Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Гімнософісти – індійські гностики?
Давньогрецькі джерела (а за ними також візантійські й давньоруські) по-різному називають і розташовують індійських голих мудреців, проте досить детально і одностайно відтворюють їх образ. Це спонукало низку індологів (Шварц, Седлар, Бонгард-Левін, Іванов, Карпюк, Шохін) пошукати реальний прототип грецьких оповідей. Дослідження виявили, що античні джерела відтворюють основні риси індійського аскетизму досить точно, проте узагальнено: портрет гімнософістів скидається одразу на декілька релігійних рухів. Тож їх ототожнювали то з брахманістами, то з йогами, то з адживіками, то з джайнами тощо [Шохин с. 240]. Ключову роль у пошуках рахманів відіграє дещо умовне, але усталене розрізнення «ортодоксальних» і «неортодоксальних» релігійних течій. Зокрема, історик Мегасфен чітко відрізняв «ортодоксальних» брахманів (Βραχμᾶναι) від «неортодоксальних» шраманів (Σαρμᾶναι)[9]. «Ортодоксальної» версії ми торкнемось далі. «Неортодоксальну» ідентичність рахманів обстоює В. Шохін, який, всупереч їх назві, вважає офіційні брахманізм та буддизм надто цивілізованими порівняно з грецькими описами «голих мудреців». Гімнософісти, на його переконання, належали до котроїсь із маргінальних аскетичних течій, званих шраманами чи настіка [10]. Примітно, що ці декілька рухів учений характеризує як місцевий різновид середземноморського гностицизму. Як належить порядним гностикам, усі індійські настіки сповідують радикальний дуалізм, жорстко протиставляючи духовний світ матеріальному, ведуть сувору боротьбу проти своєї плоті і прагнуть позбутися всякого зв’язку з чуттєвим світом[11]. Щоб визначити точний прототип рахманів, Шохін порівнює їх характерні риси у грецьких і давньоруських джерелах із критеріями довершеності різних індійських духовних шкіл. На його думку, подвижники, які надихнули греків, належали до руху адживіка[12]. Саме адживіки найпослідовніше культивували чесноту відмови від одягу, яка й дала назву гімнософістам. Ця течія вирізняється також іншими рисами, на які вказували грецькі автори: цілковитим нестяжанням, суворими фізичними вправами[13] та іншими практиками «висушення плоті», заняттями астрологією. Утім, дослідник простежує в образі рахманів також деякі риси джайнів – насамперед, радикальне утримання від продуктів тваринного походження і особливе прагнення не нашкодити живим істотам – ахімса (відома, однак, і іншим індійським школам).
Як і європейські гностики, усі настіки вводять чітку суспільну ієрархію, розшаровуючи людство за різними критеріями духовної довершеності. Ця ієрархічність тягне за собою глибокий езотеризм і сувору заборону ділитися таємницями свого вчення з профанами. Очевидно, це відсторонення гімнософістів від решти співвітчизників відбилося в середньовічній християнській літературі у вигляді протиставлення побожних рахманів і нечестивих індусів; греки та слов’яни уявляли їх як два різних етноси. Середньовічні автори – грецькі, а надто слов’янські – не лише розпливчасто уявляли місцезнаходження Індії, а й були схильні протиставляти дві її уявні частини: «ближню» й «дальню», чи то «внутрішню» й «зовнішню». «Зовнішня» Індія поставала райським місцем, де мешкали майже небожителі – рахмани, натомість «внутрішня» була жахливою пустелею, населеною дикими варварами – індусами [Шохін 1988, с.226-227]. Ця опозиція чітко прописана у нашій ПВЛ: «явно інакше в прилеглих до них індів – убивців, негідників, гнівливих надприродно: адже у внутрішній [частині] країни їхньої людей їдять і подорожніх убивають, та ще й їдять вони, яко пси». У Амартола паралельне місце звучить ще жахливіше, закінчуючись твердженням про канібалізм: «їдять вони одне одного, наче пси». Натомість, свт. Феофіл Антіохійський вже у ІІ ст. викривав цей безглуздий стереотип античних істориків щодо жителів Індії[14].
|
|||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-05-12; просмотров: 68; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 13.58.247.31 (0.005 с.) |