Догматичне й практичне значення Літургії Передосвячених Дарів

Догматичне й практичне значення Літургії Передосвячених Дарів

 

(MissaPraesanctificatorum)

 

Загально прийнято, що візантійська Літургія Передосвячених Дарів (гр. `ΗΘειαΛειτουργιατωνΠροπγιασμενων, ц.-с. Божественная Літургія Преждеосвященных) й латинська Меса Передосвячених Дарів (MissaPraesanctificatorum) – це літургійні обряди, які відправляються у певні, будні, дні Великого Посту та Великого Тижня, коли відсутнє посвячення хліба й вина, а св. Причастя уділяється з Дарів, посвячених раніше, підчас Євхаристії[1].

Основуючись на такому описі, можна було б зробити висновок, що Літургія Передосвячених Дарів є попросту розширеним, більш урочистим обрядом св. Причастя.

Проте, з іншої сторони, виринає питання щодо догматичного й практичного значення цієї Літургії – отож наведене вище визначення цієї Літургії видається спрощенням. Чому ж бо тоді у візантійському обряді ця відправа називається Літургією, коли це слово зарезервовано виключно на означення Євхаристії? Чому Кодекс Канонів Східних Церков допускає можливість прийняття треб (пожертв) на Літургію Напередосвячених Дарів, як і на Божественну Літургію, тобто Євхаристію[2]? Теж подібно, чому у латинському обряді цю літургійну відправу також назвали Месою Попередньо Освячених Дарів, якщо слово Меса тут означає Євхаристію? Чому Літургію передосвячених Дарів завжди відправляє єпископ або пресвітер, вбраний у повний літургійний одяг, як до відправи Євхаристії?

А, відтак, чи Літургія передосвячених Дарів не є своєрідною посередньою формою між відправою Євхаристії, в час якої здійснюється посвячення хліба та вина, і звичайним обрядом св. Причастя, яке приймають поза Євхаристією? А якщо це так, то у чому мала б полягати специфіка цієї Літургії?

Щоб дати відповідь на поставлені вище питання, обговоримо насамперед походження та характер цієї Літургії, авторство, час відправлення, а також її структуру у візантійському та латинському обрядах. Лише в такому контексті можна буде здійснювати, намагаючись дати відповіді на задані запитання, богословські міркування про цю Літургію в догматичному та практичному аспектах.

 

Виникнення й характер Літургії Передосвячених Дарів

У візантійській літургійній традиції Євхаристію не можна відправляти в будні Великого Посту (з понеділка по п’ятницю)[3], оскільки відправа її завжди має радісний і урочистий характер, і вважається також об’явленням Воскреслого Господа своїм учням, які впізнають його по ламанні хліба (пор. Лк. 24: 13-35)[4]. Отож, цей радісний і урочистий характер Божественної Літургії відтак не личить характеру Великого Посту, оскільки Нареченого на цей час забрано у вірних (пор. Мт. 9:15; Лк. 5: 34-35). Тому вже Лаодикійський собор, який проходив між 364 і 383 рр. постановив у канонах 49 та 51, що в час Великого Посту (крім субот і неділь) не слід жертвувати хліб і вино, ні теж згадувати торжественно мучеників, що полягало передусім у відправленні Божественної Літургії, тобто Євхаристії[5]. Таким чином будні Великого Посту на Сході стають алітургійними днями, в рамках яких служать богослужіння лише добового циклу, що входять до Часослова[6], напр. Вечірня, Утреня, Перший, Третій, Шостий та Дев’ятий часи, – але Євхаристія не відправляється.

В Олександрії, натомість, на переломі IV-Vстт. у середи й п’ятниці Великого Посту читали вибраний фрагмент Євангеліє, після чого слідувала проповідь, а опісля відправляли Літургію, – проте без посвячення Дарів (δίχα των μυστηρίων τελετης). В часи Василія Великого (330-379 рр.) своєю чергою в Малій Азії багато вірних збиралося у будні дні Великого Посту на богослужіння і з цієї нагоди запитували про можливість приступлення до св. Причастя, зокрема у середи й п’ятниці[7]. Отож, корні виникнення Літургії Передосвячених Дарів можна шукати у цій практиці.

Зробити визначення щодо виникнення Літургії Передосвячених Дарів дуже важко. Найправдоподібніше, ця Літургія має східне походження. Можливо, що первісно вона формувалась в околицях Єрусалиму, але не виключено теж, що вона має сирійське або візантійське походження.

Найправдоподібніше вона виникла на переломі V-VIстт. Перша виразна згадка про Літургію Передосвячених Дарів залишилась нам від Олександрійської Церкви, в анонімному творі „Пасхальна Хроніка” від 645 р., де говориться про херувимську пісню „Нині Сили небесні”, введену патріархом Константинополя Сергієм І у 617 р, яку співають підчас цієї Літургії[8].

