Структура недержавних організацій досить різноманітна.

Організації, які представляють громадянське суспільство, поділяють на 4 групи:

- система органів соціального партнерства,

- соціального страхування,

- кооперативи (в основному споживчі кооперації),

- благодійні та неурядові організації.

До сфери органів громадянського суспільства відносять також:

- галузеві спеціальні фонди;

- місцеві цільові фонди;

- позабюджетні фонди, що мають соціальну спрямованість і не є юридичними особами.

У цій структурі своє важливе для суспільства місце посідають недержавні організації, що надають соціальні послуги. Зазвичай подібні НДО створюються для-надання потрібної послуги чи розв’язання особливого соціального питання, можуть мати регіональний, національний чи інтернаціональний рівень.

У Законі «Про соціальні послуги» визначено, що надавати соціальні послуги можуть не лише державні, а й недержавні організації. До недержавних надавачів соціальних послуг Закон відносить «громадські, благодійні, релігійні організації та фізичні особи, діяльність яких пов’язана з наданням соціальних послуг».

Як правило, у статутах громадських організацій та благодійних фондів основними видами діяльності визначено такі, як представлення інтересів і допомога своїм членам або благодійницька діяльність. Найбільш типовими видами діяльності вітчизняних НДО є захист прав та інтересів окремих соціальних груп людей, лобіювання, проведення тренінгів та надання консультацій, просвіта та поширення інформації для населення, вирішення соціальних питань, освітня діяльність.

 

5. Чинники розвитку недержавних організацій в Україні.

В Україні розвиток недержавних організацій пов’язується з такими чинниками:

- криза тоталітарної держави та універсальної системи соціального захисту;

- зростання недовіри до існуючих державних інституцій та закладів;

- неспроможність виконання державою узятих на себе зобов’язань у сфері соціального захисту;

- прагнення людей реалізувати свої інтереси та задовольнити наявні потреби;

 - пошук інших людей, котрі мають аналогічні проблеми.

«Комерціалізація» держави. Цей процес розвивається у трьох напрямках. Перший – це включення приватного бізнесу у системи охорони здоров’я, освіти та соціального страхування, внаслідок чого «держава благоденства», або соціальна держава, втрачає свій суто етатистський характер і набуває у певному розумінні змішаної, державно-приватної форми («Welfare mix»).

Другий, не менш важливий напрямок комерціалізації – передача у відання приватного бізнесу низки державних агентств і навіть окремих відомств.

Нарешті, третім вектором комерціалізації держави, особливо у країнах Заходу, стало використання методів корпоративного менеджменту державними службами

Аспекти

Які характеризують зміни української моделі соціальної політики, виділяють такі.

По-перше, це відмова від патерналізму, тобто відмова держави від жорсткого детермінування поведінки людини у соціальній сфері, певного набору соціальних послуг, які може і навіть повинен отримувати громадянин.

По-друге, це роздержавлення соціальної сфери та звільнення держави від функції безпосереднього надання громадянам соціальних послуг.

. Третя обов’язкова риса – формування ринку соціальних послуг із реальною конкуренцією його операторів, із реальним підвищенням якості та зниженням витрат на виробництво соціальних послуг.

Тенденції

По-перше, це тенденція до відмови від організації системи соціальної підтримки в основному на загальнодержавному рівні та передача її на місця, «муніципалізація» соціального захисту.

По-друге, це явище «комерціалізації» «держави благоденства», внаслідок чого остання, зокрема, втрачає свій суто етатистський характер і набуває, у певному розумінні, змішаної, державно-приватної форми.

По-третє, у діяльності соціальної держави в гуманітарній сфері дедалі виразніше проявляється тенденція до зміщення «центра ваги» при виконанні соціальних функцій від власне державних установ («першого сектора») до інституцій «другого» (бізнесу) та «третього» (недержавні неприбуткові організації) секторів.

6. Значення недержавної (неприбуткової) організації щодо вирішення соціальних проблем.

Приватні установи соціальної роботи, які образно називають «третім сектором», вигідно відрізняються від подібних державних організацій небюрократичністю, добровільністю, орієнтованістю на суспільне благо, свободою творчості й самоорганізації їхніх учасників. І що особливо важливо, мають можливість впливати на процес прийняття політичних рішень державними органами влади. Державі ж вигідний розвиток подібної системи некомерційних громадських організацій, оскільки завдяки цьому з неї знімається частина соціальних обов’язків. Виражаючи інтереси різних соціальних спільностей, класів, соціальних груп, верств суспільства, такі організації здатні зробити вагомий внесок у стабілізацію процесів розвитку соціального буття, сприяти зміцненню соціального добробуту населення.

