Приймання пожертв на відправу Літургії Передосвячених Дарів

Подібно, як і в Кодексі Канонічного Права, що зобов’язує в латинській Церкві, Кодекс Канонів Східних Церков дозволяє приймати пожертви на відправу Євхаристії. Крім того ККСЦ стверджує, що можна також, якщо так дозволяє законний звичай, приймати пожертви за Літургію Напередосвячених дарів (...)[93]. Тут, у контексті існуючої в латинському обряді практики можливості прийняття пожертв (стипендій) виключно на Євхаристію, зроджується кілька запитань[94]. Бо закон східних католицьких Церков вказує не так на те, що саме прийняття пожертв (стипендій) пов’язане власне з Євхаристією, як на загальну поширеність цього звичаю в Церкві. І звичай прийняття пожертв на Євхаристію на Сході є настільки поширеним, що у багатьох регіонах як католицькі візантійського обряду, так навіть і православні ієреї, з огляду на чисельно прийняті пожертви, почали відправляти Євхаристію у будні Великого Посту (з понеділка по п’ятницю), коли відправу Євхаристії літургійні приписи забороняють[95].

Однак, з іншого боку, законодавство східних католицьких Церков показує, що якоїсь суттєвої взаємозалежності між пожертвою (стипендією) та відправою Євхаристії зауважити не можливо і що, ймовірно, не можна було б заборонити прийняття пожертв із причини відправ Утрені чи Вечірні або іншого богослужіння, якщо такий звичай б десь існував. Якщо згідно сучасних католицького і православного богословських вчень прийнято, що підчас Літургії Передосвячених Дарів посвячення вина немає, це означає, що ця пожертва (стипендія) більш пов’язана зі звичаєм, ніж із самим посвяченням дарів. Ця пожертва Літургії Передосвячених Дарів не є навіть тісно пов’язаною з прийняттям ієреєм на цій Літургії св. Причастя, тоді як східне законодавство могло б також дозволити приймати св. Причастя в намірі жертводавця.

На значення звичаю Церкви у цьому питанні вказує також той факт, що якщо Кодекс Канонів Східних Церков допускає можливість прийняття пожертв на Літургію Передосвячених Дарів, то латинський Кодекс Канонічного Права не робить цього для Літургії Передосвячених Дарів, яку відправляють у Велику П’ятницю. Однак, чи слід було б повертати чашу з непосвяченим вином на Месі Передосвячених Дарів, щоб могти приймати пожертву за неї, якщо б у латинському обряді повертатися до первісного вчення про посвячення вина підчас Літургії Передосвячених Дарів per commixtione разом із збереженням дозволу прийняття пожертви на цю Літургію?

 

 

Євхаристійне почитання підчас Літургії Передосвячених Дарів

Відповідно до духу візантійського богослов’я почитання євхаристійних дарів повинно відбуватись лиш у рамках відправи Євхаристії, бо почитання поза Євхаристією відділяє євхаристійну Жертву від св. Причастя. Православний богослов Павєл Євдокімов навіть вважав, що таке почитання прямо перечить Успенню, бо носить земний характер, а присутність Христа тут є майже фізична[96].

Проте у цьому контексті виникає питання: яке значення євхаристійне почитання має у візантійському богослов’ї на Літургії Передосвячених Дарів? Бо ж, видається, підчас Літургії Передосвячених Дарів євхаристійне почитання значно більш виявлене та розгорнуте, ніж підчас відправи Євхаристії. Уже підчас проскомидії, якщо передосвячені дари переносять з головного вівтаря на бічний (гр. προθεσις, ц.-с. жертвенник), то ієрей при перенесенні робить доземний поклін[97]. Своєю чергою, коли ієрей переносить передосвячені дари підчас Великого Виходу, вірні припадають лицем до землі, так що не дивляться на ієрея, який несе дари. Натомість одразу після Великого Виходу всі роблять три доземних поклони[98].

