ТОП 10:

Де Фікс входить у безпосередній контакт із Філеасом Фоґґом



П ід час попередньої сцени, що становила серйозну загрозу долі містера Фоґґа, цей джентльмен прогулювався з місіс Аудою англійськими кварталами міста. Відтоді, як місіс Ауда прийняла його пропозицію супроводжувати її до Європи, йому доводилося турбуватися про всі дрібниці, конче потрібні для далекої мандрівки. Англієць його складу здатен без проблем здійснювати навколосвітню подорож із самим лише саквояжем у руках. Та жінка, звичайно, не може вирушати в далеку дорогу за подібних умов. Тому треба було придбати їй одяг і все для подорожі. Містер Фоґґ виконав цей обов’язок із властивим йому спокоєм і на всі вибачення й протести збентеженої такою ласкою молодої вдови незмінно відповідав:

– Це в інтересах моєї подорожі, це входить у мою програму.

Після закупів містер Фоґґ із леді повернулися в готель і пообідали за розкішно сервірованим столом. Потім трохи втомлена місіс Ауда піднялася до себе в кімнату, на англійський штиб потиснувши руку своєму незворушному рятівникові. А поважний джентльмен на весь вечір поринув у читання «Таймс» та «Ілюстрейтед Лондон ньюз».

Якби він був здатен хоч трохи дивуватися, то, напевно, його здивувала б відсутність Паспарту, який не з’явився до часу, встановленого для сну. Але, знаючи, що пакетбот на Йокогаму відпливає з Гонконга лише вранці наступного дня, містер Фоґґ не надав цьому великого значення. Вранці на його дзвінок Паспарту також не з’явився.

Що подумав поважний джентльмен, довідавшись, що його слуга взагалі не повернувся в готель, цього ніхто не може сказати. Містер Фоґґ обмежився тим, що взяв свій саквояж, послав попередити місіс Ауду й наказав найняти паланкін.

Була тільки восьма година. Повний приплив, яким мав був скористатися «Карнатик», щоб вийти у відкрите море, очікували пів на десяту.

Паланкін прибув до дверей готелю, містер Фоґґ і місіс Ауда зайняли місця в цьому комфортабельному екіпажі; багаж слідував за ними у візку.

За півгодини наші мандрівники були вже на пристані, і там містер Фоґґ довідався, що «Карнатик» відплив напередодні.

Містер Фоґґ, сподіваючись знайти заразом і пакетбот, і свого слугу, не знайшов ні того, ні того. На його обличчі не промайнуло й тіні досади, а у відповідь на тривожний погляд місіс Ауди він тільки вимовив:

– Збіг обставин, не більше.

У цю хвилину до них наблизився якийсь чоловік, що уважно спостерігав за ними здалеку. То був поліцейський інспектор Фікс. Він поклонився і сказав:

– Пане, ви, мабуть, як і я, один із пасажирів, що прибули вчора на «Рангуні»?

– Так, – холодно відповів містер Фоґґ. – Але я не маю честі…

– Даруйте мені, я розраховував знайти тут вашого слугу.

– А ви знаєте, де він? – жваво запитала жінка.

– Як? Хіба він не з вами? – з удаваним подивом сказав Фікс.

– Ні, – відповіла місіс Ауда. – Він не з’являвся від учорашнього дня. Чи не виїхав він без нас на «Карнатику»?

– Без вас, пані?.. – протягнув агент. – Даруйте за нескромне питання: ви, мабуть, мали відпливти на цьому пакетботі?

– Так, пане.

– Я також, пані, і тепер я в цілковитій безвиході. «Карнатик» закінчив ремонт завчасно і залишив Гонконг дванадцять годин тому, не попередивши нікого з пасажирів. Тепер доведеться чекати вісім днів до наступного пароплава!

Вимовляючи «вісім днів», Фікс відчув, як його серце радісно закалатало. Вісім днів! Фоґґ затриманий на вісім днів у Гонконгу! За цей час прийде ордер на його арешт. Нарешті доля усміхнулася представникові закону.

