Недержавний сектор у соціальній сфері

Недержавний сектор у соціальній сфері

( доц. Мальцева О.В. )

1. Поняття недержавної (неприбуткової) організації.

У країнах з розвинутою і такою, що формується, ринковою економікою, усіх юридичних осіб зазвичай поділяють на три сектори: державний, комерційний і некомерційний.

Перший сектор об’єднує державні та муніципальні організації, тобто організації, майно яких є державною чи муніципальною власністю.

Другий сектор – приватні комерційні організації, тобто організації, основною метою діяльності яких є одержання прибутку і майно яких не є державною чи муніципальною власністю.

Третій сектор – приватні некомерційні організації. Першою ознакою, яка вирізняє організації третього сектора, є та, що одержання прибутку не є їхньою основною метою і прибуток не розподіляється серед членів організації. Друга особливість – майно цих організацій не є державною чи приватною власністю.

немає єдиного визначення недержавної організації. Так, британський дослідник П. Рідінг пропонує такі визначення: 1) самокероване об’єднання людей, які прагнуть досягти спільної вигоди шляхом спільних дій; 2) організація, заснована на добровільних засадах; 3) соціальна сила, яка забезпечує інтеграцію окремих індивідів у суспільство, сприяє єдності і згуртованості суспільства; 4) спосіб зняття напруги між потребами громади, соціальною політикою і соціальним забезпеченням.

Викладачі та науковці Школи соціальної роботи В. Полтавця подають у свої й книзі «Соціальна робота: перші кроки» таке розуміння недержавної організації соціальної сфери: «Справді, під словами «недержавні організації соціальної сфери» розуміємо неприбуткові, не керовані державою, некомерційні організації, які декларували вирішення соціальних проблем узагалі чи проблеми окремих груп користувачів як свою місію».

ЗУ «Про соціальні послуги» До недержавних надавачів соціальних послуг Закон відносить: «громадські, благодійні, релігійні організації та фізичні особи, діяльність яких пов’язана з наданням соціальних послуг».

Залучення бюджетних коштів має відбуватися на конкурсній основі та на основі договору щодо умов фінансування, вимог до обсягу, порядку та якості надання соціальних послуг. Правила організації і проведення конкурсів на залучення бюджетних коштів недержавними суб’єктами регулюються Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 р. № 559.

 

2. Благодійність, благодійна організація.

В Законі України «Про благодійництво та благодійні організації» дається визначення наступним поняттям:

- благодійництво – добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги;

- меценатство – добровільна безкорислива матеріальна фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги;

- спонсорство – добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені (найменування), свого знака для товарів і послуг.

Аспекти

Які характеризують зміни української моделі соціальної політики, виділяють такі.

По-перше, це відмова від патерналізму, тобто відмова держави від жорсткого детермінування поведінки людини у соціальній сфері, певного набору соціальних послуг, які може і навіть повинен отримувати громадянин.

По-друге, це роздержавлення соціальної сфери та звільнення держави від функції безпосереднього надання громадянам соціальних послуг.

. Третя обов’язкова риса – формування ринку соціальних послуг із реальною конкуренцією його операторів, із реальним підвищенням якості та зниженням витрат на виробництво соціальних послуг.

Тенденції

По-перше, це тенденція до відмови від організації системи соціальної підтримки в основному на загальнодержавному рівні та передача її на місця, «муніципалізація» соціального захисту.

По-друге, це явище «комерціалізації» «держави благоденства», внаслідок чого остання, зокрема, втрачає свій суто етатистський характер і набуває, у певному розумінні, змішаної, державно-приватної форми.

По-третє, у діяльності соціальної держави в гуманітарній сфері дедалі виразніше проявляється тенденція до зміщення «центра ваги» при виконанні соціальних функцій від власне державних установ («першого сектора») до інституцій «другого» (бізнесу) та «третього» (недержавні неприбуткові організації) секторів.

6. Значення недержавної (неприбуткової) організації щодо вирішення соціальних проблем.