З одного боку, тут йдеться про вшанування дарів, які на противагу до ще непосвячених дарів, переношуваних на євхаристійному Великому Вході, були попередньо освячені. Проте з іншого боку у візантійській літургійній традиції клякання й доземні поклони тісно пов’язані з покутою і постом, і зокрема з Великим Постом[99]. Отож, важко однозначно відповісти на питання: чи це розгорнуте євхаристійне почитання на Літургії Передосвячених Дарів виникло у візантійській літургійній традиції насамперед з огляду пошанування передосвячених дарів чи у зв’язку з великопосним характером цієї Літургії.

 

Висновки з часу відправляння Літургії Передосвячених Дарів

Літургію Передосвячених Дарів сьогодні відправляють передусім у середи та п’ятниці Великого Посту, а також у Великі Понеділок, Вівторок і Середу. Проте, якщо цю Літургію завжди поєднано з відправою Вечірні, яка у візантійському обряді починає наступний літургійний день, то це означає, що Літургію Передосвячених Дарів по суті відправляють у четверги й суботи Великого Посту та у Великі Вівторок, Середу і Четвер[100]. У суботи Великого Посту й у Великий Четвер натомість відправляють Євхаристію[101]. Чи означає це, що в усі суботи Великого Посту та Великий Четвер у візантійському обряді вірні мають змогу приступити до св. Причастя двічі, тобто перший раз – підчас Літургії Передосвячених Дарів та вдруге – підчас Євхаристії? Як це, однак, співвідноситься з візантійською практикою й літургійною традицією, що дозволяють вірним приймати св. Причастя лише раз на день? І більше того, чи початок літургійного дня на Вечірні не означає також, що у Великий Четвер Вечірню відправляють двічі, тобто перший раз – підчас Літургії Передосвячених Дарів у Велику Середу, а другий – у Великий Четвер підчас Літургії Василія Великого?[102] У латинському обряді, в свою чергу, оскільки св. Меса Господньої Вечері, яку відправляють у Великий Четвер ввечері, розпочинає Пасхальний Трідуум, то чи не починає вона цим наступний літургійний день, тобто Велику П’ятницю? Якщо так, то це могло б означати, що у Велику П’ятницю вірні мають змогу двократно приступати до св. Причастя: перший раз – на св. Господній Вечері, та другий – на Месі Передосвячених Дарів.

 

Проблема уділювання св. Причастя з посвячених попередньо, підчас Євхаристії, дарів у латинському обряді

Суть і значення великоп’ятничної Меси Передосвячених Дарів затерлись з огляду на те, що в латинській літургійній традиції з ХІ ст. почала поширюватись існуюча ще досі практика допущення вірних до св. Причастя з дарів, освячених попередньо, підчас дійсно відправленої Євхаристії. З іншого боку у візантійській літургійній традиції уділювання св. Причастя підчас Євхаристії з попередньо освячених дарів є немислима. Тому ідея і значення Літургії Передосвячених Дарів у цій літургійній традиції є більш прозорі та зрозумілі, ніж на Заході. Однак також на Заході папа Венедикт XIV в енцикліці Certiores effecti від 1742 р. висловився за прийняття св. Причастя з актуально відправлених дарів. Він проте допускав уділювання св. Причастя з попередньо освячених дарів, підчас дійсно відправленої Євхаристії. Подібну позицію зайняв Пій ХІІ в енцикліці Mediator Dei від 1947 р.[103] ІІ Ватиканський собор у свою чергу в Конституції про Літургію ствердив: „Дуже доручається оцю досконалішу участь у Службі Божій, коли то, після причастя ієрея, вірні приймають Тіло Господнє з того самого Жертвоприношення”[104]. Зближення до цього побажання було б, з одного боку, поверненням до первісної практики цілої Церкви, а з другої дозволило б наново відкрити вірним латинської традиції літургійний сенс і значення великоп’ятничної Меси Передосвячених Дарів, що сьогодні відома під назвою Літургії на честь Старостей Господніх.

 

Висновок

В результаті здійснених у цій статті рефлексій стосовно догматичного і практичного значення Літургії Передосвячених Дарів постали проблеми, які ще очікуватимуть свого розв’язку. Мова, у першу чергу, про уточнення особливостейЛітургії Передосвячених Дарів, яка є своєрідним мостом між відправленням Євхаристії й обрядом св. Причастя поза Євхаристією. А з другого боку, виникає питання стосовно посвячення євхаристійних дарів, зокрема можливості посвячення без слів – лише через змішування (consecratio per comixtionem, consecratio per contactum), і подальших наслідків цього вчення.

