В індивідуальній роботі з дітьми використовуються:

- заняття з поставленим завданням: корекція почуття неповноцінності, невпевненості у своїх силах; розвиток дрібної моторики та ін.

- бесіди з культури поведінки, проблемам міжособистісних відносин, з метою вирішення конфліктних ситуацій;

- співбесіду з виконання індивідуальної програми реабілітації.

Групові заняття спрямовані на розвиток конструктивних способів спілкування та комунікативних навичок у дітей з ДЦП.

Основне місце в роботі з дітьми з ДЦП відводиться наданню послуги з соціально-трудової реабілітації.

Переважаючими є практичні форми соціальної робот и:

- розвиваючі ігри: ігри-драматизації, сюжетно-рольові ігри та ін;

- вправи: наслідувального, виконавчого і творчого характеру;

- етюди;

- імпровізація;

- спостереження;

- розгляд малюнків і фотографій;

- моделювання й аналіз заданих ситуацій;

- вільне і тематичне малювання;

- читання художніх творів;

- розповідь педагога і розповіді дітей;

- твір історій;

- бесіди;

- міні-конкурси, ігри-змагання.

Заключним етапом роботи соціального педагога з дітьми, що страждають ДЦП є робота з батьками.

Різноманітні форми роботи з батьками взаємопов'язані і передбачають ознайомлення батьків з основами теоретичних знань, з новаторськими ідеями в галузі педагогіки і психології, більшою мірою з практикою роботи з дітьми з ДЦП.

Соціально-педагогічні тренінги з батьками спрямовані на:

- оптимізацію дитячо-батьківських відносин і психоемоційну стабілізацію;

- розширення можливостей розуміння і прийняття своєї дитини;

- поліпшення рефлексії своїх взаємин з дитиною;

- формування нових навичок взаємодії з дитиною;

- активізацію продуктивної комунікації в сім'ї;

- зміна неадекватності батьківських позицій;

- гармонізацію стилю виховання.

Більшість дітей з ДЦП почуваються неповноцінність в сімейній ситуації. Виходячи з цього, важливим у діяльності соціального педагога є необхідність з'ясувати обставини ситуації, що склалася і допомогти дитині подолати виниклі труднощі.

Зміст, методи і прийоми соціально-педагогічної реабілітаційної роботи з хворими на ДЦП дітьми визначають такі принципи:

- принцип гуманістичної спрямованості соціально реабілітаційного процесу;

- єдності діагностики і корекції;

- нормативності розвитку;

- опори на провідну діяльність;

- навчання діяльності;

- розвитку; оволодіння культурою;

- опори на позитивні і сильні сторони особистості дитини;

- психологічної комфортності.

Формування громадянського суспільства в Україні супроводжується підвищенням громадської активності. Будь-які особисті ініціативи найчастіше і найефективніше реалізуються через сукупність недержавних організацій, тобто об’єднань громадян. Серед інших громадських організацій важливе значення для вирішення різноманітних суспільно-значимих проблем мають благодійні організації, служби та фонди.

У сучасному суспільстві благодійна діяльність виконує значні соціальні функції і є важливим фактором допомоги людям з особливими потребами.

Роль благодійних організацій у забезпеченні соціального, психічного, фізичного, духовного здоров’я клієнтів соціальних служб. Форми і методи роботи благодійних організацій, служб і фондів злюдьми з функціональними обмеженнями

 

Задля організації соціальної роботи з дітьми, молоддю з функціональними обмеженнями важливу роль відіграють благодійні організації, фонди спецслужби.

Поступово розширюються можливості отримання людьми з інвалідністю освіти, придбання професії, здійснення особистісного самоствердження. Влаштовуються національні та міжнародні виставки творчості інвалідів, спортивні змагання, які включають і Олімпійські ігри для цієї категорії людей, – паралімпійські. На жаль, в сучасних умовах пошуків різних шляхів ефективної соціалізації та реабілітації людей з фізичними вадами використання деяких традиційних підходів у ставленні до людей з обмеженими можливостями здійснюється без урахування всіх можливих негативних наслідків.

Йдеться про діяльність деяких центрів соціальної адаптації в напрямку «духовної реабілітації». Проголошуючи цілком правильно понадконфесійної характер духовних цінностей, деякі центри орієнтуються на патронажні відносини з православними єпархіями. Це в жодному разі не є злом або помилкою, але, крім міжконфесійної напруженості в православ'ї, яка несе певну небезпеку для духовного розвитку, сама традиційна християнська модель ставлення до осіб з фізичними вадами має певні особливості, які почасти не враховуються в роботі з такими людьми.

Справа в тому, що православна, взагалі християнська релігійна культура традиційно розглядала людей, які мають фізичні або розумові обмеження для життєдіяльності, як «біснуватих» або як таких, які відзначені «Божим промислом». «Убогий» – це такий же різко відрізняється від нормального статус інваліда в суспільстві, як і статус «неповноцінного» члена суспільства. Безперечно, набагато більш гуманне ставлення до інваліда як до «убогого» краще, ніж відсутність уваги взагалі. Але таке ставлення не вирішує основної соціально-педагогічної проблем – створення відчуття повноцінного, просто звичайного члена суспільства. Збереження відчуття відмінності, нехай навіть в кращу сторону, від інших на основі свого фізичного обмеження зберігається, а саме його суспільство і повинен допомогти подолати. Слід відмітити, в першу чергу, що «духовна» реабілітація повинна мати двосторонній характер. Здебільшого об'єктом її вважається людина з особливими потребам, яку треба пристосувати до суспільства. Тепер потрібно розвивати зворотний аспект проблеми – пристосовувати суспільство до того, що все більш його членів мають функціональні обмеження.

На прикладі діяльності Благодійного фонду «Інститут раннього втручання» для дітей з порушеннями розвитку і дітей-інвалідів, розглянемо системи партнерських взаємозв'язків з різними благодійними організаціями та установами соціальної сфери.