Соціальний портрет осіб без визначеного місця проживання.

Визначено перелік статичних та динамічних ознак (характеристик), що притаманні досліджуваній соціальній групі – бездомним особам. Статичними ознаками (що не зазнали суттєвих змін за досліджуваний період) визначено наступні: - вік: розподіл респондентів за ознакою віку стабільний, і той факт, що він не зсувається в бік старших груп, свідчить про те, що дана соціальна група постійно поповнюється молодшими віковими групами; найчисельнішими є вікові групи 46-55 років та 36-45 років; - сімейний стан: серед бездомних осіб переважають розлучені та неодружені особи; - освіта та кваліфікаційний рівень: особи з неповною середньою, середньою, середньою спеціальною, професійно-технічною освітою загалом становлять 84,3% (2012) (у 2006 році – 86,2%) респондентів; за спеціальністю опитані - переважно кваліфіковані робітники, або взагалі не мають спеціальності; - місце проживання: переважна більшість опитаних – мешканці міст. Динамічною ознакою виявилась стать: за результатами двох досліджень чітко вимальовується тенденція до фемінізації бездомності (24,2% (2006) і 34,1% (2012)). За рахунок жінок, переважно молодшого віку, наразі поповнюється дана соціальна група, що, в свою чергу, зумовлює динамічність такої ознаки, як наявність дітей – саме через жінок молодшого віку збільшилась кількість респондентів, що мають дітей. Чоловічий контингент за даною ознакою є статичним.
2. Для більшості респондентів проблема працевлаштування є багатоаспектною: 1) неофіційна зайнятість; 2) низька кваліфікація; 3) відсутність реєстрації/прописки (короткий термін тимчасової реєстрації); 4) вік, що ускладнює пошук роботи для осіб старших вікових груп; 5) низький рівень заробітної плати, що не дозволяє не те що вирішувати проблеми з житлом, а, навіть, забезпечити фізіологічне виживання. Неофіційна зайнятість позбавляє респондентів трудових прав, соціальних гарантій, знижує пенсійні накопичення. 3. Основними причинами втрати житла для більшості респондентів залишаються сімейні конфлікти та розлучення – разом у 2006 році 41,6%, у 2012 році 39,1%. Надзвичайно складно розробляти превентивні заходи, коли мова йдеться про суто індивідуальні життєві сценарії, кризу інституту сім’ї неможливо подолати окремими цільовими соціальними програмами, які, до того ж, зосередженні на пом’якшенні наслідків. Лише системні соціальноекономічні зміни на рівні суспільства загалом спроможні дати ефект, що знизить ризик стати бездомним внаслідок індивідуальних життєвих катаклізмів. А от що стосується другої за частотою причини – втрата житла через позбавлення волі (21,3% (2006) і 18,3% (2012)) – наразі держава цілком спроможна застосувати превентивні заходи, як-то прийняття відповідних нормативно-правових документів, що мають бути спрямовані на унеможливлення втрати житла під час відбування особою покарання в тюрмі, даний захід не потребує, по суті, ресурсів, натомість суттєво знизить чисельність бездомних. Даний підхід також стосується і тих, хто втратив житло в результаті незаконних операцій (9,4% (2006) і 10,4% (2012)), необхідно зосередити увагу на оптимізації житлового законодавства, це дозволило б знизити ризик бездомності фактично на чверть. 4. Серед пріоритетних проблем, які потребують особливої уваги з боку держави, - є питання надання необхідної медичної допомоги бездомним особам з соціально небезпечними хворобами, адже на фоні зростання чисельності даного контингенту, високим є відсоток тих, хто не вважає за потрібне проходити курс лікування. 5. З позитивних аспектів слід відмітити зниження чисельності бездомних осіб, які перебувають на вулиці (28,2% (2006) і 16,2% (2012)) завдяки розширенню мережі спеціальних соціальних закладів – притулків, центрів реінтеграції, соціальних готелів. За останні роки суттєвих змін вдалося досягти щодо відновлення документів для бездомних осіб (наявність документів, що засвідчують особу – 56,5% (2006) і 74,3% (2012)), відповідно, зросла кількість тих, хто має тимчасову реєстрацію (14,5% (2006) і 47,7% (2012)). Проте, фактично зник прошарок тих осіб, хто має прописку (19,8% (2006) і 1,2% (2012)). Роль тимчасової реєстрації є обмеженою: по-перше, вона вирішує питання обліку бездомних, по-друге, надає можливість для працевлаштування, але реєстрація є тимчасовою, і люди просто не знають, що робити, коли збігає її термін, тому це організаційні питання, що суттєво не покращують стан справ власне бездомних осіб. 6. Враховуючи те, що для 43,7% опитаних основним засобом існування є тимчасова праця, можемо стверджувати, що фактично половина опитаних респондентів є бездомними в першу чергу за юридичною ознакою, тобто вони не стільки маргінали, що повністю випали з суспільного життя, а просто бідні, працюючі бідні, які, врешті решт, просто не в змозі заробити собі на окреме житло. Саме бідність є першопричиною сповзання в стан бездомності та безпритульності. Серед опитаних 85,8% прагнуть повернутися до повноцінного життя, і 45,4% зазначили, що для цього їм необхідно знайти роботу, тобто утриманські настрої не є тотальними в цій соціальній групі. Саме прагнення працювати стає індикатором того, що людина не опустилася остаточно на соціальне дно, не стала маргіналом в тому розумінні, що бездомність для неї не особистий вибір способу життя, а вимушений стан через зовнішні обставини, до того ж неприйнятний. В принципі, маргіналами ми можемо назвати лише 11,6% опитаних, тобто тих, хто на питання щодо бажання повернутися до нормального життя дали відповіді «ні» - 2,1% та «важко відповісти» - 9,5%. Отже, певна частина бездомних потребує повної підтримки з боку держави (через вік, стан здоров’я, специфіку власної життєвої ситуації тощо), але фактично половина стають заручниками, жертвами соціально-економічної ситуації в країні, безробіття, мізерних зарплат, коли працююча людина не в змозі забезпечити себе житлом