Тема. Німецька класична філософія.

Лекція 3.

Тема. Німецька класична філософія.

Питання для розгляду:

1. Філософія І.Канта.

2. Філософська система Г.В.Ф. Гегеля.

3. Місце німецької класичної філософії в історії філософії, її оцінка в контексті сучасності.

 

Філософія І.Канта.

Парадокс Німеччини другої половини XVIII – початку XIX ст.: занепад політичної системи – понад сотня самостійних держав – королевств, курфюрств, княжеств, розрізненість та війни, кріпацтво. Разом із тим -- з'являється багато філософів та поетів. Переможна сила тогочасної Німеччини – у союзі філософії з поезією.

Одночасна діяльність Е. Канта, Ґьоте, Ф. Шіллера, Вільгельма та Александра Гумбольдта, – характерні події тієї епохи. Її пік -- сорокаліття розквіту німецького класицизму (1780-1820).

Естетичні проблеми та поняття набувають особливого та навіть рішучого значення.

Ідея національного об'єднання Німеччини. На основі спільної культури. Ідея суспільного прогресу. Синтез національної духовної енергії, містицизму та ідей національно-культурного відродження штурмерів, (а згодом романтиків), та просвітницьких ідей – сутність національної світоглядної ментальності, яка народила німецьку класичну філософію.

Пошуки компромісу між Сущим та Належним Sein und Sollen – основна проблематика.

 

 

Імануїл Кант (1724-1804) Кьоніґсберґ. Син скромного сідельного майстра. 1745 закінчив університет. 9 років був домашнім учителем у Східній Прусії. 1755 – приват-доцент. Читання лекцій з метафізики та багатьох природничих наук. Нужденність, бо приват-доцент нічого не отримував. 1765 погодився бути помічником бібліотекаря у королевському замку. Лише у 46 років 1770 отримав професорську кафедру логіки та метафізики. Пізніше був деканом і двічи обирався ректором.

1794 обраний членом Російської АН.

Критика релігії. Абсурдність співіснування у християнській вірі двох несумісних вимірів: часу та позачасової вічності. 1793 р. глава з трактату «Релігія у межах самого лише розуму». Догана від короля Фрідріха Вільгельма II. Після смерті короля у 1798 надрукував роботу «Спір факультетів». Вважав біблію суцільною аллегорією.

Ґьоте: «він той, хто створив найбільш дієве за своїми результатами вчення і найглибше від усіх заглибився у німецьку культуру». Присвячено найбільш від усіх літератури.

Докритичний період.

Приват-доцент Кант видав твір «Всезагальна природна історія та теорія неба» (1755). Народження планет та зірок з космічного пилу через іх тяжіння, нагрівання через тертя, рух космічних вихорів через відштовхування. Пояснив рух планет Сонячної системи.

Докритичний скептицизм. Не можна змішувати логічні зв'язки між явищами та причинні. У комнаті тепло не тому, що термометр показує 45⁰ по Фаренгейту... Підстави пізнання – оптичні явища у системі супутників Юпітера та розмірковування на їх підставі, а властивості променів світла – реальна підстава буття.

У загальному випадку реальні причинні або каузальні зв'язки недоступні раціональному пізнанню. Хоча інколи в окремих випадках можливо.

Згадати Юма та теорію двох годиників.

Проблема у тому, як протистояти догматизму будь-якого методу. До такого догматизму саме і веде гносеологічний оптимізм Просвітництва. Догматика як раціоналізму, так і емпіризму його розчарувала. Логічні зв'язки визнаються раціоналістами реальними, каузальними. Наївно вважати. Що почуття призводять до помилок розуму. Розум і сам здатен помилятися. Треба розкрити механізм цих помилок. Але для цього треба побудувати філософію, проникнуту розумністю.

