Проаналізуйте становище запорожців Камянської та Олешківської січі.

Проте добрі часи запорозького життя протяглися, недовго. Під час миру з Росією запорожці не дуже-то потрібні були ханові, і татари скоро почали чинити їм утиски. Олешківська Січ була зовсім одірвана од земель Запорожжя і до того стояла у дуже сумній та непридатній місцевості. Замість широкого Дніпра тут повз Січ бігла вузенька річка Конка з дуже піскуватими берегами, і ті піски вітрами несло навіть у cаму Січ. Сумний вигляд мала й сама Січ, бо замість гарної церкви,спаленої у Чортомлицькій Січі, тут була маленька й невисока церковка, схожа на курінь, з стінами, зробленими з очерету, і з нап'ятим парусом замість даху. Серце козацьке щеміло, дивлячись на свою Нову Січ та згадуючи веселі простори Базавлуку, татари ж ніяк не хотіли дозволити запорожцям перейти з кошем знову на Базавлук, а примушували лишитись в Олешках, щоб мати їх на своїх очах. Потім хан одібрав од запорожців право брати у Прогноях сіль вільно, а примусив платити за неї мито. Третє горе запорожців було у тому, що під час руїни Чортомлицької Січі вони стеряли всі свої гармати. Січ Запорозька була тепер не оборонена, і татарам вільно було повсякчас захопити її до своїх рук несподівано, а запорожців за непокору забрати в неволю. Хан не хотів дати запорожцям гармат од себе, коли ж Гордієнко знайшов і одкопав на низу Дніпра гармати, заховані у пісках кошовим отаманом Морозом під час його невдалого походу на море, і хотів тими гарматами риштувати Січ, то хан погрожував знайдені гармати одібрати собі, так що запорожцям довелося знову захоронити їх у пісках у потайному місці. Дуже тяжко було запорожцям терпіти те, що бусурмани, котрих запорожці звали поганцями, вороги святого хреста, що їх козацькі діди й прадіди споконвіку били, тепер намагались бути їхніми панами і примушували їх навіть воювати татарських та турецьких ворогів і за бусурманів проливати свою кров. Більшість запорожців мала це навіть за гріх, і через те не дивно, що вже починаючи з року 1714, між товариством запорозьким почались розмови про те, як би все-таки вирватись з непевного свого становища і повернутись знову під протекцію християнського царя.Налякані страшною розправою росіян з козаками, запорожці спочатку відійшли дуже далеко від колишньої Чортомлицької Січі; але потім, отямившись від переляку, піднялися вгору по Дніпру й заснували в гирлі річки Кам'янки, навпроти великого острова Коженина, свою Кам'янську Січ, якраз на кордоні російсько-турецьких володінь. У той час російський цар, думаючи про війну з турками, знову став кликати запорожців у Росію, обіцяючи забути їх минуле й повернути їм їхні попередні володіння, якщо вони, «возчувствовав свою вину», оберуть замість Костянтина Гордієнка нового кошового отамана. Але кам'янські запорожці, боячись, за словами народної пісні, щоб «москаль не став їм лоби брить», не скористалися пропозицією російського царя, натомість звернулися з посланням до шведського короля, питаючи його як «про його здоров'я, так і про наміри щодо розпочатої війни з москалями». На це послання Карл відповів 10 травня 1710 року: «Се нам особливо сподобалося, що не лише за персону нашу королівську щиро обурюєтеся, але й до скорішої помсти над нашим і вашим ворогом, москалем, виявляєте бажання». Очевидно, водночас з цим спілкуванням кам'янських запорожців тривали й зв'язки з запорожцями, які були з королем: у кожному разі, незабаром після згаданого листа й, очевидно, з відома короля частина запорожців залишила табір під Бендерами й пішла у Кам'янську Січ. Можливо, в цьому крився якийсь новий план військових комбінацій шведського короля. За словами свідків, це було так. Під час Полтавської битви між росіянами й шведами частину запорізьких козаків було вбито, більша ж частина лишилася живими, потім разом з Карлом і Мазепою втекла до Дніпра, тут знову зазнала певних втрат при переправі через ріку біля Мишуриного Рога, далі досягла турецького міста Бендер і якийсь час залишалася на березі ріки Дністра. Тут між запорізькими козаками й турецьким султаном Ахметом III відбулися pactaconventa,20 на основі яких козаки перейшли під владу Туреччини. З цією метою в Бендерах було скликано велику раду, на котру зібралося кілька тисяч українських і запорізьких козаків; українські козаки на раді розташувалися сотнями, запорізькі — куренями. Над першими майорів стяг з орлом, над другими стяг з архангелом; ті й інші стояли «стройно и збройно, потужно и оружно». Від козацької старшини були присутні: гетьман Іван Мазепа, кошовий Костянтин Гордієнко, писар Пилип Орлик, прилуцький полковник Горленко, осавул гетьмана Войнаровський, отаман Платнірівського куреня Чайка, запорізький писар Безрукавий та кошовий осавул Дем'ян Щербина. Від татар були: кримський хан Девлет-Гірей, яничарські старшини — кулугли, спаги, топчаї, мурзи; крім того, тут були присутні польські пани, волоські й молдавські посли, яким було дозволено стояти між запорізькими почтами й панами; не було лише шведського короля, оскільки коронованій особі не випадало займати друге місце після представника від султана.

