Використання кредитних деривативів у практиці управління кредитним ризиком

 

Використання в сучасній практиці ризик-менеджменту кредитних деривативів дозволяє досягти більш високого рівня загальної системи управління фінансовими ризиками.

Кредитні деривативи – це структуровані фінансові інструменти, що відокремлюють кредитний ризик від активу для подальшої передачі іншій стороні. Основною ознакою кредитного деривативу є те, що вони відокремлюють володіння і управління кредитним ризиком від інших якісних аспектів володіння фінансовими активами.

 

Основою кредитного деривативу є подія, яка є реалізацією кредитного ризику: дефолт (відмова від виконання зобов'язань), зниження ринкової або базисної вартості активу, зниження кредитного рейтингу одержувача позики, зростання кредитного спреду.

Відповідно до умов угоди у разі такої ризикової події здійснюється виплата коштів, але не обов'язково повне погашення зобов'язань одержувача позики.

 

Наприклад, у разі зниження кредитного рейтингу організації або ринкової вартості активу сторона, яка продала захист від ризику, компенсує стороні, що купила такий захист, різницю у вартості активу за заздалегідь обумовленою схемою.

 

Залежно від активу, який становить основу контракту, виділяють такі деривативи:

- деривативи, виписані на суверенні борги;

- деривативи, виписані на корпоративні кредити;

- деривативи, виписані на банківські борги.

 

Залежно від типу інструмента кредитні деривативи поділяються на дві групи:

1. Забалансові інструменти або власне кредитні деривативи:

- форварди;

- свопи;

- опціони;

- індексні інструменти.

2. Інструменти, що враховуються на балансі і є балансовими аналогами та замінниками кредитних деривативів:

- ноти;

- сек’юритизовані активи.

 

До основних видів кредитних деривативів належать:

 

1. Кредитні дефолтні свопи (Credit Default Swap - CDS) вважаються першими і повноцінними представниками кредитних деривативів (рис. 3.3). Це основна частина угод із кредитними деривативами. CDS є контрактом, який дозволяє покупцеві одержати компенсацію у разі ризикової події (реалізації кредитного ризику).

 

 

Рис.3.3. Механізм використання CDS

 

Існує дві групи компенсації:

(1) грошова компенсація – передбачає покриття емітентом CDS збитку в розмірі різниці між номінальною і реальною вартістю активу;

(2) фізична доставка – емітент зобов'язаний викупити у продавця визначений у контракті актив за визначену ціну, наприклад, номінальну вартість активу.

Типовою ризиковою подією може бути: дефолт одержувача позики, прострочення платежів, реструктуризація боржника в рамках процедури банкрутства.

 

Основні функції дефолтних свопів полягають в:

- управління ризиком концентрації;

- використанні для чистого хеджування;

- підвищенні загального рівня прибутковості операції;

- страхуванні від зміни загального рівня кредитних спредів.

 

2. Свопи повного повернення (Total Return Swap – TRS) є контрактами на суму сукупного періодичного доходу базового активу (рис. 3.4). Вони охоплюють як ризик зміни процентної ставки, так і ризик зміни вартості активу (тобто кредитні та процентні ризики). Це передбачає одержання емітентом TRS (покупцем ризиків) усіх процентних платежів і різниці при збільшенні вартості базового активу. Однак емітент повинен компенсувати зниження вартості базового активу, а також здійснювати процентні платежі на базі певної процентної ставки. Платежі здійснюються в обох напрямах періодично.

 

Рис. 3.4. Механізм використання TRS

 

Відмінність такого інструмента від інших у тому, що з його допомогою грошовий потік, який характеризує економічні результати за цим активом, обмінюється на інший грошовий потік. Відповідно до умов свопа одна зі сторін виплачує повну суму доходів, розраховану відповідно до номіналу активу. У свою чергу контрагент здійснює регулярні платежі за фіксованою або плаваючою ставкою. Повна сума доходів включає суму відсотків, процентні платежі, інші виплати, пов'язані зі зміною вартості активу. Платежі за свопом здійснюються не залежно від того, чи відбулася ризикова подія.

 

Приклад. Банк А спеціалізується на кредитуванні підприємств металургійної промисловості, а банк Б - переважно на кредитах легкої промисловості. Концентрація портфелів кредитів таких банків висока. Піклуючись про якість кредитного портфеля, банки змушені диверсифікувати кредитні вкладення. Банк А вирішив дати кредит підприємству легкої промисловості, а банк Б – підприємству металургійної промисловості. Головні труднощі такого кредитування – відсутність досвіду роботи з такими підприємствами.

Вихід – оформлення свопа, визначивши позикову заборгованість один одному як базисний актив. Ризик кредитного портфеля банку А буде компенсований банком Б, і навпаки, за відповідну винагороду.

 

3. Кредитно-дефолтне боргове зобов'язання (Credit Default Link Note - CLN) полягає в тому, що емітент регулярно виплачує покупцеві CLN відсотки. У разі ризикової події боргове зобов'язання погашається протягом установленого строку в розмірі різниці номінальної вартості та збитків (тобто в розмірі реальної вартості боргового зобов'язання). Інакше – CLN погашаються за номіналом. Покупець, таким чином, бере на себе подвійний ризик – ризик дефолту активу і ризик дефолту емітента CLN (рис. 3.4).

 

 

 

 

 

Рис. 3.4. Механізм використання CLN

 

До переваг такого інструмента належать: (1) можливість організації випуску в максимально короткий строк і (2) відсутність жорстких вимог щодо розкриття інформації.

 

Але такі фінансові інструменти не використовуються на вторинному ринку.Переваги використання представлених кредитних деривативів у порівнянні зі звичайним страхуванням кредитів подано в табл. 3.5.

 

Таблиця 3.5