Посвячення вина підчас Літургії Передосвячених Дарів?

На основі зобов’язуючих літургійних приписів візантійського обряду диякон, а якщо його немає – сам ієрей, який після Літургії Передосвячених Дарів повинен спожити євхаристійні дари, які залишаються, не п’є вина із чаші підчас св. Причастя духовенства, щоби не порушувати євхаристійного посту. Бо хоча в рамках обряду св. Причастя ієрей занурив частички посвячених Видів до чаші з непосвяченим вином, через що це вино стало посвяченим, проте переісточення цього вина у Господню Кров не відбулося, оскільки над цим вином слів посвячення не було вимовлено[73]. У цьому контексті з’являється питання про сенс вживання того ж вина в Літургії Передосвячених Дарів візантійського обряду. У свою чергу в латинському обряді внаслідок реформи Пія ХІІ 1955 р. обряд св. Причастя на Месі Передосвячених Дарів було спрощено та принагідно відмовилися від чаші з непосвяченим вином, оскільки воно слугувало лише для запивання спожитої, посвяченої служителем Гостії. Натомість у візантійському обряді це непосвячене вино зараз слугує для запивання св. Причастя, яке споживають священнослужителі, а при св. Причасті вірних це вино дозволяє забезпечити євхаристійним дарам ту ж консистенцію, яку вони мають підчас Причастя на Євхаристії. Завдяки цьому ієрей уділяє св. Причастя вірним ложечкою в ідентичний спосіб, що й на Євхаристії[74]. Однак з огляду на те, що вино у чаші непосвячене, подібний спосіб уділювання св. Причастя вірним може вести до чисто казуїстичних питань, як то: чи не можна говорити про порушення євхаристійного посту вірним, який приймає св. Причастя, якщо на його язик спершу потрапила крапля непосвяченого вина, й лише після неї посвячений Вид? У цьому контексті здається, що вживання чаші з непосвяченим вином на Літургії Передосвячених Дарів у візантійському обряді має певні переваги, хоч також і творить проблеми як богословського, так практичного характеру. З іншого боку, виникає питання: чи присутність чаші з непосвяченим вином на Літургії Передосвячених Дарів мала впродовж віків те саме значення і завдання, що й сьогодні? Чому на цій літургії як у візантійській традиції, так і в латинській вживали чашу із непосвяченим вином? Звідки в латинському обряді у тексті Меси Передосвячених Дарів, що був у вжитку до реформи, яку в 1955 р. провів Пій ХІІ, взялися тексти, читані підчас Євхаристії, та пов’язані з принесенням Жертви? (йдеться про момент, коли ієрей схилявся перед дарами, принесеними на вівтарі, кажучи: „У дусі покори та зі сокрушеним серцем прийми нас, Господи. Хай наша жертва так буде Тобі сьогодні принесена, щоби була мила Тобі”, й далі повертався лицем до народу, кажучи: „Помоліться, браття, щоб мою і вашу Жертву прийняв всемогутній Бог Отець”[75]. Чи приносив ієрей підчас цієї Літургії Жертву? Однак, щоб говорити про принесення євхаристійної Жертви, підчас Літургії повинно відбутись посвячення дарів[76]. Проте, якщо б підчас Літургії Передосвячених Дарів відбулось посвячення дарів, то чим би ця Літургія мала різнитися від відправи Євхаристії?

Дуже ймовірно, що причин виникнення Літургії Передосвячених Дарів слід шукати у перших часах переслідування Церкви, коли християни часто, якщо не щоденно, приймали св. Причастя вдома. З цією метою після недільної Євхаристії Господнє Тіло вони брали із собою. Могли також брати з собою Господню Кров, але це безсумнівно було більш складним із практичного огляду. Туртуліан (бл.150 – бл. 220 рр.) та Василій Великий (330 -379 рр.) згадують про споживання у приватним домах лише Господнього Тіла. Найімовірніше з практики св. Причастя в приватному домі, яке вірні уділювали собі навзаєм, пізніше виникла Літургія Передосвячених Дарів[77].

Одне із найстарших і серйозних джерел стосовно Літургії Передосвячених Дарів походить із ХІ ст. – це лист, написаний невідомим Константинопольським патріархом до певного єп. Павла Калліполійського (місцевості у південній Італії). Патріарх пише, що до Літургії Передосвячених Дарів підчас Євхаристії у неділю готується Господнє Тіло, якого однак не насичують Господньою Кров’ю. Він пише, що в цьому нема потреби, оскільки Літургія Передосвячених Дарів здійснюється лише через посвячення чаші[78]. Однак далі він пише, що приготовляючи св. Причастя підчас відправи Євхаристії для пустельників і хворих, що перебувають у своїх домах, Господнє Тіло насичують Господньою Кров’ю. Іншим важливим свідоцтвом є відповідь патріарха Константинополя Михайла ІІ Курку аза (1143-1146 рр.), що міститься в „Повідомленні Цісареві”, де він написав, що в неділю Великого Посту приготовляється на Літургію Передосвячених Дарів Господнє Тіло, на яке не наливають ні краплини Господньої Крові. Господнє Тіло так зберігається аж до часу, коли відправляють Літургію Передосвячених Дарів. І вже підчас цієї Літургії ієрей занурює Господнє Тіло до чаші, та в той спосіб вино перетворюється у святу Господню Кров і його вважають переісточеним (признается прелагающимся)[79].

Наведені свідоцтва є важливими, оскільки походять із Константинополя, який був у той час літургійним центром християнського Сходу. Подібні свідоцтва маємо з Едесси на рубежі VII – VIII ст., а також з Риму[80]. Отож ця традиція була відома всій Церкві.