Його наче обухом по голові вдарили, коли він почув, як Філеас Фоґґ спокійно вимовив:

– Але ж у Гонконгу, опріч «Карнатика», мають бути й інші кораблі.

І джентльмен, запропонувавши руку місіс Ауді, попрямував до доку шукати судна, що відпливає.

Приголомшений Фікс поплентався за ним.

Та, мабуть, доля остаточно зрадила тому, кому досі так справно служила. Філеас Фоґґ упродовж трьох годин обійшов гавань уздовж і впоперек; він вирішив, коли треба, зафрахтувати спеціальне судно до Йокогами, але бачив лише кораблі, що тільки навантажували або вивантажували і, отже, не могли зняти з якоря. У серці Фікса зажевріла надія.

Однак містер Фоґґ не занепадав духом. Він продовжував свої пошуки, готовий добиратися навіть до Макао, аж раптом його зупинив якийсь моряк.

– Ваша милість шукає корабель? – сказав він, знімаючи капелюха.

– Ви маєте корабель, готовий до відплиття? – запитав містер Фоґґ.

– Так. Лоцманське судно номер сорок три, найкраще у всій флотилії.

– Гарний хід?

– Від восьми до дев’яти миль. Бажаєте глянути на нього?

– Так.

– Воно вдовольнить вашу милість. Адже йдеться про морську прогулянку?

– Ні. Про подорож.

– Про подорож?

– Чи візьметеся ви доставити мене до Йокогами?

По цих словах моряк витріщив очі й замахав руками.

– Ваша милість жартує?

– Аж ніяк! Я спізнився до відплиття «Карнатика», а мені конче треба бути в Йокогамі не пізніше чотирнадцятого, аби встигнути до відплиття пароплава на Сан‑Франциско.

– Дуже шкода, але це неможливо.

– Я вам пропоную сто фунтів на день і премію двісті фунтів, якщо ви доставите мене вчасно.

– Це серйозно? – запитав лоцман.

– Цілком, – відповів містер Фоґґ.

Лоцман трохи відійшов. Він дивився на море, очевидно, борючись між бажанням заробити таку величезну суму і побоюванням вирушати в таку далеку путь. Фікс страшенно хвилювався.

У цей час містер Фоґґ, повернувшись до місіс Ауди, запитав:

– Ви не боятиметеся, пані?

– З вами, містере Фоґґ, ні! – відповіла вона.

Лоцман знову підійшов до нашого джентльмена, мнучи капелюха в руках.

– То як, лоцмане? – запитав містер Фоґґ.

– Ваша милосте, – відповів лоцман, – я не можу ризикувати ні моїми людьми, ні собою, ні вами, вирушаючи в таку тривалу подорож цієї пори року на судні водотоннажністю всього двадцять тонн. До того ж ми все одно не прибудемо вчасно, бо від Гонконга до Йокогами тисяча шістсот п’ятдесят миль.

– Усього тисяча шістсот.

– Ну, це те саме.

Фікс глибоко відітхнув.

– Але, – продовжував лоцман, – можливо, є інший спосіб залагодити цю справу.

Фіксові перехопило дух.

– Який? – запитав Філеас Фоґґ.

– Вирушивши до південних берегів Японії – у Нагасакі; відстань до цього порту – тисяча сто миль. Або навіть краще – у Шанхай, що за вісімсот миль від Гонконга. У такому разі ми не будемо дуже віддалятися від китайських берегів, що для нас досить вигідно, тим паче що морські течії тут спрямовані на північ.

– Лоцмане, – сказав Філеас Фоґґ, – я повинен сісти на американський пароплав у Йокогамі, а не в Шанхаї і не в Нагасакі.

– Чого б це? – запитав лоцман. – Адже пакетбот, що вирушає до Сан‑Франциско, відправляється саме із Шанхая, а в Йокогамі й Нагасакі він робить лише зупинки.

– Ви впевнені у своїх словах?

– Абсолютно упевнений.

– Коли пакетбот відходить із Шанхая?

