Прокоментуйте останній монолог анелі: її аргументи на користь її ремесла. Із чим ви згодні, а що заперечуєте. Чому. Чи могла анеля інакше заробляти на прожиття.

У своєму останньому монолозі Анеля каже, що свідомо пішла на такий страшний злочин. Вона розуміє аморальність своїх злодіянь, проте не визнає своєї вини. Але щоб краще зрозуміти вчинок Анелі, треба пригадати, як її виховували.

Один з останніх монологів Анелі є цікавим зразком самовиправдання, адже вона, рятуючи від зубожіння свою родину такою аморальною справою як торгівля жінками, переконує чоловіка, що робила це через те, що прагнула рятувати родини та долі інших жінок: «А втім, чи ж то я перша, одинока в тій торгівлі? [...] І знаєш, коли подумаю, в яких обставинах, в якій нужді, в якім занедбанні і пониженні жила тут не одна з них, то мені здається, що небагато тратять, а може, не одна багато й зискує, ідучи там». Пані Ангарович розповідає Антосю про десятки жінок, які прохали її продати їх у турецьку неволю. Важливо, що в «Для домашнього огнища» чітко вказано звідки у неї виробився такий світогляд: її дідусь Михайло Гуртер, багатий краківський фабрикант, сам звіряється Ангаровичу в тому, що зіпсував її душу. Гуртер, який за чотири роки до подій повісті «стратив усе, що тільки мав», жебракує на вулицях, де його випадково зустрічає та допомогає чоловік Анелі, хоч і не впізнає в старому злидарі свого родича. Гуртер – це теж жертва Анелі, яка надмірно піклується про свою родину, однак на листи власного дідуся, де він благає її про допомогу, вона жодного разу не відповідає. Ось так специфічно вона розуміє родинні цінності, виявляючи свою моральну порожнечу та навіть бездуховність. Гуртер визнає, що Анеля діє цілковито так, як він її і виховав: «Та я, проклятий, я, нещасливий, затроїв її душу! Я вщепив у неї ту пиху, ту погорду супроти нижчих, нужденних, упосліджених... Той страх перед недостатком і вбожеством... Ту погорду для бідноти». Тож, коли Гуртер сам стає бідним, вона вчиняє так, як і треба вчиняти в тому суспільстві, де вона жила: зневажати бідність, не помічати стражденних, навіть якщо це твої найближчі родичі. Вона сама згадує, що в часи своє скрути написала йому кілька листів, «укорюючись перед ним, унижуючись, навіть упідлюючись і благаючи його о поміч», проте «безсердечний, засліплений старець звертав мені мої листи нерозпечатані».

Звичайно, гордій і зверхній Анелі, такій схожій на свого дідуся, не можна відмовити в любові до дітей, у чому вона протиставляється Юлії Шаблінській, що називає себе вдовою, хоч насправді такою не є, і яка займається утриманням пансіону з «резолютними дівчатами». Антось Ангорович під час першої зустрічі вже відчув цю її штучність та «антиродинність». Знаково, що й син Михась почуває до неї незрозумілу йому самому неприязнь.

Вчинки Анелі автор пояснює здебільшого впливом на неї інших людей (Гуртера, Штернберга, хтивого барона Рейхлінгена, Шаблінської), проте любов до дітей, найпевніше, переважає в її рішенні стати пособницею у продажі дівчат за кордон. Автор так описує її погляд, коли вона востаннє дивиться на своїх дітей перед самогубством: «Анеля слідила за ними довгим, нам’єтним позирком, повним безграничної любові і невисказаної туги». Саме діти і спричиняють її бажання вижити і жити на колишньому рівні (та навіть багатше), саме тому вона переймає роль батька-чоловіка-забезпечувача родини, адже прагне, щоб її пошлюбне життя не різнилося від розкішного дошлюбного, коли вона сама була дитиною. Тобто її психологічна мотивація полягає в тому, що вона хоче дати своїм дітям такий побут, який був у неї. І якщо суспільство цьому сприяє, то, попри бідність професії чоловіка, вона знаходить спосіб бути багатою, до того ж знаходячи собі гарне виправдання. Проте цей її обраний шлях невдовзі штовхає її родину в «страшенну вонючу безодню», що розкривається перед Ангаровичем, коли він дізнається про зв’язок своєї дружини із закордонною схемою з продажу живого товару. Порожнеча аморальної тези «мета виправдовує засоби» призводить до руйнації стереотипного образу жінки.

Я не розділяю думку Анелі, що «добре схована підлота перестає бути підлотою». Адже кожен скоєний вчинок матиме наслідки, а, тим більше якщо це негативний вчинок. Я вважаю, що Анеля могла заробляти іншим способом. Вона обрала легкий шлях, та не завжди те, що дається легко, приносить щастя. Саме те, що Анеля звикла до дорогого життя і зіграло з нею дурний жарт.