Непослідовність економічних перетворень. Посилення командно-адміністративної системи.

З початку 70-х років економічна ситуація в Україні різко змінилася. Все відчутніше почали проявлятися ознаки спаду виробництва. Промисловість працювала неритмічно. Тижні простою змінювалися лихоманкою «штурмівщини». Якість продукції була надзвичайно низькою. Радянські товари на зовнішньому ринку були неконкурентоспроможними. Реформи не зачепили основ економіки, не змінили суті господарського механізму, часто обмежувалися самими гаслами. Економіка України продовжувала розвиватися екстенсивно: зростала чисельність робітників, обсяг промислової продукції збільшувався за рахунок нових підприємств, продуктивність праці знижувалася. Виробництво предметів споживання відставало від потреб, з’явилися черги –багатогодинні за продуктами харчування, багатоденні – за меблями та побутовою технікою, багаторічні – за житлом. Надзвичайно зріс авторитет та вплив товарознавців, директорів магазинів і баз. З’явився дефіцит на цілі групи товарів, які можливо було лише «дістати» – купити по знайомству з переплатою.

 

83. Наростання стагнаційних процесів в 1970- на початку 80-х рр. Індустріальна гігантоманія.

 

Починаючи з 70-х і до другої половини 80-х рр. жодних реформ в країні не проводилося – дійсно наступив період «застою». Розпочався стійкий процес падіння темпів економічного розвитку, який призвів у 1990р. до економічної кризи: дев’ятий п’ятирічний план розвитку народного господарства (1971-1975рр.) передбачав зростання національного доходу в Україні на 37-39 %, а фактичний приріст становив лише 28 %. На десяту п’ятирічку планувалося 25 % зростання, а реальні цифри склали 18 %, у1981-1985рр. (одинадцята п’ятирічка) ця тенденція ще поглибилася. Для розвитку промисловості у 70 –на початку 80- х рр. характерні наступні позитивні тенденції:

1) швидкими темпами розвивалася електроенергетика, особливо атомна, в Україні побудовано 8 АЕС, зокрема і Чорнобильська;

2) відбувався подальший розвиток вугільної, нафтової, газової, хімічної промисловості, металургії та машинобудування;

3) в цілому зростали кількісні показники вис пуку промислової продукції;

4) швидкими темпами відбувалася газифікація міст та селищ України. У 1971р. останнім з обласних центрів був газифікований Кіровоград.

 

Проте зростали і негативні тенденції:

• 70-80-ті рр. відзначалися подальшим наступом центру на національні інтереси союзних республік, посиленням централізму в управлінні народним господарством СРСР. Україна стала широким полем безконтрольних дій центральних відомств, які на свій розсуд використовували її багатства і трудові ресурси;

• в Україні зберігалася відстала структура економіки – група промисловості переважала над виробництвом предметів споживання.

• посилювалися екологічні проблеми – нерідко нові підприємства будувалися за застарілими проектами і технологіями, забруднюючи природне середовище.

• якість продукції порівняно з європейською була набагато нижчою, українська продукція в масі своїй була неконкурентоспроможна на світовому рівні та ін.

 

Як і у попередні десятиліття, у 60-80-ті рр.Україна залишалася одним із найважливіших виробників зброї й різноманітних видів військової техніки, в тому числі найсучаснішої. В Дніпропетровську споруджений найбільший у світі завод по виробництву ракетно-космічної техніки «Південмаш», який виконував замовлення в основному союзного військового відомства.

 

Кризові явища в економіці СРСР в 70-80-х рр. особливо відчутно позначалися на сільському господарстві.

Позитивні тенденції:

• посилилася механізація сільського господарства;

• завершено електрифікацію колгоспів і радгоспів, зменшено тарифи на електроенергію для виробничих потреб села;

• послабився державний тиск на присадибні і підсобні господарства. Проте нерозв’язаними залишалися проблеми: а) постійно зростав апарат управління та посилювалася централізація в управлінні; б) нераціонально використовувалися капіталовкладення; в) низькою залишалася якість вітчизняної сільськогосподарської техніки та рівень механізації сільськогосподарських робіт; г) повільно впроваджувалися наукові розробки; д) нераціонально використовувалося головне багатство – земля: проводилися непродумані меліоративні роботи, найкращі чорноземи відводилися під забудову, шляхи, водосховища. Штучні моря і водойми в басейнах рік поглинули близько 1 млн. гектарів чудових родючих земель.