А відтак найправдоподібніше, що у VIIст., Літургія Передосвячених Дарів вже сформувалась остаточно – і поширилась у східному християнстві настільки, що на Трулянському соборі у 692 р. в 52 каноні було визначено: „в усі дні Великого Посту крім субот і неділь і святого дня Господнього Благовіщення відправляється не іншу Літургію, як лише Літургію Передосвячених Дарів”[9].

На підставі останнього можна зауважити, що характер цієї Літургії є дуже особливий – бо, з одного боку, її відправляють лише у ті дні, коли не можна служити Божественну Літургію, а з другого боку, вона усе ж творить можливість приступлення до Причастя. А відтак Літургія Передосвячених Дарів є своєрідним компромісом між літургійними днями, коли служиться Євхаристію, й алітургійними днями, коли відправляють лише богослужіння, освячуючи час (напр. Вечірню чи Утреню) без можливості приступлення до Причастя.

 

Автор Літургії Передосвячених Дарів

Авторство Літургії Передосвячених Дарів приписували, зокрема у першому тисячолітті християнства, багатьом відомим і шанованим святим: св. Якову, Брату Господньому, св. Петрові, св. Марку, св. Василію Великому або св. Атанасію Великому. Деякі з найстарших рукописів зі змістом цієї Літургії приписували її св. Епіфану, єпископу Саламінському, водночас інші – св. Герману І, патріарху Константинополя (715-729 рр.). Сирійська традиція, натомість, авторство цієї Літургії приписувала Северу, патріарху Антіохійському (511-518 рр.), а деякі західні літургісти вважали автором цієї Літургії св. Йоана Дамаскина (бл. 650- бл. 753 рр.).

У свою чергу в багатьох рукописах першого тисячоліття взагалі нема згадок про автора Літургії Передосвячених Дарів.

Проте від ХІІ ст. більшість рукописів приписують авторство цієї Літургії св. Григорію І Великому, папі (590-604 рр.), званому на Сході Григорієм Діалогосом (Двоєсловом), який ще папою Пелагієм ІІ (579-590 рр.) був призначений постійним представником Апостольської Столиці в Константинополі, де перебував близько 6-7 років (578-584 або 585). Після смерті Пелагія ІІ (590 р.) новим папою став сам Григорій Двоєслов. Хоча Григорій Двоєслов перебував у Константинополі, однак на основі історичних досліджень важко довести, що він є автором Літургії Передосвячених Дарів. Найбільше, що можна припустити, що він систематизував порядок цієї Літургії саме підчас свого перебування у Константинополі[10]. Таке значення цьому святому приписує візантійсько-російська і візантійсько-румунська традиція, в якій у завершючій молитві Літургії Передосвячених Дарів (гр. ΄απολυσις, цс. отпуст) згадується св. Григорія Двоєслова, подібно до того як в завершальній молитві Божественної Літургії згадується ім’я її автора – св. Івана Золотоуста або св. Василія Великого[11]. Більше того в літургійних книгах Румунської Православної Церкви ім’я св Григорія Діалогоса досі стоїть у титулі цієї Літургії[12].

Натомість у візантійсько-українській традиції у кінцевій молитві Літургії Передосвячених Дарів лише в деяких літургійних текстах згадується автора цієї Літургії[13]. У свою чергу у візантійсько-грецькій традиції в кінцевій молитві (΄απολυσις) Літургії Передосвячених Дарів автор її не згадується[14].

 

Висновок

В результаті здійснених у цій статті рефлексій стосовно догматичного і практичного значення Літургії Передосвячених Дарів постали проблеми, які ще очікуватимуть свого розв’язку. Мова, у першу чергу, про уточнення особливостейЛітургії Передосвячених Дарів, яка є своєрідним мостом між відправленням Євхаристії й обрядом св. Причастя поза Євхаристією. А з другого боку, виникає питання стосовно посвячення євхаристійних дарів, зокрема можливості посвячення без слів – лише через змішування (consecratio per comixtionem, consecratio per contactum), і подальших наслідків цього вчення.

 

Можливість прийняття пожертв (стипендій) на Літургію Передосвячених Дарів у східних католицьких Церквах є, натомість, нагодою до здійснення рефлексій щодо дуже поширеного звичаю прийняття пожертв на Євхаристію. Літургія Передосвячених Дарів велить теж задуматись над значенням і різними вимірами євхаристійного почитання та над відліком літургійного часу. Більше того, ця Літургія краще і глибше показує сенс уділювання св. Причастя вірним з дарів, актуально посвячених підчас Євхаристії. У цьому контексті Літургія Передосвячених Дарів у візантійському обряді може допомогти наново відкрити сенс великоп’ятничної Меси Передосвячених Дарів у латинському обряді. Натомість власне догматичне і практичне значення Літургії Передосвячених Дарів як на Сході, так і на Заході, може викликати поглиблення рефлексій, зокрема в областях євхаристійного, екуменічного, а також пастирського богослов’я і катехизи.

