Методичні підходи до оцінки кредитного ризику одержувача позики і управління ним

 

До основних методів управління кредитним ризиком належать:

1. Ретельний аналіз кредитоспроможності одержувача позики для прийняття зваженого рішення щодо надання кредиту.

2. Цільове резервування коштів на випадок реалізації кредитного ризику (непогашення боргу).

3. Формування достатнього обсягу власного капіталу на випадок реалізації кредитного ризику.

4. Диверсифікація кредитного портфеля – зниження концентрації кредитного ризику за допомогою розподілу наявних коштів між незв'язаними одержувачами позики різних галузей, на діяльність яких впливають різні фактори оточення.

5. Лімітування – встановлення певних обмежень на суму кредитів, що видаються; види кредитування, строки.

6. Залучення забезпечення під кредит (наприклад, застава, поручництво, гарантія).

7. Надання синдикованих позик з розподілом ризиків між кількома кредиторами.

8. Страхування кредитного ризику.

9. Хеджування кредитних ризиків на основі використання кредитних деривативів.

 

Оцінка кредитного ризику здійснюється на підставі методів, що найчастіше використовуються комплексно. До них належать:

1. Коефіцієнтний аналіз, за результатами якого оцінюється ступінь кредитоспроможності одержувача позики, його фінансове становище. Під час аналізу враховуються тільки кількісні показники, що розраховуються на основі даних фінансової звітності.

2. Експертна рейтингова оцінка, яка визначає агрегований (інтегральний) показник рівня кредитоспроможності з урахуванням якісних показників для оцінювання тих або інших характеристик одержувача позики. Різновидом такого методу для оцінки кредитоспроможності фізичних осіб є кредитний скоринг.

3. Моделі, що ґрунтуються на побудові функції розподілу ймовірностей кредитного ризику, визначенні показників ймовірності дефолту, збитків у разі дефолту, загрози при дефолті (величини експозиції).

 

В Україні в банківській практиці визначення величини кредитного ризику, а також класифікація активів банків залежно від величини кредитного ризику здійснюється відповідно до Інструкції НБУ «Про порядок регулювання діяльності банків» і відповідно до Положення НБУ «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків».

Вітчизняні банки під час визначення коефіцієнта (нормативу) адекватності капіталу зіставляють величину регулятивного капіталу з величиною зважених на коефіцієнт ризику активів. Коефіцієнт зважування при цьому береться від 0 до 100%.

 

Активи банку за рівнем кредитного ризику класифікуються таким чином (рис. 3.1).

 

 

 

рис. 3.1. Класифікація активів банку за рівнем кредитного ризику

Відповідно до Положення НБУ «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків» ризик кредитних операцій банку визначається на основі (1) фінансового становища одержувача позики; (2) стану обслуговування одержувачем позики кредитної заборгованості; (3) рівня забезпеченості кредитної операції.

Відповідно до цього заборгованість класифікується як:

- «стандартна» – заборгованість, за якою кредитний ризик незначний (ризик рівний 1% від суми заборгованості);

- «під контролем» – заборгованість, за якою кредитний ризик незначний, але може збільшуватися внаслідок виникнення несприятливої для одержувача позики ситуації (ризик рівний 5% від суми заборгованості);

- «субстандартна» – заборгованість, за якою кредитний ризик значний і може збільшуватися надалі (ризик дорівнює 20% від суми заборгованості);

- «сумнівна» – заборгованість, за якою під погрозою виявляється виконання зобов'язань у повній сумі (з урахуванням фінансового становища одержувача позики і забезпечення), при цьому ймовірність повного погашення зобов'язань низька (ризик дорівнює 50% від суми заборгованості);

- «безнадійна» – ймовірності погашення заборгованості одержувачем позики практично немає (ризик дорівнює 100% від суми заборгованості).

 

Загальна заборгованість за кредитними операціями складає валовий кредитний ризик для кредитора.

Чистий кредитний ризик розраховують як різницю між валовим кредитним ризиком і величиною забезпечення.

 

 

Під час проведення коефіціентного аналізу з метою оцінки фінансового становища одержувача позики – юридичної особи використовуються такі показники:

- платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

- фінансової стійкості (коефіцієнти маневреності власних коштів – співвідношення різниці між власним капіталом і необіговими активами з величиною власного капіталу; співвідношення власних і позикових коштів);

- обсяг реалізації;

- обіги за розрахунками, що розраховуються як співвідношення надходжень на рахунки одержувача позики і суми кредиту;

- наявність рахунків в інших банках, наявність неплатежів;

- склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;

- собівартість продукції;

- прибутки і збитки;

- рентабельність;

- кредитна історія.

 

Загальну матрицю класифікації кредитної операції (5 видів) залежно від фінансового становища одержувача позики і якості обслуговування кредиту подано в табл. 3.1.

Таблиця 3.1