• постійно зменшувався приріст продукції

 

У пам’яті багатьох жителів СРСР роки брежнєвського «застою» асоціюються з «золотими роками», коли можна було працювати все гірше і гірше, а жити все краще. Для соціальної сфери 60-80-х рр. характерні позитивні риси, за яким до сьогодні тужать мільйони наших співвітчизників:

• постійне підвищення життєвого рівня населення.

• безкоштовні освіта та охорона здоров’я.

• регулярне збільшення мінімальної та середньомісячної зарплати, пенсії, стипендії, різних соціальних виплат.

• низькі ціни на комунальні послуги, транспорт і товари щоденного вжитку.

• введення в експлуатацію великої кількості житла (9- поверхові блочні панельні будинки), шкіл, будинків культури, об’єктів соціально-побутового призначення;

• покращення забезпечення побутовою технікою.

 

Проте зберігалися і соціальні проблеми:

• не дивлячись на постійне підвищення життєвого рівня, він відставав від європейського, а зростання прибутків населення наприкінці 70 – на початку 80-х рр. уповільнилося;

• соціальна сфера, особливо культура, фінансувалася за залишковим принципом;

• панування дефіциту багатьох груп товарів, що породжувало спекуляцію, розширення «чорного» ринку та «тіньової економіки».

• величезні багаторічні черги на отримання житла та низька якість новобудов;

• зменшення фінансування охорони здоров’я. Як наслідок – зниження природного приросту населення в 2,2 рази.

• пенсії і соціальні виплати були не достатніми. Панівне місце з суспільстві зайняла номенклатура – панівна партійно-державна еліта, що була реальним власником та контролювали всі сфери життя суспільства.

 

 

84. Україна у період стабілізації радянської системи та загострення її соціально-економічної та політичної кризи (1965-1985 рр.). Наростання дисидентського руху. Утворення Української Гельсінської спілки (УГС). Релігійне дисиденство. Боротьба за легалізацію Української греко-католицької церкви (УГКЦ).

 

 

Після усунення Хрущова суть консервативного курсу нового керівництва визначається одним словом — «стабілізація», яке стало своєрідним символом брежнєвської епохи. Проте досягти цієї мети, проводячи одразу жорсткий консервативний курс, було неможливо. Крім цього, лідерам нової хвилі, і, зокрема Л. Брежнєву, потрібен був певний перехідний період для усунення політичних конкурентів, формування своєї команди, повного оволодіння партійним і державним апаратом. Усі ці фактори спочатку й зумовили спадкоємність реформаційного пошуку, розпочатого Хрущовим, спроби вмонтувати елементи економічного стимулювання в командно-адміністративну систему.

Реформа розпочалася в січні 1966 р. І хоча економісти називають восьму п'ятирічку «золотою», стверджуючи, що «період 1966—1970 pp. був найкращим за останні 30 років», а історики вказують на «тимчасове прискорення розвитку господарства», викликане реформою 1965 р.» та «поліпшення показників виробництва в цей час», все ж ці твердження потребують певної корекції при аналізі розвитку народного господарства УРСР. За офіційною статистикою, середньорічні темпи приросту головних показників економічного розвитку України в період 1966—1970 pp. порівняно з 1961— 1966 рр. не зростають, а, навпаки, знижуються.

Зростають тільки капітальні вкладення, що на тлі зниження продуктивності праці свідчить не про поліпшення, а про погіршення управління господарством. Наведені дані значною мірою підтверджують висновок про те, що реформа швидше розладнала старий господарський механізм, ніж створила новий.

 

Відновлення централізму, що розпочалося одразу ж після проголошення реформи, призвело до створення 40 союзних міністерств і відомств, які знову взяли під контроль 90% підприємств УРСР. На початку 70-х років була згорнута.

 

В економіці один варіант адміністративного, позаринкового управління одержавленим господарством — жорстко-командний і безумовно-директивний — змінився іншим, узгоджувально-бюрократичним (директиви зберігалися, але зростаючі розміри господарства вимагали численних узгоджень у різних установах і на різних сходинках управління).

Наростаюча бюрократизація економіки, фактичне збереження авторитаризму в політиці, поява нового культу — «культу сірості» в управлінні державою призвели до появи і поглиблення кризових явищ у народному господарстві Радянського Союзу і України, зокрема, але говорити про «застій» в економіці достатніх підстав немає. Від 1965 до 1985 p. всі основні показники економічного розвитку республіки зростають.