 

Можливість прийняття пожертв (стипендій) на Літургію Передосвячених Дарів у східних католицьких Церквах є, натомість, нагодою до здійснення рефлексій щодо дуже поширеного звичаю прийняття пожертв на Євхаристію. Літургія Передосвячених Дарів велить теж задуматись над значенням і різними вимірами євхаристійного почитання та над відліком літургійного часу. Більше того, ця Літургія краще і глибше показує сенс уділювання св. Причастя вірним з дарів, актуально посвячених підчас Євхаристії. У цьому контексті Літургія Передосвячених Дарів у візантійському обряді може допомогти наново відкрити сенс великоп’ятничної Меси Передосвячених Дарів у латинському обряді. Натомість власне догматичне і практичне значення Літургії Передосвячених Дарів як на Сході, так і на Заході, може викликати поглиблення рефлексій, зокрема в областях євхаристійного, екуменічного, а також пастирського богослов’я і катехизи.

 

Підсумок

Загально прийнято, що візантійська Літургія Передосвячених Дарів (the Liturgy of the Presanctified) і латинська Меса Передосвячених Дарів (the Mass of the Presanctified) є літургійними обрядами, відправлювані у певні будні Великого Посту й Великого Тижня, підчас якого нема посвячення хліба і вина, але св. Причастя уділяють із дарів, посвячених раніше, підчас Євхаристії. На основі такого опису можна було б зробити висновок, що Літургія Передосвячених Дарів є попросту розгорнутим, більш урочистим обрядом св. Причастя. Але, з другого боку, виникають суттєві запитання стосовно догматичного й практичного значення цієї Літургії, і наведене визначення видається надмірним спрощенням. Бо ж чому у візантійському обряді це богослужіння називають Літургією, якщо це слово тут затримане виключно для означення Євхаристії? Чому Кодекс Канонів Східних Церков допускає можливість прийняття пожертв (offerings) на Літургію Передосвячених Дарів так, як на Божественну Літургію (Divine Liturgy), тобто Євхаристію? Чому Літургію передосвячених Дарів відправляє завжди єпископ чи пресвітер, вбраний у повні літургійні шати, як до відправи Євхаристії? Відтак чи Літургія Передосвячених Дарів не є своєрідною посередньою формою між відправою Євхаристії, в час якої здійснюється посвячення хліба і вина, та звичайним обрядом св. Причастя поза Євхаристійною відправою? Якщо так, то у чому полягала б специфіка цієї Літургії?

 

Після обговорення походження, характеру, авторства, часу відправлення та структури Літургії передосвячених Дарів у візантійському обряді і Меси передосвячених Дарів у латинському обряді були зроблені рефлексії щодо догматичних і практичних наслідків, пов’язаних з цією Літургією. Найбільше місця тут було виділено питанню посвячення вина в чаші через занурення до неї Господнього Тіла (consecratio per commixtionem, consecratio per contactum). Бо якщо первісно навчали про посвячення вина в чаші на Літургії передосвячених Дарів, то з ХVII ст.. під впливом схоластичного богослов’я вважалось, що після занурення частиці Господнього Тіла до чаші з вином це вино є освячене (is blessed), але не переісточене в Господню Кров, оскільки над ним не були вимовлені слова посвячення. Також здійснено розгляд питання про можливості прийому пожертв (offerings) на Літургію Передосвячених Дарів в контексті поширеної у всій Церкві звичаю прийнять пожертв на Євхаристію. Відтак вказано джерела розвитку євхаристійного почитанняпідчас цієї Літургії та нанаслідки із часу відправи цієї Літургії. На кінець було також заторкнуто проблему уділювання св. Причастя з Дарів, освячених попередньо, підчас Євхаристії, в латинському обряді, який творить перешкоду для кращого і глибшого розуміння мети й завдань великоп’ятничної Меси Передосвячених Дарів в латинському обряді.