На 1 січня 2011 р. в Україні зареєстровано понад 3500 недержавних об’єднань, із них громадських організацій – 3344, благодійних організацій – 1089, релігійних організацій – 33977. Окрім того, до недержавного сектора можна віднести 1208 підприємств-об’єднань громадян.

Особливість діяльності громадських організацій як суб’єктів соціальної політики полягає в тому, що кожна з них здатна оптимізувати процес реалізації своїх функцій за умови, що якнайповніше використовуватиме способи, форми впливу на соціальне буття, що характерні лише для цієї організації, відбивають її специфіку, неповторність, відмінність від інших.

У своїй роботі НДО керуються потребами та інтересами своїх клієнтів, мають великий досвід допомоги їм, користуються довірою місцевих громад. Завдяки безпосередній наближеності до клієнтів вони можуть виконувати специфічні функції, які держава або не може виконувати, або їх організація вимагатиме більших адміністративних і фінансових ресурсів. Ці організації найчастіше першими відповідають на потреби вразливих груп і беруть на себе розв’язання нових соціальних проблем. Завдяки своїй мобільності й творчим підходам вони здатні забезпечити виявлення та задоволення потреб різних соціальних груп, одночасно сприяючи розвиткові конкурентоспроможних соціальних послуг.

Особливістю неурядових організацій в Україні є те, що за масштабністю діяльності з них мають міжнародний характер – 5 %, загально – державний – 10 %, місцевий та обласний рівень – 85 %.

Найбільш типові функції, які може виконувати недержавна організація у системі надання соціальних послуг:

- безпосереднє адресне надання соціальних послугу громаді;

- вивчення потреб й очікувань клієнтів;

- збір і акумулювання інформації про попит на послуги та зміни соціальної ситуації

у громаді;

- участь у формуванні місцевих соціальних програм та планування розвитку системи соціальних послуг на місцевому рівні;

- здійснення громадського контролю за якістю надання соціальних послуг та ефективністю місцевих соціальних програм.

7. Спрямованість діяльності недержавних організацій.

Такі об’єднання виконують функції посередника між державою і різними соціальними групами, захищаючи їхні права й інтереси; вони запобігають монополізації державою політичної, економічної та інших сфер життя суспільства, забезпечуючи громадський контроль за діяльністю держави і її структур. Не маючи за мету одержання прибутку, вони перерозподіляють ті, які є, і створюють додаткові фінансові, матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, спрямовані на задоволення приватних і суспільних інтересів. Завдяки таким об’єднанням громадськість також презентує державі власний погляд на різні проблеми – соціальні, культурні, економічні та ін.

Найбільш поширеними видами діяльності НДО є захист інтересів, лобіювання, проведення тренінгів та надання консультацій, поширення інформації, проведення аналітичних досліджень, вирішення соціальних питань, освітня діяльність.

8. Джерела фінансування.

Недержавні організації мають свої джерела фінансування – такі, як церква, міжнародні благодійні організації, фонди тощо. Зрештою, державі вигідніше фінансувати суспільно корисні програми цих організацій, ніж створювати свої соціальні служби. До того ж, знаходячись ближче до практики та конкретних інтересів населення, організації «третього сектора» займають «посередницьку» позицію у відносинах між державою і суспільством та часто виконують соціальну роботу якісніше, ніж державні установи.

Стимулюючи успішне функціонування цих організацій у галузі соціальної роботи, держава досягає так званого «ефекту вивільнення» («Entlastugseffect»), тобто відмови від частини своїх соціальних функцій без шкоди для суспільства.

Достатньо сказати, що держава у країнах із розвинутим сектором неурядових соціальних організацій несе лише близько 25 % загального обсягу соціальних витрат.

Основні ж інвестиції у соціальну сферу надходять із «третього (некомерційного) сектора». За кордоном некомерційні організації є інструментом для залучення інвестицій у соціальну сферу за аналогією з діяльністю пайових фондів та інвестиційних банків із заохочення інвестицій у промисловий сектор. Країни, які найдалі просунулись у цьому напрямку, зокрема США, мають намір і в подальшому сприяти зростанню ролі та впливу неурядових організацій.

 

9. Спонсорство і меценатство як джерела фінансування недержавних організацій.