Зростаючі масштаби важкої індустрії ускладнювали управління з центру, знижували його ефективність. Господарський механізм командно-адміністративної системи раз по раз почав пробуксовувати. Ситуація особливо загострилася, коли в 60-ті роки у світі розгорнулася науково-технічна революція. Тоді «в науково-технічній галузі почалося те саме відставання, заради подолання якого свого часу обрали адміністрування як метод управління.

Командно-адміністративна система не змогла пристосуватися до вимог та змін, продиктованих НТР, що, поряд з іншими факторами, стало однією з головних причин затухаючого, диспропорційного економічного розвитку.

Крім зазначених вище причин, дія яких деформувала й уповільнювала розвиток економіки України, почали виявлятися негативні наслідки низки важливих довгострокових тенденцій:

1. Несприятлива демографічна ситуація — а) зниження приросту населення, кількість якого в республіці в 70-х роках зростала темпами у 2 рази, а у 80-х роках — у 4 рази нижчими, ніж у 60-х роках; б) міграційні процеси, основний напрямок яких — переселення із сіл у міста; в) постаріння населення України.

2 Криза організації праці. Тобто нездатність існуючої системи забезпечити ефективне, раціональне використання людських ресурсів та інтелектуального потенціалу.

3. Висока інтенсивність використання матеріальних, людських та фінансових ресурсів України в межах загальносоюзного господарського комплексу.

 

 

Кількісні показники РСФСР та БРСР були вищі за середні по Радянському Союзу, а УРСР, навпаки, — нижчі. Отже, економіка республіки поступово, але неухильно втрачала динаміку свого розвитку.

Водночас у соціальній сфері України намітилися і поглибилися негативні тенденції:

1. Уповільнення темпів зростання реальних доходів населення.

2. Збереження і поглиблення відставання від країн Заходу щодо рівня споживання на душу населення. Тому за рівнем споживання на душу населення Радянський Союз займав у цей час лише 77 місце у світі.

3. Загострення житлової проблеми.

4. Зниження рівня охорони здоров'я. Загострення екологічної ситуації, відставання якісних показників від кількісних у процесі підготовки лікарів, наростаюче зменшення частки видатків на охорону здоров'я і фізичну культуру в структурі державного бюджету (1970 р. — 12,3%, 1985 р. — 9%) та інші причини зумовили те, що за період 1970—1985 pp. показники смертності зросли з 8,8 до 12,1 випадків на 1 тис. громадян, а природний приріст населення України зменшився у 2,2 раза.

Отже, для соціально-економічного розвитку України в період від 1965 до 1985 р. були характерні диспропорційність, затухання, тенденція до стагнації. Кризові явища дедалі більше поглиблювалися під впливом особливостей функціонування господарства республіки (станом в екології, деформованою структурою розміщення продуктивних сил та ін.).

 

 

Причини активізації опозиційного руху в другій половині 60 – на початку 70-х рр.:

- інтревенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., яка викликала хвилю протестів;

- ігнорування конституційних прав людини в СРСР;

- репресії протии інокомислячих;

- видання у ЛЬвові В. Чорноволом самвидавничого журналу «Український вісник», що сприяло консолідації дисидентського руху.

 

Діяльність УГС

 

Українська Гельсінська Спілка (УГС) – легальна загальнонаціональна організація, заснована в липні 1988 р., яка ставила за мету обстоювати право нації на самовизначення й прагнула в майбутньому перетворити СРСР на конфедерацію незалежних держав.

Лідер – Микола Руденко.

Учасники: О.Бердник, Л. Лук*яненко, І. Кандиба, О. Мешко, П Григоренко та ін.

Методи боротьби – легальні (у межах радянської конституції та підпичаних СРСР міжнародних угод).

Мета:

- боротьба за дотримання прав людини.

- досягнення суверенітету України

- боротьба за звільнення політв*язнів

- ліквідація цензури.

Влада переслідувала членів УГС та застосовувала до них репресії.

 

Релігійне дисиденство

Лідер – Йосип Тереля

Мета:

- боротьба за свободу совісті та віросповідання

- реабілітація та легалізація Української греко-католицької церкви (УГКЦ), протестантських церков та течій

- боротьба за вільне здійснення релігійних обрядів, повернення храмів віруючим

- реабілітація страчених служетелів культу

- створення комітету із захисту УГКЦ (1982)

 

 

85. Розпад Радянського Союзу і відродження незалежності України.