23. Обгрунтуйте причини заснування нової січі та перехів під протекцію Росії. Нова Січ закладена українськими козаками в 1734 р., які повернулися з Турецької землі, залишивши там Олешківську Січ (вона була створена козаками після зруйнованої царськими військами Старої Січі (1709 р.). З метою зміцнення південних кордонів з ворогуючою (на той час) Туреччиною російський уряд дозволив козакам повернутися на батьківщину й збудувати на одному з півостровів (що виступав у Дніпро) Нову Січ. На відміну від Старої Запорозької Січі у Новій чимале значення надавалось розвитку сільського господарства, зокрема землеробства, скотарства, а також промислам. Січ була оточена господарськими садибами (зимівниками), які належали старшині й заможним козакам. Основна маса запорожців жила не на самій Січі, а в слободах. У Новій Січі збереглася виборність кошового й курінних отаманів, козацької старшини. Проте цей демократичний процес часто носив показний характер. Завданням війська запорозького була охорона південних рубежів від нападів татар і турків. Запорозькі козаки мужньо билися з ворогом під час двох російсько-турецьких війн (1735–1739 і 1768–1774), що сприяло успіхам у цих війнах. Однак царська влада уже давно виношувала плани знищен-ня Нової Січі. Катерина ІІ була невдоволена прагненням козацької старшини до автономії. Російське самодержавство не хотіло миритися з демократичним самоуправлінням на Січі. Крім цього, не існувало вже загрози для імперії з півдня. Адже Російська імперія після укладання в 1774 році Кючук-Кайнарджійського мирного договору з Туреччиною вийшла на береги Чорного моря. Все це і вирішило долю Нової Січі. На початку червня 1775 р. царське військо, повертаючись з походу проти Туреччини, зненацька захопило Січ. Її укріплення зруйнували, козацькі землі роздали поміщикам. Так насильно було ліквідовано запорозьке козацтво, що уславилося подвигами в ім’я захисту рідної землі від польських, татарських, турецьких та інших загарбників.

 

24. Проаналізуйте адміністративно – територіальну систему та політични й устрій Нової Січі.

На Січі сформувалась власна адміністративно-територіальна та військова система. Територію Запоріжжя було поділено на паланки. Військово-адміністративна та судова влада часів Нової Січі фактично зосереджувалася в руках старшини, що поділялася на кошову, паланкову, курінну 'а також військивих служителів. Кошова старшина (кошовий отаман, військовий суддя, військовий писар, осавул) обиралися щороку на загальній військовій раді, яка відбувалася на Січі 1 січня. Після військової старшини за своїм значенням йшли курінні отамани та так звані батьки або "сивоусі діди" (колишні військові запорізькі старшини), а також військові служителі -військовий довбиш, військовий пушкар, військивой товмач, військовий кантаржій, військовий шафарі, канцеляристи та військовий шкільний отаман, булавничий, бунчужний та хорунжий. Курінна старшина обиралася на курінних зборах (сходках), а паланкову старшину призначав Кіш Запорозької Січі. До паланкової старшини входили полковник, осавул, писар, підосавул, підписар. У часи військових дій виділялась також похідна старшина - полковник, осавул та писар, влада яких на Січ не поширювалась. Головними завданнями запорожців Нової Січі були охорона південних кордонів Запоріжжя від грабіжницьких нападів турків та кримських татар - у мирні часи, а під час російсько-турецьких воєн 1735-1739 рр., 1768-1774 рр. -запорізька піхота, кіннота та військова флотилія брали участь у боях проти грецько-татарських військ. Запорізьке козацтво поповнювалося переважно за рахунок селян-кріпаків, які втікали на землі Нової Січі з Лівобережної, Правобережної, Слобідської України. Кожний козак обов'язково приписувався до одного із 38 куренів. Незважаючи на постійні вимоги царської адміністрації, гетьманського уряду, поміщиків старшина Нової Січі не повертала селян-втікачів. У період існування Нової Січі на Запоріжжі відбувалося значне економічне піднесення. Це проявилося в поширенні землеробства, в подальшому розвитку скотарства та промислів. Змінювалося велике старшинське землеволодіння. Значна частина продукції зимівників і слобід (коні, худоба, продукти тваринництва та ін.) продавалися на Правобережну та Лівобережну Україну, Росію, Кримське ханство.

25. Розкрийте суспільно – політичний та соціально – економічний розвиток Правобережної украхни в першій тритині XVIII ст. У другому десятиріччі XVIII ст. Польща відновила своє панування на всій території Правобережної України. Тут поновили свою діяльність воєводські органи управління та королівські суди. Магнати і шляхта знову стали єдиними володарями краю. Панщина досягала небачених розмірів, влітку робота на панських землях тривала по 13—15 годин на добу, селяни сплачували безліч податків, ледь-ледь перебиваючись, в той час як кілька родин найбільших магнатів володіли величезними латифундіями. Іноземне панування гальмувало економічний розвиток українських земель. Майже 80% земель перебували у приватній власності магнатів і шляхти. Відродження козацтва тут було заборонено. Без козаків селянам було важко дати відсіч шляхті. Час від часу спалахували локальні повстання на чолі з селянами-втікачами. Повстанці ховалися у лісах і звідти нападали на поодинокі маєтки. їх (з початку XVIII ст.) називали гайдамаками. З часом вони стали серйозною загрозою для польської шляхти, особливо із закінченням терміну звільнення від панщини, введенням кріпацтва та посиленням релігійного