, і тільки деякі права можуть бути застережені у довіреності.