VI. Основні поняття та терміни

     

     Товарна номенклатура – сукупність асортиментних  груп товарів, що їх пропонує покупцеві конкретний продавець.

Конкурентоздатність – сукупність якісних та вартісних характеристик товару, які з точки зору покупця є суттєвими і забезпечують задоволення конкретних потреб.

Життєвий цикл товару – концепція, що визначає послідовність періодів існування товару.

Ринкове тестування – спостереження за товаром на обмеженому ринковому просторі протягом певного часу.

Позиціювання – визначення особливостей, характерних рис товару, що відрізняють його від аналогічних товарів-конкурентів.

Попит – потреба, яка забезпечена грішми та пред’явлена на ринку.

Маркетингові дослідження – систематизований процес збору та аналізу об’єктивної інформації з метою прийняття конкретних управлінських рішень.

Вторинна інформація – інформація, що існує в опублікованому вигляді і збиралась для цілей, інших, ніж ті, які має на меті фірма в конкретних ринкових умовах.

Первинна інформація – інформація, яка збирається вперше для досягнення конкретних цілей фірми і для прийняття конкретних рішень.

Імітація – метод, що базується на застосуванні ЕОМ, і відтворює використання різних маркетингових факторів на папері, а не за реальних умов.

Ринкова кон’юнктура – конкретна економічна ситуація, що склалася на ринку в даний момент або обмежений відрізок часу.

Ємкість ринку – кількість (вартість) товарів, які може поглинути ринок при певних умовах за певний проміжок часу.

Кон’юнктурний аналіз – оцінка фактичної ситуації, що склалася на ринку та визначення причинно-наслідкових зв’язків в сфері ринку товарів та послуг.

Сегментація – розподіл потенційного ринку на групи споживачів, які мають подібні мотиви щодо купівлі конкретного товару та можливість придбати його.

Макрокритерії – розподіл ринку на підгрупи на основі загальних характеристик сфери індустрії, розміру, розміщення, фінансового стану компаній тощо.

Мікрокритерії – технологія, темпи використання, організаційна структура, мотиви членів закупівельного центру компанії тощо.

Витратний метод ціноутворення – визначення ціни на основі базових витрат на одиницю товару, до яких додається величина націнки, яка покриває невраховані витрати і включає певний прибуток.

Ринковий метод ціноутворення – врахування дії ринкових факторів при визначенні ціни.

Агрегатний метод ціноутворення – підсумовування цін окремих конструктивних елементів товару.

Метод беззбитковості – облік витрат з врахуванням залежності попиту від рівня цін.

Страхування ціни – прийняття ряду заходів з метою мінімізації можливих негативних наслідків дії неврахованих факторів ринкового середовища.

Стратегічне планування – управлінський процес створення і підтримки стратегічної відповідності між цілями фірми, її потенційними можливостями і шансами у сфері маркетингу.

Стратегічне планування на рівні підприємства – визначення цільових ринків, рівня попиту та споживчих мотивацій, розробка продуктової стратегії, визначення і передбачення необхідних ресурсів та їх розподіл між ринками для досягнення встановлених цілей.

Канали розподілу – сукупність фізичних та юридичних осіб, які перебирають на себе або сприяють передачі права власності на товар на шляху від виробника до споживача.

Просування – будь-яка форма повідомлення, яку використовує фірма для інформації, переконання чи нагадування споживачеві про свої товари, образи, ідеї, громадську діяльність чи вплив на громадськість.

Стимулювання збуту – доповнення відомих методів просування, коли об’єктами уваги стають покупці, посередники, торговий персонал, до яких застосовують різні засоби впливу.

Пропаганда – неособисте стимулювання попиту на товар за допомогою розміщення комерційно важливих новин у виданнях або отримання сприятливих презентацій в ЗМІ, які не оплачуються конкретною фірмою.  

Неінтегровані маркетингові структури – сукупність відповідних підрозділів, не скоординованих у своєму впливі на споживача.

Інтегровані маркетингові структури – здійснюють свою діяльність комплексно і управляються з одного координаційного центру.

 

 

VIІ.КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

 

Порядок перерахунку рейтингових показників нормованої 100-бальної університетської шкали оцінювання в традиційну 4-бальну шкалу та європейську шкалу ЕСТS.

Інтервальна шкала оцінок встановлює взаємозв'язки між рейтинговими показниками і шкалами оцінок.

 

ЗА	За шкалою університету	За національною шкалою
ШКАЛОЮ
ЕСТS		Екзамен	Залік
A	90-100 (відмінно)	5 (відмінно)
B	85-89	4 (добре)
	(дуже добре)
C	75-84 (добре)		Зараховано
D	70-74	3 (задовільно)
	(задовільно)
E	60-69
	(достатньо)
	35-59	2 (незадовільно)
FX	(незадовільно - з можливістю
	повторного складання)		Не зараховано
F	1 -34
	(незадовільно - з обов'язковим повторним курсом)