Приватні установи соціальної роботи, які образно називають «третім сектором», вигідно відрізняються від подібних державних організацій небюрократичністю, добровільністю, орієнтованістю на суспільне благо, свободою творчості й самоорганізації їхніх учасників. І що особливо важливо, мають можливість впливати на процес прийняття політичних рішень державними органами влади. Державі ж вигідний розвиток подібної системи некомерційних громадських організацій, оскільки завдяки цьому з неї знімається частина соціальних обов’язків. Виражаючи інтереси різних соціальних спільностей, класів, соціальних груп, верств суспільства, такі організації здатні зробити вагомий внесок у стабілізацію процесів розвитку соціального буття, сприяти зміцненню соціального добробуту населення.

На 1 січня 2011 р. в Україні зареєстровано понад 3500 недержавних об’єднань, із них громадських організацій – 3344, благодійних організацій – 1089, релігійних організацій – 33977. Окрім того, до недержавного сектора можна віднести 1208 підприємств-об’єднань громадян.

Особливість діяльності громадських організацій як суб’єктів соціальної політики полягає в тому, що кожна з них здатна оптимізувати процес реалізації своїх функцій за умови, що якнайповніше використовуватиме способи, форми впливу на соціальне буття, що характерні лише для цієї організації, відбивають її специфіку, неповторність, відмінність від інших.

У своїй роботі НДО керуються потребами та інтересами своїх клієнтів, мають великий досвід допомоги їм, користуються довірою місцевих громад. Завдяки безпосередній наближеності до клієнтів вони можуть виконувати специфічні функції, які держава або не може виконувати, або їх організація вимагатиме більших адміністративних і фінансових ресурсів. Ці організації найчастіше першими відповідають на потреби вразливих груп і беруть на себе розв’язання нових соціальних проблем. Завдяки своїй мобільності й творчим підходам вони здатні забезпечити виявлення та задоволення потреб різних соціальних груп, одночасно сприяючи розвиткові конкурентоспроможних соціальних послуг.

Особливістю неурядових організацій в Україні є те, що за масштабністю діяльності з них мають міжнародний характер – 5 %, загально – державний – 10 %, місцевий та обласний рівень – 85 %.

Найбільш типові функції, які може виконувати недержавна організація у системі надання соціальних послуг:

- безпосереднє адресне надання соціальних послугу громаді;

- вивчення потреб й очікувань клієнтів;

- збір і акумулювання інформації про попит на послуги та зміни соціальної ситуації

у громаді;

- участь у формуванні місцевих соціальних програм та планування розвитку системи соціальних послуг на місцевому рівні;

- здійснення громадського контролю за якістю надання соціальних послуг та ефективністю місцевих соціальних програм.

7. Спрямованість діяльності недержавних організацій.

Такі об’єднання виконують функції посередника між державою і різними соціальними групами, захищаючи їхні права й інтереси; вони запобігають монополізації державою політичної, економічної та інших сфер життя суспільства, забезпечуючи громадський контроль за діяльністю держави і її структур. Не маючи за мету одержання прибутку, вони перерозподіляють ті, які є, і створюють додаткові фінансові, матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, спрямовані на задоволення приватних і суспільних інтересів. Завдяки таким об’єднанням громадськість також презентує державі власний погляд на різні проблеми – соціальні, культурні, економічні та ін.

Найбільш поширеними видами діяльності НДО є захист інтересів, лобіювання, проведення тренінгів та надання консультацій, поширення інформації, проведення аналітичних досліджень, вирішення соціальних питань, освітня діяльність.

8. Джерела фінансування.

Недержавні організації мають свої джерела фінансування – такі, як церква, міжнародні благодійні організації, фонди тощо. Зрештою, державі вигідніше фінансувати суспільно корисні програми цих організацій, ніж створювати свої соціальні служби. До того ж, знаходячись ближче до практики та конкретних інтересів населення, організації «третього сектора» займають «посередницьку» позицію у відносинах між державою і суспільством та часто виконують соціальну роботу якісніше, ніж державні установи.

Стимулюючи успішне функціонування цих організацій у галузі соціальної роботи, держава досягає так званого «ефекту вивільнення» («Entlastugseffect»), тобто відмови від частини своїх соціальних функцій без шкоди для суспільства.

Достатньо сказати, що держава у країнах із розвинутим сектором неурядових соціальних організацій несе лише близько 25 % загального обсягу соціальних витрат.

