Рушійні сили епідемічного процесу

Вчення про рушійні сили епідемічного процесу обґрунтував Л.В. Громашевський, який виділив три первинні рушійні сили (три ланки епідемічного процесу – джерело збудника інфекції, механізм передачі та сприйнятливий організм), взаємодія яких є обов’язковою умовою виникнення й розвитку епідемічного процесу. Згідно з цією теорією усунення хоча б однієї ланки епідемічного процесу припиняє його. Цей постулат ліг в основу формування системи профілактики й боротьби з інфекційними хворобами.

Так, ізоляція та знезараження джерела інфекції припиняють подальше розповсюдження хвороби. Наприклад, госпіталізація та лікування хворого на черевний тиф або знищення гризунів, хворих на чуму, забезпечують унеможливлення нових випадків захворювання серед людей.

Розрив механізму передачі - це найефективніший профілактичний захід при кишкових і кров’яних інфекціях із трансмісивним механізмом передачі. Завдяки масовій плановій дезінсекції та осушенню боліт досягнута ліквідація ендемічних регіонів малярії в Україні. Благоустрій населених пунктів, упровадження системи очищення питної води, покращення її якості, постійний санітарний контроль та інші заходи дозволили значно зменшити захворюваність на кишкові інфекції в нашій країні.

Підвищення несприйнятливості населення проводиться за рахунок упровадження двох напрямків профілактики – неспецифічної й специфічної (імунопрофілактика). Застосування масової вакцинопрофілактики дозволило повністю ліквідувати натуральну віспу, звільнитися від поліомієліту в більшості країн світу, суттєво знизити захворюваність людей на інфекції, що керуються засобами імунопрофілактики (кір, паротитна інфекція, краснуха, дифтерія, кашлюк). Дослідження й розробка вакцинних препаратів довела, що ефективність вакцинації залежить від стійкості постінфекційного імунітету при даній інфекції. Так, найвища ефективність імунізації доведена саме при інфекціях, після яких утворюється стерильний пожиттєвий імунітет (поліомієліт, кір, краснуха та ін.).

Крім первинних, або головних рушійних сил, виділяють “вторинні” – природні й соціальні фактори, які опосередковано впливають на епідемічний процес через кожну його ланку.

До соціальних факторів, які впливають на розвиток епідемічного процесу, належать:

- економічні фактори;

- санітарно-комунальний благоустрій;

- рівень розвитку системи охорони здоров’я;

- особливості харчування;

- умови праці й побуту;

- національно-релігійні звичаї;

- війни;

- міграція населення;

- стихійні лиха.

Соціальні фактори мають велике значення для розвитку епідемічного процесу, вони можуть викликати поширення інфекційних хвороб або, навпаки, знижувати захворюваність.

Природні фактори – це сукупність чинників довкілля, які впливають на перебіг епідемічного процесу. Чинники неживої природи (клімат, температура і вологість повітря, рівень інсоляції, склад води, рельєф місцевості) здатні опосередковано впливати на стан паразитарних систем, взаємовідносини між мікро- та макроорганізмами. Вони обумовлюють ареали проживання переносників, здатність існування збудників у навколишньому середовищі. Кліматичні зміни, коливання температури й вологості повітря здатні підвищувати або, навпаки, знижувати інфекційну захворюваність. Вплив на перебіг епідемічного процесу також мають форми взаємодії живих істот (мікробна конкуренція, протистояння мікроорганізмів і найпростіших та ін.).

Прояви епідемічного процесу

До проявів епідемічного процесу належать його інтенсивність, розподіл захворювань за часом, за територією та серед різних груп населення.

А. Інтенсивність епідемічного процесу характеризується показником захворюваності – абсолютним або інтенсивним.Однак слід зазначити, що розрахований показник захворюваності не завжди відповідає справжній інтенсивності епідемічного процесу, що обумовлено рівнем діагностики, якістю реєстрації та обліку хвороб, рівнем звертання населення за медичною допомогою тощо.

Рівень захворюваності умовно поділяють на 2 ступені: спорадична й епідемічна захворюваність.

Спорадична захворюваність – це рівень захворюваності, звичайний для даної місцевості, або поодинокі захворювання, що виникають на конкретній території.

Епідемічна захворюваність - це груповий характер захворювань, її умовно поділяють на спалах, епідемію та пандемію.

Епідемічний спалах – це групові захворювання серед людей, які пов’язані між собою спільним джерелом інфекції, шляхом або чинником передачі. Спалахи зазвичай обмежуються колом сім’ї, організованого колективу або населеного пункту.

Епідемія – це інтенсивне і широке розповсюдження інфекційної хвороби, що охоплює населення регіону країни або кількох країн. Для епідемій притаманний високий рівень захворюваності, що перевищує спорадичний рівень для даної території.

Пандемія – це інтенсивне розповсюдження інфекційного захворювання, яке охоплює країни та континенти. Так, нині тривають 7 -а пандемія холери, пандемія ВІЛ-інфекції. У 2009 р. ВООЗ оголосила про пандемію грипу А (H1N1).

Б. Розподіл інфекційної захворюваності за часом є важливимпоказником динаміки захворюваності. Виділяють багаторічні та річні коливання рівня захворюваності.

Багаторічна динаміка захворюваності визначає епідемічну тенденцію, циклічність і нерегулярні коливання захворюваності. Циклічність – це повторення в певному порядку періодів підйому та спаду захворюваності. Ця закономірність притаманна багатьом інфекціям дихальних шляхів, наприклад, у дощеплювальний період при кору підйоми захворюваності спостерігалися кожні 5-7 років. Це пояснюється демографічними процесами в суспільстві (народжуваність, міграція населення) і зменшенням імунного прошарку населення. Після закінчення певного циклу вірулентність збудника поступово збільшується, зростає кількість людей, які не мають специфічного імунітету, тобто збільшується прошарок неімунного населення. Виникають підстави для нового підйому захворюваності, розвитку нової епідемії.

Річна динаміка складається з середньорічного рівня захворюваності та сезонного підвищення захворюваності.

Сезонність – це підйом захворюваності, що закономірно повторюється в певні місяці року. Як відомо, кишковим інфекціям притаманна літньо-осіння сезонність. У теплий період року утворюються сприятливі умови для активного розмноження збудників кишкових інфекцій у продуктах харчування, полегшується реалізація харчового і водного шляхів передачі завдяки порушенню режимів зберігання продуктів харчування, збільшенню вживання води, купанню у відкритих водоймищах тощо.