Науку треба огородити як від догматизма, так і від невіри у неї, скептицизму. Тому поставлена подвійна задача: по-перше, обмежити знання, аби звільнити місце вірі, по-друге, показати, що критика розуму призводить врешті-решт до науки.

Критичний період

Початок періоду – професура.

Головна ідея: перед тим, як пізнавати, треба дослідити інструменти людського пізнання. Геґель сказав, що тут є «...спроба навчитися плавати до того, як кинутися у воду», тобто зробити це теоретично.

Питання Канта:

1. Що я можу знати? (Критика чистого розуму)

2. Що я мушу робити? (Критика практичнго розуму)

3. На що я можу сподіватися? (релігія у межах лише розуму, 1793)

4. Що таке людина і ким вона може стати? (третій розділ «Логіки», відповідь в «Антропології...», 1798)

 

Чи можливий чистий розум (тобто вільний від емпірії) і що може бути ним досягнуто?

Спочатку треба проаналізувати види знання

Класифікація суджень та знання.

 

Судження:

 

	АНАЛІТИЧНІ знання пояснююче	СИНТЕТИЧНІ знання розширююче, прирощуюче
АПОСТЕРІОРНІ знання емпіричне		Існують у складі недосконалого знання У Сибіру видобувають багато золота, цей будинок стоїть на узгіррі, деякі тіла – важкі
АПРІОРНІ Знання «чисте» згадати «вроджені» ідеї	Існують у складі досконалого знання Усе обумовлене передбачає наявність умови, квадрат має чотири кути, тіла протяжні, холостяки неодружені Формальна логіка	Існують у складі досконалого знання Усе, що відбувається, має свою причину. В усіх змінах тілесного світу кількість матерії –незмінна. 5+7=12 Силлогізм Сократа

 

Питання, які відтепер постали перед науковцями

Питання про тавтологічність аналітичного знання та про те, де береться його новизна.

Де відбувається прирощення при виведенні одного з іншого, при доведенні теорем?

Кант показав значення синтезу у пізнанні.

Що можна вивести теоретичним шляхом?

Виникають питання про обґрунтування інших наук, які користуються математикою. Справді, чи можна математикою підмінити досвід? Чи дає математика реальні зв'язки між явищами?

Ці питання актуальні і зараз, особливо при побудуванні нових теорій, моделей. Зокрема важливо в економіці.

Структура гносеологічного поля.

Чуттєвість (Sinnlichkeit – здатність до відчуттів)

Розсудок (Verstand – здатність до понять та суджень) Як можливе чисте природознавство? (Розсудок звертається на чуттєвість) Як можлива чиста математика? (Розсудок звертається на свою діяльність) Апріорний синтез за допомогою 12 категорій.

 

Розум (Vernunft – здатність до умовиводів, які доходять до ідей, тут ідея – поняття розуму про безумовну єдність усіх обумовлених явищ) Як можлива метафізика, тобто умоглядне пізнання усього сущого (онтологія)? Вищий синтез

 

Відповідно, гносеологія Канта поділяється на такі розділи:

 

Трансцендентальна естетика (естетика – у Канта гноселогічне вчення про чуттєвість, а не лише про споглядання прекрасного)
Трансцендентальна аналітика	---- Трансцендентальна логіка
Трансцендентальна діалектика

Трансцендентальний – те, що досвіду, емпірії передує (a priori), але призначене для того, аби зробити можливим емпіричне пізнання. Те, що стосується умов досвідного пізнання, те, що лежить по цей бік експерименту; те, що осягається вищою умоглядністю.

Сюди можна віднести апріорні форми чуттєвого пізнання: простір та час. (Вони вроджені).

Сюди можна віднести апріорні форми діяльності розсудку, який здійснює синтез даних чуттєвості та категорій (понять), які є формами діяльності розсудку. Ані відчуття, ані поняття самі по собі не дають знання. Відчуття без понять – сліпі, поняття без відчуттів – порожні.

