Класифікація суджень та знання.

 

Судження:

 

	АНАЛІТИЧНІ знання пояснююче	СИНТЕТИЧНІ знання розширююче, прирощуюче
АПОСТЕРІОРНІ знання емпіричне		Існують у складі недосконалого знання У Сибіру видобувають багато золота, цей будинок стоїть на узгіррі, деякі тіла – важкі
АПРІОРНІ Знання «чисте» згадати «вроджені» ідеї	Існують у складі досконалого знання Усе обумовлене передбачає наявність умови, квадрат має чотири кути, тіла протяжні, холостяки неодружені Формальна логіка	Існують у складі досконалого знання Усе, що відбувається, має свою причину. В усіх змінах тілесного світу кількість матерії –незмінна. 5+7=12 Силлогізм Сократа

 

Питання, які відтепер постали перед науковцями

Питання про тавтологічність аналітичного знання та про те, де береться його новизна.

Де відбувається прирощення при виведенні одного з іншого, при доведенні теорем?

Кант показав значення синтезу у пізнанні.

Що можна вивести теоретичним шляхом?

Виникають питання про обґрунтування інших наук, які користуються математикою. Справді, чи можна математикою підмінити досвід? Чи дає математика реальні зв'язки між явищами?

Ці питання актуальні і зараз, особливо при побудуванні нових теорій, моделей. Зокрема важливо в економіці.

Структура гносеологічного поля.

Чуттєвість (Sinnlichkeit – здатність до відчуттів)

Розсудок (Verstand – здатність до понять та суджень) Як можливе чисте природознавство? (Розсудок звертається на чуттєвість) Як можлива чиста математика? (Розсудок звертається на свою діяльність) Апріорний синтез за допомогою 12 категорій.

 

Розум (Vernunft – здатність до умовиводів, які доходять до ідей, тут ідея – поняття розуму про безумовну єдність усіх обумовлених явищ) Як можлива метафізика, тобто умоглядне пізнання усього сущого (онтологія)? Вищий синтез

 

Відповідно, гносеологія Канта поділяється на такі розділи:

 

Трансцендентальна естетика (естетика – у Канта гноселогічне вчення про чуттєвість, а не лише про споглядання прекрасного)
Трансцендентальна аналітика	---- Трансцендентальна логіка
Трансцендентальна діалектика

Трансцендентальний – те, що досвіду, емпірії передує (a priori), але призначене для того, аби зробити можливим емпіричне пізнання. Те, що стосується умов досвідного пізнання, те, що лежить по цей бік експерименту; те, що осягається вищою умоглядністю.

Сюди можна віднести апріорні форми чуттєвого пізнання: простір та час. (Вони вроджені).

Сюди можна віднести апріорні форми діяльності розсудку, який здійснює синтез даних чуттєвості та категорій (понять), які є формами діяльності розсудку. Ані відчуття, ані поняття самі по собі не дають знання. Відчуття без понять – сліпі, поняття без відчуттів – порожні.

Розсудок без почуттів – безсилий, але й відчуття не дають йому справжнього знання про істинний світ.

Знання утворюється в результаті синтезу почуттів та діяльності розсудку, тобто застосуванню категорій.

Такий синтез називається «Трансцендентальною апперцепцією». Про це дещо далі.

 

Трансцендентне те, що знаходиться поза досвідом та до досвіду не відноситься, також ті основоположення, які намагаються вийти за межі досвіду, велять переступити його межі. Те, що перевищує сферу нашого пізнання. У математиці – невисловлюване алгебраїчними діями. Трансцендентне рівняння. y = x + tgx

Розум намагається дізнатися дещо про галузь трансценедентного саме за допомогою трансцендентальних здібностей. Щоправда великих успіхів тут не досягає.

Річ у собі – трансцендентний об’єкт.

За межами чуттєвих феноменов знаходиться непізнавана реальність, про яку ми маємо лише гранеично абстрактне «чисте» поняття – noumenon. Ноумени нічого не дають щодо пізнання речей у собі.

Трансцендентальна естетика

Річ у собі – виконує 4 функції, кожній з яких відповідає своє значення ноумена:

1. зовнішній збудник нашіх відчуттів та уявлень (але за відчуттями та уявленнями у загальному випадку неможливо дізнатися про властивості речі у собі через їх принципову несхожість прикладом чому може бути деякою мірою несхожість болі – на голку, що нас вколола чи хвилі на воді – на камінь, кинутий у річку.

2. це є будь-який в принципі непізнаваний предмет. Юм сказав би, що ми не знаємо, чи існують речі у собі. За Кантом ми не знаємо, що собою являє річ у собі; знаємо, що вона існує, та деякою мірою те, чим вона не є.