 

Підсумок

Загально прийнято, що візантійська Літургія Передосвячених Дарів (the Liturgy of the Presanctified) і латинська Меса Передосвячених Дарів (the Mass of the Presanctified) є літургійними обрядами, відправлювані у певні будні Великого Посту й Великого Тижня, підчас якого нема посвячення хліба і вина, але св. Причастя уділяють із дарів, посвячених раніше, підчас Євхаристії. На основі такого опису можна було б зробити висновок, що Літургія Передосвячених Дарів є попросту розгорнутим, більш урочистим обрядом св. Причастя. Але, з другого боку, виникають суттєві запитання стосовно догматичного й практичного значення цієї Літургії, і наведене визначення видається надмірним спрощенням. Бо ж чому у візантійському обряді це богослужіння називають Літургією, якщо це слово тут затримане виключно для означення Євхаристії? Чому Кодекс Канонів Східних Церков допускає можливість прийняття пожертв (offerings) на Літургію Передосвячених Дарів так, як на Божественну Літургію (Divine Liturgy), тобто Євхаристію? Чому Літургію передосвячених Дарів відправляє завжди єпископ чи пресвітер, вбраний у повні літургійні шати, як до відправи Євхаристії? Відтак чи Літургія Передосвячених Дарів не є своєрідною посередньою формою між відправою Євхаристії, в час якої здійснюється посвячення хліба і вина, та звичайним обрядом св. Причастя поза Євхаристійною відправою? Якщо так, то у чому полягала б специфіка цієї Літургії?

 

Після обговорення походження, характеру, авторства, часу відправлення та структури Літургії передосвячених Дарів у візантійському обряді і Меси передосвячених Дарів у латинському обряді були зроблені рефлексії щодо догматичних і практичних наслідків, пов’язаних з цією Літургією. Найбільше місця тут було виділено питанню посвячення вина в чаші через занурення до неї Господнього Тіла (consecratio per commixtionem, consecratio per contactum). Бо якщо первісно навчали про посвячення вина в чаші на Літургії передосвячених Дарів, то з ХVII ст.. під впливом схоластичного богослов’я вважалось, що після занурення частиці Господнього Тіла до чаші з вином це вино є освячене (is blessed), але не переісточене в Господню Кров, оскільки над ним не були вимовлені слова посвячення. Також здійснено розгляд питання про можливості прийому пожертв (offerings) на Літургію Передосвячених Дарів в контексті поширеної у всій Церкві звичаю прийнять пожертв на Євхаристію. Відтак вказано джерела розвитку євхаристійного почитанняпідчас цієї Літургії та нанаслідки із часу відправи цієї Літургії. На кінець було також заторкнуто проблему уділювання св. Причастя з Дарів, освячених попередньо, підчас Євхаристії, в латинському обряді, який творить перешкоду для кращого і глибшого розуміння мети й завдань великоп’ятничної Меси Передосвячених Дарів в латинському обряді.

 

Догматичне й практичне значення Літургії Передосвячених Дарів

 

(MissaPraesanctificatorum)

 

Загально прийнято, що візантійська Літургія Передосвячених Дарів (гр. `ΗΘειαΛειτουργιατωνΠροπγιασμενων, ц.-с. Божественная Літургія Преждеосвященных) й латинська Меса Передосвячених Дарів (MissaPraesanctificatorum) – це літургійні обряди, які відправляються у певні, будні, дні Великого Посту та Великого Тижня, коли відсутнє посвячення хліба й вина, а св. Причастя уділяється з Дарів, посвячених раніше, підчас Євхаристії[1].

Основуючись на такому описі, можна було б зробити висновок, що Літургія Передосвячених Дарів є попросту розширеним, більш урочистим обрядом св. Причастя.

Проте, з іншої сторони, виринає питання щодо догматичного й практичного значення цієї Літургії – отож наведене вище визначення цієї Літургії видається спрощенням. Чому ж бо тоді у візантійському обряді ця відправа називається Літургією, коли це слово зарезервовано виключно на означення Євхаристії? Чому Кодекс Канонів Східних Церков допускає можливість прийняття треб (пожертв) на Літургію Напередосвячених Дарів, як і на Божественну Літургію, тобто Євхаристію[2]? Теж подібно, чому у латинському обряді цю літургійну відправу також назвали Месою Попередньо Освячених Дарів, якщо слово Меса тут означає Євхаристію? Чому Літургію передосвячених Дарів завжди відправляє єпископ або пресвітер, вбраний у повний літургійний одяг, як до відправи Євхаристії?

А, відтак, чи Літургія передосвячених Дарів не є своєрідною посередньою формою між відправою Євхаристії, в час якої здійснюється посвячення хліба та вина, і звичайним обрядом св. Причастя, яке приймають поза Євхаристією? А якщо це так, то у чому мала б полягати специфіка цієї Літургії?

Щоб дати відповідь на поставлені вище питання, обговоримо насамперед походження та характер цієї Літургії, авторство, час відправлення, а також її структуру у візантійському та латинському обрядах. Лише в такому контексті можна буде здійснювати, намагаючись дати відповіді на задані запитання, богословські міркування про цю Літургію в догматичному та практичному аспектах.