Проаналізуйте «Рєшительні пункти»

договірні статті між гетьманом Лівобереж. України Д. Апостолом і цар. урядом, якими регулювалися відносини Гетьманщини з Росією. Видані у вигляді указу Петра I у відповідь на подану гетьманом петицію про повернення Гетьманщині прав, викладених ще в договір, статтях Б. Хмельницького. Акт складався з преамбули і 28 пунктів. У Війську Запорізькому формально відновлювалася діяльність Генеральної військової ради, якій поверталися повноваження «вільними голосами обирати» гетьмана, але тільки за дозволом і згодою рос. монарха (ст. 2); усувати гетьмана з посади стало виключ. компетенцією імператора. На посади ген. старшини і полковників добиралися по 2—3 кандидати, які подавалися на розгляд імператорові (ст. 3). Нововведенням були гарантії гетьмана, що на найвищі посади в Козац. д-ві можуть обиратися також іноземці, тобто росіяни. Полк, старшина і сотники обиралися козаками і затверджувалися гетьманом. Підтверджувалися права старшини на рангові маєтності козаків і селян — на володіння землею. Полковники прирівнювалися до рос. генерал-майорів, їм передбачалося надавати за службу землі й маєтки, однак цар. грамоти на власність віднині мали видаватися лише за особистим проханням гетьмана і переважно тільки на час служби (ст. 10, 12). Гетьм. уряд позбавлявся права на зносини з ін. країнами, йому лише дозволялося вирішувати в присутності рос. уповноваженого дрібні прикорд. справи з Річчю Посполитою, Кримським ханством. Підвищувалася роль генеральної старшини у суд. справах (ст. 1). Відновлювався старий принцип «де три козаки, там два третього повинні судити». Вперше в офіц. акті вжито поняття «малоросійські права» (преамбула). Рядових козаків повинні були судити курінні та ін. отамани, селян — сільс. отамани, міщан — війти «за своїми артикулами і від своїх людей». Наст, інстанцією визначались суди сотенні та міські (гродські), далі — полкові. Генеральний суд, який тепер складався з трьох українців і трьох росіян, не був найвищим арбітром, бо його рішення можна було оскаржити гетьману «яко президенту того суду». Якщо гетьман сумнівався щодо присуду, він збирав старшин, раду, котра мала повноваження не тільки скасовувати рішення Ген. суду, а й накладати на суддів штраф на користь незаслужено покараного. Невдоволені ухвалою гетьмана чи старшин, ради отримували право скаржитися («бити чолом») імператорові або колегії закорд. справ, до якої 1727 перейшло управління Гетьм. Україною. Згідно з «Р. п.» 1782 було введено ще одну посаду генерального підскарбія, яку займав представник царя. Це давало Москві можливість контролювати фінанси України-Гетьманщини. Безумовною заслугою Д. Апостола стало: розширення повноважень старшин, рад у галузі організації торгівлі і промислів (ст. 15), спроба поставити перепони на шляху скупівлі за безцінь чи відвертого захоплення укр. земель росіянами (ст. 16 і 19). Чисельність найм. війська обмежувалася до 3 полків (окрім реєстрових козаків). Гетьман з військ, боку мав підлягати рос. генерал-фельдмаршалові (ст. 5, 6). Передбачалося перенести столицю Гетьманщини з Глухова «у більш зручне для України місце» (ст. 11) тощо.