Розсудок без почуттів – безсилий, але й відчуття не дають йому справжнього знання про істинний світ.

Знання утворюється в результаті синтезу почуттів та діяльності розсудку, тобто застосуванню категорій.

Такий синтез називається «Трансцендентальною апперцепцією». Про це дещо далі.

 

Трансцендентне те, що знаходиться поза досвідом та до досвіду не відноситься, також ті основоположення, які намагаються вийти за межі досвіду, велять переступити його межі. Те, що перевищує сферу нашого пізнання. У математиці – невисловлюване алгебраїчними діями. Трансцендентне рівняння. y = x + tgx

Розум намагається дізнатися дещо про галузь трансценедентного саме за допомогою трансцендентальних здібностей. Щоправда великих успіхів тут не досягає.

Річ у собі – трансцендентний об’єкт.

За межами чуттєвих феноменов знаходиться непізнавана реальність, про яку ми маємо лише гранеично абстрактне «чисте» поняття – noumenon. Ноумени нічого не дають щодо пізнання речей у собі.

Трансцендентальна естетика

Річ у собі – виконує 4 функції, кожній з яких відповідає своє значення ноумена:

1. зовнішній збудник нашіх відчуттів та уявлень (але за відчуттями та уявленнями у загальному випадку неможливо дізнатися про властивості речі у собі через їх принципову несхожість прикладом чому може бути деякою мірою несхожість болі – на голку, що нас вколола чи хвилі на воді – на камінь, кинутий у річку.

2. це є будь-який в принципі непізнаваний предмет. Юм сказав би, що ми не знаємо, чи існують речі у собі. За Кантом ми не знаємо, що собою являє річ у собі; знаємо, що вона існує, та деякою мірою те, чим вона не є.

Пізнання обмежується лише почуттями. Річ у собі є лише постановкою задачі, але не розв'язанням.

3. трансцендентність, позачуттєва реальність. Все, що лежить у трансцендентній області. Кант постулює Бога та Безсмертну душу.

4. царство недосяжних ідеалів взагалі, пізнавальний ідеал безумовно вищого синтезу. Об’єкт віри.

Апріорні форми споглядання світу Простір та час

Абсолютне тлумачення: не як об’єкти, а як порядок (простір) та послідовність (час) співіснування речей (Ляйбніц, Оккам).

У Канта («критичного») – це лише форми чуттєвого споглядання, причому апріорні.

На відміну від попереднього метафізичного бачення простору часу у Канта – простір – зовнішня, а час внутрішня форма споглядання. Апріорні уявлення.

Простір – в основі геометричного знання

Час – в основі арифметики та алгебри, ряди чисел та величин в яких – передбачають наявність послідовності рахунку у часі.

Отже, відповідь на запитання щодо можливості математики% чиста, теоретична математика можлива як апріорна наука на базі позаемпіричного споглядання.

Математика чиста, теоретична.

А вибір математичної теорії відбувається через досвід (геометрія Евкліда. Лобачевського, Рімана).

Ось чому слід критично ставитися до теорій, які основані на математиці. Тут обов'язкова перевірка через досвід.

Трансцендентальна логіка

Виникнення наукового знання у загальному вигляді.

Синтетична єдність понять у судженнях та їх системах.

Таблиця класифікації суджень та категорій

 

класифікація суджень Категорії
за кількістю Категорії кількості	за якістю Категорії якості
1. Одиничні – єдність 2. окремі – множинність 3. Всезагальні – всезагальність	1. стверджувальні – реальність 2. заперечні – заперечення 3. безкінечні – обмеження
за відношенням Категорії відношення	за модальністю Категорії модальності
1. Категоричні –- субстанційність та приналежність 2. умовні – причинність 3. Роздільні – взаємодія	1. проблематичні –- можливість 2. Ассерторичні –- існування 3. аподиктичні – необхідність та випадковість

У цій таблиці третя категорія – завжди виникає з поєднання перших двох категорій того ж класу. Діалектичний задум, що передує Гегелівським тріадам.