Пізнання обмежується лише почуттями. Річ у собі є лише постановкою задачі, але не розв'язанням.

3. трансцендентність, позачуттєва реальність. Все, що лежить у трансцендентній області. Кант постулює Бога та Безсмертну душу.

4. царство недосяжних ідеалів взагалі, пізнавальний ідеал безумовно вищого синтезу. Об’єкт віри.

Апріорні форми споглядання світу Простір та час

Абсолютне тлумачення: не як об’єкти, а як порядок (простір) та послідовність (час) співіснування речей (Ляйбніц, Оккам).

У Канта («критичного») – це лише форми чуттєвого споглядання, причому апріорні.

На відміну від попереднього метафізичного бачення простору часу у Канта – простір – зовнішня, а час внутрішня форма споглядання. Апріорні уявлення.

Простір – в основі геометричного знання

Час – в основі арифметики та алгебри, ряди чисел та величин в яких – передбачають наявність послідовності рахунку у часі.

Отже, відповідь на запитання щодо можливості математики% чиста, теоретична математика можлива як апріорна наука на базі позаемпіричного споглядання.

Математика чиста, теоретична.

А вибір математичної теорії відбувається через досвід (геометрія Евкліда. Лобачевського, Рімана).

Ось чому слід критично ставитися до теорій, які основані на математиці. Тут обов'язкова перевірка через досвід.

Трансцендентальна логіка

Виникнення наукового знання у загальному вигляді.

Синтетична єдність понять у судженнях та їх системах.

Таблиця класифікації суджень та категорій

 

класифікація суджень Категорії
за кількістю Категорії кількості	за якістю Категорії якості
1. Одиничні – єдність 2. окремі – множинність 3. Всезагальні – всезагальність	1. стверджувальні – реальність 2. заперечні – заперечення 3. безкінечні – обмеження
за відношенням Категорії відношення	за модальністю Категорії модальності
1. Категоричні –- субстанційність та приналежність 2. умовні – причинність 3. Роздільні – взаємодія	1. проблематичні –- можливість 2. Ассерторичні –- існування 3. аподиктичні – необхідність та випадковість

У цій таблиці третя категорія – завжди виникає з поєднання перших двох категорій того ж класу. Діалектичний задум, що передує Гегелівським тріадам.

Категорії розсудку неемпіричні, але вони застосовуються лише в емпірії і лише у ній.

Приклад: деякі камені у цій купі нагріті сонцем. Тут діють категорії реальності, множинності, єдності, причинності, існування, субстанційності, приналежності. Але внутрішні зв'язки між категоріями нез'ясовані.

Досвід за Кантом є синтетична єдність суджень сприйняття, перетворених, за допомогою підведення під категорії, у судження досвіду. Останні набувають характеру необхідності.

Саме у судженнях досвіду відбувається конструювання емпіричного матеріалу в предмети, об’єкти.

Отже, сонце світило, потім каміння стало теплим.

Сонце нагріває камінь (причинність)

Сонце є причиною нагрівання тіл на земній поверхні (всезагальність та необхідність)

Трансцендентальна аперцепція (аперцепція – сприйняття, зв'язок з самопізнанням).

Завдяки категоріям ми уникаємо психологізму протагорівського типу.

Схема трансцендентальної аперцепції: це синтез

«Схоплювання» у спогляданні ––– «відтворення» в уяві ––– «пізнавання» у понятті ––– «сприйняття» у судженні

Аперцепція виділяється з свідомості як активна її частина.

Коперніканський переворот

Але Кант врахував досвід Берклі: окремі чуттєві образи не можуть виконуати функції справді теоретичного поняття. Джерело теоретичних понять в активній опредмечувальній діяльності свідомості. При їх утворенні немає піднйому від відчуттів до узагальнень, але є сходження від цілісних структур до окремих уявлень.

Не поняття відповідають реальним об’єктам природи, а «об’єкти» у науках мусять відповідати апріорним категоріям, відповідати їм, а, отже, конструюватися. Коперніканський переворот (Кант) Птолемеївська контрреволюція (Рассел). Так саме як переворот Коперніка звернув увагу на неправомірність наївної довіри до почуттів, апріоризм Канта Коперніка звернув увагу на неправомірність наївної довіри до індуктивного мислення.

 

Амфіболія рефлективних понять – змішування об’єкта чистого розсудку з явищем. Згадаємо Оккама.

Люди пізнають світ у тій мірі, у якій вони його змінюють та перетворюють, створюють другу, «олюднену» природу. Друга не може існувати без першої, поза нею. У цій мірі людина – законодавець природи, але не першої, а другої.