– Одинадцятого о сьомій вечора. Так що у нашому розпорядженні чотири доби. Чотири доби – це дев’яносто шість годин. Маючи середню швидкість вісім миль за годину, повне забезпечення всім необхідним і за умови, що триматиметься південно‑східний вітер і море буде спокійним, ми зможемо подолати за цей час вісімсот миль, що відокремлюють нас від Шанхая.

– А коли ви можете відпливти?

– За годину. Треба встигнути запастися провізією і знятися з якоря.

– Питання вирішено… Ви власник судна?

– Так. Я – Джон Бенсбі, власник «Танкадери».

– Бажаєте аванс?

– Якщо це не обтяжить вашу милість.

– Тримайте двісті фунтів у рахунок плати… Добродію, – продовжував Фоґґ, повертаючись до Фікса, – якщо ви бажаєте скористатися…

– Пане, – без вагань відповів Фікс, – я сам хотів просити вас про цю послугу.

– Гаразд. За півгодини ми будемо на облавку.

– А що робити з нашим бідолашним Паспарту? – запитала місіс Ауда, яку дуже непокоїло зникнення француза.

– Я зроблю для нього все можливе, – відповів Філеас Фоґґ.

Схвильований і розлючений Фікс піднявся на лоцманське судно, а містер Фоґґ і його супутниця попрямували до поліцейського відділку. Там Філеас Фоґґ указав прикмети Паспарту й залишив достатню суму для його повернення додому. Ті самі формальності було виконано у французького консула, і потім паланкін після короткої зупинки в готелі, де забрали багаж, доправив мандрівників у гавань.

Пробило третю годину. Лоцманське судно № 43 було готове до відплиття: екіпаж перебував на облавку, припаси було повантажено.

«Танкадера» – чарівна маленька шхуна водотоннажністю двадцять тонн, струнка, вузька, з гострим носом. Вона скидалася на гоночну яхту. Її начищені мідні деталі блищали, залізні частини були нікельовані, палуба виблискувала білизною слонової кістки; усе вказувало на те, що судновласник Джон Бенсбі добре дбає про свій корабель. Обидві щогли шхуни трохи відхилялися назад. Вона несла клівери, фок, ґрот, бізань, а також марселі; коли дув попутний вітер, можна було напнути й додаткові вітрила. За гарного вітру шхуна розвивала велику швидкість і вже виграла кілька призів на змаганнях лоцманських суден.

Екіпаж «Танкадери» складався з її хазяїна Джона Бенсбі й чотирьох матросів. Усі вони були сміливі моряки, що в будь‑яку погоду наважувалися виходити на пошуки кораблів і чудово знали море. Сам Джон Бенсбі, чоловік років сорока п’яти, чорний від засмаги, сильний, із жвавим поглядом і енергійним обличчям, досить упевнений у собі й чудовий знавець свого діла, був здатен вселити впевненість навіть найбільшому боягузові.

Філеас Фоґґ і місіс Ауда піднялися на облавок шхуни. Фікс був уже там. Через люк у задній частині судна мандрівники спустилися у квадратну каюту з нішами в стінах для ліжок. Посередині під яскравою лампою стояв стіл. У каюті було тісно, зате чисто.

– Шкодую, що не можу запропонувати вам нічого кращого, – сказав містер Фоґґ Фіксові, який мовчки поклонився.

Детектив переживав певне приниження, відчуваючи себе зобов’язаним цьому панові.

«Безперечно, – думав він, – цей шахрай досить чемний, але все‑таки він шахрай!»

О десятій хвилині по третій на шхуні напнули вітрила й на гафелі замайорів британський прапор. Пасажири були на палубі. Містер Фоґґ і місіс Ауда кинули останній погляд на набережну з надією, чи не з’явиться там Паспарту.

Фікс навіть трохи занервував, бо випадок міг привести сюди нещасного молодого чоловіка, з яким він так негідно повівся, і неминуче пояснення завершилось би не на користь детектива. Та француза не було видно: без сумніву, він ще перебував у наркотичному дурмані.

Нарешті, Джон Бенсбі вивів судно у відкрите море, вітер понадимав усі вітрила, і «Танкадера» помчала вперед, підстрибуючи на хвилях.

 

Розділ двадцять перший,

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.47.43 (0.011 с.)