Категорії розсудку неемпіричні, але вони застосовуються лише в емпірії і лише у ній.

Приклад: деякі камені у цій купі нагріті сонцем. Тут діють категорії реальності, множинності, єдності, причинності, існування, субстанційності, приналежності. Але внутрішні зв'язки між категоріями нез'ясовані.

Досвід за Кантом є синтетична єдність суджень сприйняття, перетворених, за допомогою підведення під категорії, у судження досвіду. Останні набувають характеру необхідності.

Саме у судженнях досвіду відбувається конструювання емпіричного матеріалу в предмети, об’єкти.

Отже, сонце світило, потім каміння стало теплим.

Сонце нагріває камінь (причинність)

Сонце є причиною нагрівання тіл на земній поверхні (всезагальність та необхідність)

Трансцендентальна аперцепція (аперцепція – сприйняття, зв'язок з самопізнанням).

Завдяки категоріям ми уникаємо психологізму протагорівського типу.

Схема трансцендентальної аперцепції: це синтез

«Схоплювання» у спогляданні ––– «відтворення» в уяві ––– «пізнавання» у понятті ––– «сприйняття» у судженні

Аперцепція виділяється з свідомості як активна її частина.

Коперніканський переворот

Але Кант врахував досвід Берклі: окремі чуттєві образи не можуть виконуати функції справді теоретичного поняття. Джерело теоретичних понять в активній опредмечувальній діяльності свідомості. При їх утворенні немає піднйому від відчуттів до узагальнень, але є сходження від цілісних структур до окремих уявлень.

Не поняття відповідають реальним об’єктам природи, а «об’єкти» у науках мусять відповідати апріорним категоріям, відповідати їм, а, отже, конструюватися. Коперніканський переворот (Кант) Птолемеївська контрреволюція (Рассел). Так саме як переворот Коперніка звернув увагу на неправомірність наївної довіри до почуттів, апріоризм Канта Коперніка звернув увагу на неправомірність наївної довіри до індуктивного мислення.

 

Амфіболія рефлективних понять – змішування об’єкта чистого розсудку з явищем. Згадаємо Оккама.

Люди пізнають світ у тій мірі, у якій вони його змінюють та перетворюють, створюють другу, «олюднену» природу. Друга не може існувати без першої, поза нею. У цій мірі людина – законодавець природи, але не першої, а другої.

 

Етичне вчення Канта

Починається з роздумів над антиномією свободи.

Практичний розум (який переростає у волю) сам встановлює собі принципи моральної поведінки, знаходить їх собі як внутрішнє апріорне спонукання.

Люди за своєю емпіричною сутністю більш злі, чим добрі, бо тваринний егоїзм штовхає їх до злосердя та підступності, незважаючи на наявність у них прагнення до товариськості та задатків гуманності та особистої гідності.

Гіпотетичні імперативи: роби корисне іншимлюдям, якщо хочеш, аби вони робили корисне для тебе. Вчинки такого типу з точки зору моральності – припустимі, легальні. Емпіричні спонукання. Купець. Освічений правитель.

Верховний принцип -- Категоричний імператив -- загальний для всіх інваріант витікає з природи людини, але вже не з емпіричної, а з трансцендентної. Ніяких «якщо». Треба чинити морально заради самої моральності, а не досягнення якихось окремих цілей.

Отут і лежить ідеалізм Канта. Причому не суб’єктивний, а об’єктивний.

А правда Канта у тому, що усі визнають цей Категоричний імператив. Хоча не всі діють за ним.

Він ширший за позитивне правило Локка та негативне правило Гоббса.

Моральні постулати

Постулат свободи «ти мусиш, значить ти можеш»

Звідси щасливийне той, хто насолоджується або добивається, а той, хто задоволений своєю поведінкою.