Основні ж інвестиції у соціальну сферу надходять із «третього (некомерційного) сектора». За кордоном некомерційні організації є інструментом для залучення інвестицій у соціальну сферу за аналогією з діяльністю пайових фондів та інвестиційних банків із заохочення інвестицій у промисловий сектор. Країни, які найдалі просунулись у цьому напрямку, зокрема США, мають намір і в подальшому сприяти зростанню ролі та впливу неурядових організацій.

 

9. Спонсорство і меценатство як джерела фінансування недержавних організацій.

Інформаційне забезпечення та рекламування діяльності установ ізакладів соціальної сфери необхідне для того, щоб громадськість загалом і потенційні споживачі соціальних послуг зокрема, а також державні інституції, представники бізнесових структур, благодійних фондів і недержавних організацій знали зміст і наслідки реалізації державних і місцевих соціальних програм та проектів. Забезпечення доступу населення до інформаційних ресурсів і систем надання інформаційних послуг органами державної влади сприятиме демократичним перетворенням у суспільстві, активізуватиме участь громадян в управлінні державою. Доступність громадян до інформації та якісних соціальних послуг у свою чергу розширить можливості захисту прав і свобод людини та її добробуту.

Зокрема, сприятиме працевлаштуванню, підвищить адресність соціального захисту вразливих верств населення, зокрема людей, що потребують соціальної допомоги та реабілітації.

Інформаційна стратегія Міністерства праці та соціальної політики України та його органів на місцях, на думку експертів Євросоюзу, має ґрунтуватися на виконанні такихфункцій:

− інформуванні ЗМІ про важливі заходи, зміни в соціальній політиці держави; здійсненні внутрішньої та зовнішньої комунікації (організація масових кампаній, виробництво та розповсюдження інформаційних матеріалів, орієнтованих на цільові групи населення та структури; публікація бюлетенів; проведення соціологічних досліджень);

− роботі із запитами громадян та установ щодо виконання норм чинного законодавства та їх вдосконалення;

− проведенні досліджень, аналізу та моніторингу інформації (відбір та аналіз інформації з соціальних питань у друкованих і електронних ЗМІ;

забезпечення відповідальних осіб і підрозділів статистичними даними з аналізом і прогнозом);

− забезпеченні внутрішньої та зовнішньої автоматизації (створення локальної електронної мережі, веб-сторінки, надання бібліотечних послуг).

14. Умови широкого залучення НДО до надання соціальних послуг в Україні.

Створення сприятливих умов для участі недержавних суб'єктів – надавачів соціальних послуг на ринку соціальних послуг, з метою їх залучення до діяльності у сфері надання соціальних послуг особам, які цього потребують, можливе за умови вжиття таких заходів:

-   забезпечити доступ недержавних суб'єктів до державного фінансування, зважаючи на те, що вказані суб'єкти беруть на себе частину функцій державиу сфері надання соціальних послуг. Згідно зі ст. 14 Закону України «Про соціальні послуги» фінансування соціальних послуг та програм їх розвитку здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів, однак бюджетним законодавством передбачається фінансування не окремих видів соціальних послуг, а надання коштів на утримання конкретних державних соціальних установ, які здійснюють надання соціальних послуг;

- здійснити чітке розмежування щодо визначення відмінностей між різними видами недержавних суб'єктів – надавачів соціальних послуг (громадські, благодійні, релігійні організації та фізичні особи, діяльність яких пов'язана знаданням соціальних послуг) шляхом внесення відповідних змін до ЗаконуУкраїни «Про соціальні послуги», адже зазначеним нормативно-правовим актом не встановлено чітких відмінностей між різними видами недержавнихсуб'єктів-надавачів соціальних послуг, та не встановлено, які практичні наслідки має застосування до кожного з них своїх нормативних засад;

-   деталізувати які саме послуги можуть бути делеговані недержавним суб'єктам-надавачам соціальних послуг;

- змінити підходи щодо формування соціальних стандартів надання соціальних послуг, а саме: встановлення державних соціальних стандартів для кожного окремого виду послуг та незалежно від суб'єкта – надавача таких послуг, а не для окремих закладів, та внесення відповідних змін до ЗаконуУкраїни «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та у Державний класифікатор Державних соціальних стандартів та нормативів.

