В даному законі вказуються також основні напрями благодійництва та благодійної діяльності:

- сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища;

-  покращення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування, а також подання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

- подання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям; сприяння розвитку науки і освіти, реалізації науково-освітніх програм, подання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням; сприяння розвитку культури, в тому числі реалізації програм національно-культурного розвитку, доступові всіх верств населення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей та художньої творчості;

-  подання допомоги талановитій творчій молоді;

-  сприяння охороні і збереженню культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам’яток історії та культури; подання допомоги у розвитку видавничої справи, засобів масової інформації, інформаційної інфраструктури;

- сприяння розвитку природно-заповідного фонду та природоохоронної справи; сприяння розвитку охорони здоров’я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у поданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування.

Конкретні напрями благодійництва та благодійної діяльності визначаються благодійниками і статутами (положеннями) благодійних організацій.

У вищезазначеному законі також говориться, що благодійництво, благодійна діяльність здійснюються на засадах:

- законності,

- гуманності,

- спільності інтересів і рівності прав її учасників,

- гласності,

- добровільності та самоврядування.

Діяльність благодійників і благодійних організацій має суспільний характер, що не суперечить їх взаємодії з органами державної влади і не позбавляє права на отримання державної допомоги.

Необхідно зазначити, що основними принципами державної політики щодо благодійництва та меценатства є:

- створення правових гарантій для вільного функціонування та розвитку благодійництва та меценатства;

- добровільність та свобода благодійництва та меценатства з урахуванням обмежень, встановлених законами України;

- моральна та матеріальна підтримка державою благодійної та меценатської діяльності через систему податкових пільг та інших засобів заохочення;

- захист передбачених законодавством України прав та інтересів суб’єктів благодійництва та меценатства.

Державна політика щодо благодійності повинна базуватися на таких положеннях як:

- правове регулювання розвитком благодійної діяльності;

- визначення пріоритетних напрямків і розробка спеціальних програм у сфері благодійництва;

- добровільна діяльність меценатів;

- моральна та економічна підтримка державою благодійництва.

Стимулювання доброчинної діяльності полягає також в наданні

3. Типи недержавних організацій

Найбільш типовими видами діяльності вітчизняних НДО є захист прав та інтересів окремих соціальних груп людей, лобіювання, проведення тренінгів та надання консультацій, просвіта та поширення інформації для населення, вирішення соціальних питань, освітня діяльність.

Проведене Світовим банком опитування 603 респондентів – представників широкого спектра недержавних організацій фіксує низку важливих особливостей українських НДО:

1) найпоширенішим типом діяльності серед опитаних НДО є розробка та реалізація освітніх та навчальних програм;

2) значна кількість НДО діють на обласному і нижчому рівнях і лише небагато – на загальнодержавному рівні (за даними Світового банку, діяльність близько 85% НДО України зосереджено на рівні міст, районів та областей, тільки 1 з 10 організацій віднесла себе до загальнодержавних. 5% відсотків повідомили, що входять до міжнародної мережі НДО);

3) відмінності між приватнокорисними та суспільно корисними організаціями простежуються слабко; більшість опитаних НДО заявили про своє «несуворе та ліберальне ставлення до членства і його структури»;

4) близько 50% НДО не мають штату, який би працював на постійній основі;

5) головними джерелами фінансування є членські внески, пожертви місцевих приватних підприємств і гранти міжнародних донорів;

6) серед головних проблем, що заважають розвитку і стабільності НДО, названо фінансові, за якими йдуть відсутність ефективної системи поінформування про проекти і програми та юридичні проблеми у зв’язку із законодавством у сфері НДО.

4. Структура недержавної (неприбуткової) організації.