17. Обгрунтуйте мету, склад та діяльність «Правління гетьманського уряду». Зі смертю Д. Апостола в 1734 році закінчилася недовга відлига, що настала в політичному житті Гетьманщини після петровського терору. Цариця Анна Іоанівна, серйозно побоюючись посилення державницьких тенденцій в Україні, доручила управління краєм новоствореному органові — Правлінню гетьманського уряду — видозміненій Малоросійській колегії. До цього керівного органу входило шестеро осіб, половина з яких була українцями, а половина — росіянами. Проте ця кількісна «рівність» сторін була примарною, адже головою Правління був призначений російський князь Олексій Шаховськой, який ретельно виконував усі таємні інструкції царського уряду й відверто вважав, що «російський уряд надто панькається з українцями». Крім О. Шаховського, членами Правління були також князь І. Баратинський, який з 1737 року очолив цей орган, полковник Гур'єв та представники козацької старшини — генеральний обозний Я. Лизогуб, генеральний підскарбій А. Маркович та генеральний осавул Ф. Лисенко. Проте стосовно українських представників не все так однозначно. Історики, посилаючись на деякі джерела, стверджують, що замість одного з двох останніх названих представників козацтва до Правління гетьманського уряду міг уходити генеральний суддя М. Забіла. Не тільки Україна потерпала в ті роки від жорстокого режиму цариці Анни (1730-1740 pp.), а, фактично, її фаворита, жорстокого й брутального німця Бірона. Діяльність «Таємної канцелярії», численні переслідування, арешти та страти на колесі (колесування) стали чорною сторінкою в історії російського народу. Позитивні зрушення в ставленні до України почалися тільки після смерті імператриці Анни 1740 року, з приходом до влади дочки Петра І Єлизавети. Щасливий збіг обставин зробив простого українського козака Олексія Розума спочатку близькою людиною, а згодом і чоловіком нової російської імператриці. Під прізвищем Розумовського він став одним з найвищих сановників Російської імперії.

 

18. розкрийте особливості адміністративного та суспільно – політичного розвитку українських земель у першій половині XVIII. У результаті антиукраїнської політики правлячих кіл Росії в кін. XVHI ст. було остаточно впроваджено та зміцнено царську владу на Лівобережжі та Слобожанщині. Нові зміни політичного ладу на частині українських земель, підпорядкованих Польщі, відбулися після другого (1793) і третього (1795) поділів Речі Посполитої. До Російської держави увійшли Київщина, Брацлавщина, Східна Волинь і частина Білорусі, а потім і Західна Волинь. Чергова війна з Османською імперією дала Росії у 1812 р. Бессарабію. Після Віденського конгресу 1815 р. до Російської імперії відійшло Царство Польське, а в його складі Холмщина, Підляшшя, Надсяння. Таким чином, переважна більшість українських земель від Збруча на заході до Дінця на сході опинилася під владою імперії Романових.

 

19. Визначте причини, напрямки та зміст колоніальної політики Російсткої імперії щодо України у другій чверті XVIII ст.. Руйнування України як самостійного економічного організму та поступове перетворення її російську колонію. Дедалі частіше місцевим купцям заборонялося займатися торгівлею не тільки за кордоном, а й навіть із Запоріжжям. Запроваджувалася державна монополія набагато товарів. Широко практикувалося перекуповування різноманітних товарів ляше у російських купців. Ціни на експортовану українську продукцію встановлював російський уряд. Отже, фактично була ліквідована українська вільна торгівля. начним ударом царату по автономії Гетьманщини було створення у травні 1722 р. Малоросійської колегії (1722—1727) — центрального органу російської колоніальної адміністрації в Лівобережній Україні. На неї покладалася низка функцій, реалізація яких фактично позбавляла гетьмана і тієї решти влади, що він ще мав. Москва таке підпорядкування практично всіх сторін державного життя Гетьманщини Малоросійській колегії лицемірно пояснювала піклуванням про український народ. Старий гетьман не витримав такої наруги і влітку 1722 р. помер.

 

20. Проаналізуйте становище украхни в період Російсько – Турецької війни 1735 – 1739 рр. За умовами договору до Росії відходив лише Азов (Азовські укріплення Туреччина мала право знищити), а також за нею визнавалися права на землі, що споконвічно перебували у віданні запорозьких козаків. Людські ж втрати і матеріальні збитки від війни були колосальними. Так, лише російська армія втратила в ході війни понад 100 тисяч солдатів. Лівобережна Україна, що впродовж усієї війни була найближчим тилом російської армії, зазнала збитків на неймовірну як на ті часи суму - 12 мли. рублів. Величезними були матеріальні збитки від постою на українських землях 75 російських полків, з яких 23 були кінними. Крім їх утримання, з українського населення було стягнуто провіанту та фуражу на суму понад 170 тисяч руб., які так і не було повернуто. Ще близько 150 тисяч руб. втратила Гетьманщина від реквізицій на потреби російської армії коней і волів. До стройової та обозної служби за роки війни російським командуванням було залучено 157 тисяч козаків та 205 тисяч селян, з яких близько 34 тисяч загинули. Війна вкрай негативно позначилася на господарському розвитку України, підірвавши її матеріальні сили та занедбавши сільськогосподарське виробництво.