15. Шляхи впливу громадських організацій на державну політику.

Соціальне замовлення має забезпечити підвищення ефективності використання бюджетних і позабюджетних коштів, які спрямовуються на розв’язання соціальних проблем міста, сприяти залученню додаткових ресурсів до соціальної сфери, підвищенню адресності та доступності соціальних послуг, адекватному перерозподілу соціальної відповідальності між державою і суспільством, підвищенню довіри населення до влади.

Місцеві бюджети в Україні є, як правило, фінансово обмеженими, тому механізм соціального замовлення визнається більш ефективним та раціональним, ніж субсидії.

Переваги замовлення:

- гнучкість адміністративних та бюджетних регламентів,

- відносно низька собівартість,

- вища ефективність роботи з клієнтами.

- Завдяки використанню механізму соціального замовлення досягаються економія адміністративних ресурсів та бюджетних коштів органів влади, адже створення та утримання нових інституцій та нового штату працівників обтяжує бюджети, а проста купівля послуг обходиться значно дешевше. Важливо й те, що, у разі не виконання умов чи низької якості послуг, контракт з недержавними надавачами можна розірвати (або подовжити у разі потреби), що неможливо зробити з державною установою.

19. Функції недержавних організацій в громадянському суспільстві.

функція легітимації та управління, яка свідчить про те, що громадський сектор потрібен державній владі як легітимація самої влади, як елемент ефективного управління соціумом, визначення пріоритетів розвитку країни, підготовки та ухвалення політичних рішень.

Функція захисту прав людини обумовлює вираз і захист у взаємодії з державою інтересів кожного члена суспільства, невід’ємних прав і свобод людини і громадянина.

Функція артикуляції та представництва інтересів громадян і суспільних груп ставить НУО поряд з політичними партіями додатковими, альтернативними каналами вираження інтересів і думок, формулювання вимог на адресу уряду.

Функція соціалізації та виховання громадян, а також дотримання ними без безпосередньої участі держави загальноприйнятих норм за допомогою засобів і санкцій, які має у своєму розпорядженні громадянське суспільство є принциповою в розвитку демократії.

функції громадянського контролю орієнтовані в основному правозахисні та суспільно-політичні (протестні) організації, котрі стають на шляху одвічного прагнення державної влади до поширення і централізації свого панування, до виходу її з-під контролю суспільства. Функція саморозвитку спрямована на забезпечення вільного розвитку особи на основі різноманітних форм власності, ринкової економіки, правової держави.

Функція солідаризації та інтеграції передбачає створення умов для усвідомлення кожним членом суспільства високої цінності об’єднаних (групових, колективних) зусиль і суспільної солідарності. Інститут держави не завжди і не повною мірою задовольняє економічні й соціальні потреби суспільства.

Функція формування суспільних норм і цінностей, які згодом закріплюються в законах держави, зумовлює, що саме інституції громадянського суспільства, а не держава, є основним джерелом виникнення та розвитку суспільних цінностей.

Функція соціально-політичної стабілізації суспільства стимулює співтовариства громадян генерувати ідеї, об’єднувати людей, формувати так звану «асоціативну демократію» з верховенством закону для всіх, прозорістю і відповідальністю політичної еліти перед суспільством.

Соціальна комунікація та мобілізація є основним змістом ще однієї функції НУО, які виконують роль посередника між різними групами і структурами, окремими людьми, а також між усіма ними та державою.

Функція соціального конструювання притаманна цілій групі НУО дослідницького характеру, що ставить собі за мету забезпечити суспільство в його взаємовідносинах з державою аналітичною оцінкою її діяльності та виявити й поширити громадську думку на рівень прийняття політики з тим, щоб державна політика приймалася з її урахуванням.

20.  Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку.