Проте, з іншого боку, існуюча в латинській літургійній традиції практика посвячення вина через змішування, звана consecratio per commixtionem або consecratio per contactum була радше пов’язана з самою відправою Євхаристії, ніж із Месою. Оскільки дбайливо дотримувалися давньої практики, щоб на Євхаристії посвячувати лише одну чашу з вином (принцип unitas calicis), то приготовлялося також кілька чаш із непосвяченим вином, посвячення яких здійснювали через додавання до них частинки Господньої Крові або занурення частки Господнього Тіла. Також багато контроверсій й дискусій викликала на Заході молитва, яку вимовляли підчас самого змішування Видів на Євхаристії – через слово consecratio, яке вона містила[81].

У візантійській літургійній традиції, у свою чергу, згідно вказаних свідоцтв можна зауважити, що існувало два види передосвячених дарів: першим з них було Господнє Тіло, насичене Господньою Кров’ю, призначене виключно для відправлення Літургії Передосвячених Дарів, а другим видом – Господнє Тіло, насичене Господньою Кров’ю, що було призначена для причастя пустельників або хворих. Підчас Літургії Передосвячених Дарів ієрей занурював частицю Господнього Тіла, не насиченого Господньою Кров’ю, до чаші з непосвяченим вином, не вимовляючи слів посвячення. Згідно існуючих джерел, після занурення Господнього Тіла до чаші, ієрей лише вимовляв: „Причастя Святого Духа” або „Благословенний Бог наш, завжди, нині і повсякчас, і на віки віків”[82].

Проте з кінця ХІІ ст. практика насичення Господньою Кров’ю Господнього Тіла, призначеного для Літургії Передосвячених Дарів, стає щораз більш відома. Припускають, що це було пов’язане з сильним поширенням уділювання передше освячених дарів не лише хворим, але й навернутим з єресі, молодожонів підчас шлюбу, цісарям підчас коронації, високим державним урядникам у день призначення та нарешті людям, які постилися до вечора. Однак це насичення Господньою Кров’ю Господнього Тіла мало завданням лише збереження краплі Господньої Крові з відправленої Євхаристії. Попри це надалі вважали, що першість належить практиці, якої притримувались в Константинополі, – щоб Господнього Тіла, призначеного для Літургії Передосвячених Дарів, не насичувати Господньою Кров’ю[83]. Бо вплив на зміну богослов’я і практики стосовно Літургії Передосвячених Дарів мала насамперед схоластична теологія. Під її впливом православний київський митрополит Петро Могила у 1646 р. повчав у Євхалогіоні[84]: Коли [ієрей] із чаші п’є чи подає диякону, нічого не каже, бо це є звичайним вином, а не Господньою Кров’ю, що вживається чисто з ритуальних причин, замість полоскання уст[85]. Своєю чергою у московському Літургіконі[86] від 1676 р. про вино в чаші написано, що воно посвячене через вкладення до нього часточки [посвячених Видів], але не переісточене (не пресущественно) в Господню Кров, оскільки не було над ним вимовлено слів посвячення, як це є на Літургіях Василія Великого та Йоана Золотоустого[87]. Це вчення досі є зобов’язуючим у візантійсько-російській літургійній традиції.

У розбіжностях щодо способу підходів до чаші на Літургії Передосвячених Дарів є чотири принципово відмінні практики візантійської літургійної традиції. У візантійсько-грецькій традиції практикується посвячення через змішування (consecratio per commixtionem), і тому вино у чаші трактують як Господню Кров[88]. У візантійсько-російській традиції вино в чаші вважають лише поблагословенним, і тому його споживають без промовлювання будь-яких слів, а представники духовенства, які повинні спожити євхаристійні дари після св. Причастя вірних, щоб не зламати євхаристійного посту, до того часу не п’ють вина з чаші. У візантійсько-українській традиції духовенство вина з чаші взагалі не споживає, що прямо вказує на те, що це вино не вважається посвяченим[89]. Натомість у візантійсько-румунській традиції вино в чаші не трактують як посвячене, хоча трапляється, що це вино споживають усі представники духовенства[90]. Але, з іншого боку, у візантійсько-румунській традиції буває, що св. Причастя вірним уділяють виключно Тілом Господнім з дискосу.

Із цих рефлексій виникає, що Літургія Передосвячених Дарів з догматичної та практичної точок зору має безсумнівно нижчий ранг, ніж повна відправа Євхаристії, але з іншого боку вона не є звичайним обрядом св. Причастя, уділюваного поза Євхаристією. А тому Літургія Передосвячених Дарів візантійського обряду не є звичайною Вечірнею, поєднаною з обрядом св. Причастя. Про специфічний ранг цієї Літургії до того ж може свідчити й факт, що літургійні приписи дозволяють єпископу підчас її відправлення уділяти дияконські свячення[91].

З одного боку, підчас цієї Літургії посвячення хліба і вина немає, але з іншого – залишається неясним питання посвячення вина підчас цієї Літургії. Отож чи не слід було б повернутися до первісного вчення про посвячення вина per commixtionem підчас Літургії Передосвячених Дарів, якщо і досі для збільшення кількості свяченої води практикують змішування її з непосвяченою водою або ж доливання посвяченої хрещальної олії до непосвяченої олії з метою збільшення її кількості[92]? Та, можливо, власне посвячення вина per commixtione й має бути вершиною та суттю Літургії Передосвячених Дарів? Чи задля уникнення зловживань вчення про посвячення вина per commixtione не слід було б обмежити виключно до Літургії Передосвячених Дарів, яку відправляє єпископ чи пресвітер у повних літургійних шатах, як до відправи Євхаристії? Чи відтак в латинському обряді не слід було б на Літургії Передосвячених Дарів вернутися до практики вживання чаші із непосвяченим вином?