Постулат безсмертя душі

Умова абсолютної реалізації категоричного імперативу.

Постулат існування бога.

Мета (мораль) конструює засіб (релігію) свого укріплення та затвердження. Згадаємо Вольтера (віра в бога потрібна, аби лакей мене не зарізав, егоїстичний мотив, гіпотетичний імператив)

Ідея бога витікає з моралі і не є її основа.

Фрідріх Вільгельм Шеллінг

Натурфілософія

Трансцендентальний ідеалізм

Ідея тотожності – шлях ірраціоналізму та містики – філософія одкровення.

 

 

Важливу роль в історії філософії належить німецькій класичній філософії на межі XVIII — XIX століть. На її розвиток суттєво вплинули три фактори: розвиток природознавства, досягнення філософії Нового часу, зокрема ідеї Просвітництва, та Французька революція XVIII століття. Німецька класична філософія представлена такими оригінальними мислителями, як Імману'іл Кант (1724-), Йоганн Готліб Фіхте (1762-1814), вільгельм Шеллінг, Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, Андреас Фейєрбах (1804-1872). Незважаючи на своєрідність філософських поглядів, вони створюють певну ідейну спільність. Саме через це 'їх поєднують у загальний філософський напрямок. У своїй творчості усі представники німецької класичної філософії спиралися на новоєвропейську традицію. Звідси спільність проблем, способів їх ставлення та вирішення.

Можна відокремити такі загальні риси німецької класичної ФІЛОСОФІЇ:

1) раціоналізм, успадкований від філософів епохи Просвітництва. Для усіх німецьких філософів-ідеалістів XIX століття характерним було переконання, що дійсність достатньо глибоко пізнати і переосмислити, щоб її виправдати; філософським переосмислюванням може бути виправдана й релігія;

2) критика усіма представниками німецької класики матеріалізму XVIII століття за його механіцизм;

3) вироблення діалектичного методу мислення в процесі критики метафізичного методу з використанням діалектичної традиції — завжди дуже впливової в Німеччині (Кузанський, Лейбніц, Гете);

4) критика споглядального характеру попереднього матеріалізму та розробка принципу діяльності, активності. Підкреслення творчої активності теоретичного мислення;

5) прагнення подолати антиісторизм попередньої філософії, розробка філософії історії та пошук об'єктивних підстав для періодизації історії, який здійснювався у сфері духу;

6) критика традиційної розумової метафізики, прагнення перетворити філософію на науку, побудувати універсальну, закінчену наукоподібну систему. Це знайшло відображення навіть у назвах праць німецьких класиків: «Науковчення» Фіхте, «Енциклопедія філософських наук» Гегеля;

Безпосередня спадкоємність у розвитку філософських ідей. У німецькій класичній філософії стався перехід від матеріалістичних ідей докритичного Канта до суб'єктивного та трансцендентального ідеалізму критичного Канта, через суб'єктивний ідеалізм Фіхте до суб'єктивного ідеалізму Шеллінга та об'єктивного ідеалізму Гегеля і, нарешті, до матеріалізму Фейєрбаха.

Лекція 3.

Тема. Німецька класична філософія.

Питання для розгляду:

1. Філософія І.Канта.

2. Філософська система Г.В.Ф. Гегеля.

3. Місце німецької класичної філософії в історії філософії, її оцінка в контексті сучасності.

 

Філософія І.Канта.

Парадокс Німеччини другої половини XVIII – початку XIX ст.: занепад політичної системи – понад сотня самостійних держав – королевств, курфюрств, княжеств, розрізненість та війни, кріпацтво. Разом із тим -- з'являється багато філософів та поетів. Переможна сила тогочасної Німеччини – у союзі філософії з поезією.

Одночасна діяльність Е. Канта, Ґьоте, Ф. Шіллера, Вільгельма та Александра Гумбольдта, – характерні події тієї епохи. Її пік -- сорокаліття розквіту німецького класицизму (1780-1820).