Волонтерський рух в багатьох розвинутих країнах світу є основою системи саморегуляції в суспільстві. Саме залучення широких кіл громадськості до розв’язання суспільних проблем на волонтерських засадах може створити передумови для формування такої системи саморегуляції у суспільстві, коли проблеми, що виникають, можуть бути вирішені за рахунок внутрішнього потенціалу цього суспільства. В Україні розвиток волонтерського руху датується початком 90-х років ХХ ст., коли було створено службу під назвою «Телефон довіри», де працювали волонтери-психологи. З 1992 року в Україні почала активно розвиватися мережа соціальних служб для молоді, головна мета якої – реалізація державної молодіжної політики та завдань, окреслених в Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» та Законі України «Про сприяння становленню та соціальному розвитку молоді в Україні». Саме створення центрів соціальних служб для молоді спричинило розвиток активного волонтерського руху в Україні.

Волонтерство – інструмент соціального, культурного, економічного та екологічного розвитку. Це добровільна, безкорислива, соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється волонтерами та волонтерськими організаціями шляхом надання волонтерської допомоги. В свою чергу, волонтерською допомогою є роботи та послуги, що безоплатно виконуються і надаються волонтерами та волонтерськими організаціями. Волонтерська діяльність є формою благодійництва.

ЗУ «Про волонтерську діяльність»

Законом визначено перелік напрямів волонтерської діяльності: надання волонтерської допомоги з метою підтримки малозабезпечених, безробітних, багатодітних, бездомних, безпритульних осіб, що потребують соціальної реабілітації; здійснення догляду за хворими, інвалідами, одинокими людьми, людьми похилого віку, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують підтримки та допомоги; надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних, та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам злочинів, біженцям; надання допомоги особам, які через свої фізичні чи інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів; проведення заходів, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, збереженням культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам’яток історії та культури, місць поховання; сприяння проведенню заходів національного та міжнародного значення, пов’язаних з організацією масових спортивних, культурних та інших видовищних і громадських заходів; надання волонтерської допомоги для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру.

 

 

Недержавний сектор у соціальній сфері

( доц. Мальцева О.В. )

1. Поняття недержавної (неприбуткової) організації.

У країнах з розвинутою і такою, що формується, ринковою економікою, усіх юридичних осіб зазвичай поділяють на три сектори: державний, комерційний і некомерційний.

Перший сектор об’єднує державні та муніципальні організації, тобто організації, майно яких є державною чи муніципальною власністю.

Другий сектор – приватні комерційні організації, тобто організації, основною метою діяльності яких є одержання прибутку і майно яких не є державною чи муніципальною власністю.

Третій сектор – приватні некомерційні організації. Першою ознакою, яка вирізняє організації третього сектора, є та, що одержання прибутку не є їхньою основною метою і прибуток не розподіляється серед членів організації. Друга особливість – майно цих організацій не є державною чи приватною власністю.

немає єдиного визначення недержавної організації. Так, британський дослідник П. Рідінг пропонує такі визначення: 1) самокероване об’єднання людей, які прагнуть досягти спільної вигоди шляхом спільних дій; 2) організація, заснована на добровільних засадах; 3) соціальна сила, яка забезпечує інтеграцію окремих індивідів у суспільство, сприяє єдності і згуртованості суспільства; 4) спосіб зняття напруги між потребами громади, соціальною політикою і соціальним забезпеченням.

Викладачі та науковці Школи соціальної роботи В. Полтавця подають у свої й книзі «Соціальна робота: перші кроки» таке розуміння недержавної організації соціальної сфери: «Справді, під словами «недержавні організації соціальної сфери» розуміємо неприбуткові, не керовані державою, некомерційні організації, які декларували вирішення соціальних проблем узагалі чи проблеми окремих груп користувачів як свою місію».

ЗУ «Про соціальні послуги» До недержавних надавачів соціальних послуг Закон відносить: «громадські, благодійні, релігійні організації та фізичні особи, діяльність яких пов’язана з наданням соціальних послуг».

Залучення бюджетних коштів має відбуватися на конкурсній основі та на основі договору щодо умов фінансування, вимог до обсягу, порядку та якості надання соціальних послуг. Правила організації і проведення конкурсів на залучення бюджетних коштів недержавними суб’єктами регулюються Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 р. № 559.

 

2. Благодійність, благодійна організація.

В Законі України «Про благодійництво та благодійні організації» дається визначення наступним поняттям:

- благодійництво – добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги;

- меценатство – добровільна безкорислива матеріальна фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги;

- спонсорство – добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені (найменування), свого знака для товарів і послуг.