Естетичні проблеми та поняття набувають особливого та навіть рішучого значення.

Ідея національного об'єднання Німеччини. На основі спільної культури. Ідея суспільного прогресу. Синтез національної духовної енергії, містицизму та ідей національно-культурного відродження штурмерів, (а згодом романтиків), та просвітницьких ідей – сутність національної світоглядної ментальності, яка народила німецьку класичну філософію.

Пошуки компромісу між Сущим та Належним Sein und Sollen – основна проблематика.

 

 

Імануїл Кант (1724-1804) Кьоніґсберґ. Син скромного сідельного майстра. 1745 закінчив університет. 9 років був домашнім учителем у Східній Прусії. 1755 – приват-доцент. Читання лекцій з метафізики та багатьох природничих наук. Нужденність, бо приват-доцент нічого не отримував. 1765 погодився бути помічником бібліотекаря у королевському замку. Лише у 46 років 1770 отримав професорську кафедру логіки та метафізики. Пізніше був деканом і двічи обирався ректором.

1794 обраний членом Російської АН.

Критика релігії. Абсурдність співіснування у християнській вірі двох несумісних вимірів: часу та позачасової вічності. 1793 р. глава з трактату «Релігія у межах самого лише розуму». Догана від короля Фрідріха Вільгельма II. Після смерті короля у 1798 надрукував роботу «Спір факультетів». Вважав біблію суцільною аллегорією.

Ґьоте: «він той, хто створив найбільш дієве за своїми результатами вчення і найглибше від усіх заглибився у німецьку культуру». Присвячено найбільш від усіх літератури.

Докритичний період.

Приват-доцент Кант видав твір «Всезагальна природна історія та теорія неба» (1755). Народження планет та зірок з космічного пилу через іх тяжіння, нагрівання через тертя, рух космічних вихорів через відштовхування. Пояснив рух планет Сонячної системи.

Докритичний скептицизм. Не можна змішувати логічні зв'язки між явищами та причинні. У комнаті тепло не тому, що термометр показує 45⁰ по Фаренгейту... Підстави пізнання – оптичні явища у системі супутників Юпітера та розмірковування на їх підставі, а властивості променів світла – реальна підстава буття.

У загальному випадку реальні причинні або каузальні зв'язки недоступні раціональному пізнанню. Хоча інколи в окремих випадках можливо.

Згадати Юма та теорію двох годиників.

Проблема у тому, як протистояти догматизму будь-якого методу. До такого догматизму саме і веде гносеологічний оптимізм Просвітництва. Догматика як раціоналізму, так і емпіризму його розчарувала. Логічні зв'язки визнаються раціоналістами реальними, каузальними. Наївно вважати. Що почуття призводять до помилок розуму. Розум і сам здатен помилятися. Треба розкрити механізм цих помилок. Але для цього треба побудувати філософію, проникнуту розумністю.

Науку треба огородити як від догматизма, так і від невіри у неї, скептицизму. Тому поставлена подвійна задача: по-перше, обмежити знання, аби звільнити місце вірі, по-друге, показати, що критика розуму призводить врешті-решт до науки.

Критичний період

Початок періоду – професура.

Головна ідея: перед тим, як пізнавати, треба дослідити інструменти людського пізнання. Геґель сказав, що тут є «...спроба навчитися плавати до того, як кинутися у воду», тобто зробити це теоретично.

Питання Канта:

1. Що я можу знати? (Критика чистого розуму)

2. Що я мушу робити? (Критика практичнго розуму)

3. На що я можу сподіватися? (релігія у межах лише розуму, 1793)

4. Що таке людина і ким вона може стати? (третій розділ «Логіки», відповідь в «Антропології...», 1798)

 

Чи можливий чистий розум (тобто вільний від емпірії) і що може бути ним досягнуто?

Спочатку треба проаналізувати види знання