Сутність, значення та місце фінансової стратегії у системі стратегічного управління підприємством

 

Інтенсифікація глобалізаційних процесів вимагає від суб’єктів господарювання розробки та імплементації адаптованої до змін внутрішнього та зовнішнього середовища системи менеджменту, яка сприятиме максимально ефективному та об’єктивному прийняттю управлінських рішень. Головним орієнтиром у процесі функціонування компанії є стратегія та її деталізація за окремими функціональними напрямками, оскільки дає змогу синхронізувати діяльність усіх підрозділів господарюючого суб’єкта навколо єдиної мети та досягти максимально позитивного ефекту у довгостроковій перспективі. Саме тому питання формування, розробки та реалізації загальної стратегії організації та її функціональних підсистем є одним із найбільш актуальних напрямків дослідження сучасної економічної науки.

У даному контексті варто зауважити, що поняття "стратегія" почало активно використовуватися у ІІ половині ХХ ст. і було запозичене в економічну термінологію з військового лексикону. Крім того, перехід до стратегічного управління і, як наслідок, активізація процесу формування та реалізації стратегії як ключового елементу даної концепції менеджменту, є закономірним результатом генезису системи планування розвитку підприємства, яка у цьому процесі пройшла ряд фаз, а саме:

-  І фаза - поточне планування та бюджетування - є початковим етапом, для якого притаманною була висока стабільність та прогнозованість розвитку економіки. Даний період характеризувався низкою специфічних ознак, серед яких доцільно виділити наступні: контроль і управління "за відхиленням", тобто з урахуванням лагу між фактичними та запланованими значеннями показників; короткостроковий характер планів (до року). Уявлення про підприємство як про закриту систему, орієнтовану на внутрішнє середовище; ключовою ціллю функціонування підприємства було забезпечення поточної прибутковості, саме на досягнення цього результату і був орієнтований процес планування.

-  ІІ фаза - екстраполяційне планування (від досягнутого рівня) - розпочало свій розвиток з середини XX ст. Фактором, який стимулював зародження даного періоду розвитку системи планування організації був стрімкий та динамічний розвиток товарних ринків, які характеризувалися високим рівнем передбачуваності, що, у свою чергу, стало також передумовою виникнення довгострокового планування. Даний етап має певні особливості, а саме: здійснення планування від досягнутого рівня з використанням екстраполяційних прогнозів з урахуванням дії тих чи інших факторів у минулому. трансформація підприємства у відкриту систему, тобто таку, що орієнтована на взаємодію як з внутрішнім, так і зовнішнім середовищем; спрямованість планових заходів не лише на поточну, але і на перспективну прибутковість.

-  ΙΙΙ фаза - стратегічне планування - виникло наприкінці 60-х років XX ст. в умовах світової економічної нестабільності, що було викликано закінченням ери масового насичення товарами та значною трансформацією потреб споживачів (посилення вимог до якості товару, умов продажу тощо). Така ситуація на ринку спровокувала кардинальні зміни у структурі споживчого попиту, а також призвела до появи нових галузей, серед яких все більшої вагомості набувала сфера обслуговування. Для даного періоду характерні наступні специфічні ознаки: орієнтація на довгострокове планування та домінування концепції "відкритих систем"; поява стратегічного мислення, використання можливостей зовнішнього середовища паралельно з нівелюванням його негативного впливу; головна мета процесу планування - отримання конкурентних переваг підприємством для акумулювання позитивних фінансових результатів у майбутньому.

-  ΙV фаза - стратегічне управління. На даному етапі науковцями було доведено, що підприємства у своїй діяльності мають приділяти однакову увагу як оперативному, так і довгостроковому плануванню, що призвело до виникнення інтегрованої концепції стратегічного менеджменту [46].

Таким чином, стратегія підприємства є ключовим елементом останніх двох фаз еволюції системи планування розвитку організації. Однак, попри значний період генезису, на сьогоднішній день не сформовано єдиного трактування даної категорії. Так, науковці схильні розглядати стратегію господарюючого суб’єкта з різних точок зору, а саме:

-  як процес, у рамках якого відбувається оцінка поточного стану організації, моделювання перспективних позицій господарюючого суб’єкта, а також розробка та реалізації інструментарію їх досягнення у визначені строки [18];

-  як зразок, тобто орієнтир, до якого прагне наблизитися підприємство у майбутньому [47];

-  як план досягнення заздалегідь визначених керівництвом організації цілей [26];

-  як конкретизована у певних показниках позиція на ринку; головною метою стратегії у цьому випадку є адаптація до деструктивного впливу факторів зовнішнього середовища через зміну та оптимальне комбінування окремих елементів внутрішнього середовища та ін. [61].

Наявність низки трактувань свідчить про багатоаспектність даної категорії, саме тому, з нашої точки зору, стратегія є інтегрованим поняттям, яке об’єднує наведені вище характеристики. Узагальнюючи вищевикладені підходи, пропонуємо визначати аналізоване поняття як профіль довгострокового розвитку підприємства, що включає комплексну оцінку його поточного стану та ринкових позицій, визначення ключових перспективних цілей, формування та реалізацію оперативних планів їх досягнення на основі використання раніше розробленого інструментарію. Виходячи із запропонованої дефініції, стратегія є системою теоретичних аспектів та практичних заходів, які мають перманентно актуалізуватися та адаптуватися відповідно до змін середовища функціонування господарюючого суб’єкта.

Таким чином, головна причина розробки стратегії полягає у необхідності пошуку узгодженої відповіді на потреби розвитку організації та її протидії економічним і соціальним кризам. Як можна помітити, стратегія є комплексною категорією, інтегративний характер якої найбільш яскраво проявляється через призму її деталізацію на окремі підсистеми за ознакою ієрархічної підпорядкованості. Багаторівневість структури стратегії підприємства проілюстровано на рисунку 1.1.

 

Рисунок 1.1 - Ієрархія рівнів стратегії підприємства

 

Доцільно зазначити, що ієрархічно вищі рівні стратегії підприємства накладають обмеження на формування стратегічного плану на наступних етапах. Так, у рамках корпоративної стратегії відбувається формування загального вектору довгострокового розвитку підприємства, визначаються ключові узагальнені характеристики його перспективного функціонування, тоді як ділові стратегії визначають механізм забезпечення довгострокових конкурентних переваг на рівні відокремленого господарського підрозділу з урахування вже розроблених на ієрархічно вищому рівні заходів [27]. Важливу роль для підприємства відіграє система функціональних стратегій, оскільки саме на даному етапі відбувається планування оптимального розподілу ресурсів, які знаходяться у віданні конкретного підрозділу для забезпечення ефективної діяльності підприємства в цілому. Систему функціональних стратегій та місце у ній фінансової стратегії зображено на рисунку 1.2.

 

Рисунок 1.2 - Місце фінансової стратегії у системі функціональних стратегій підприємства

 

Отже, у системі функціональних стратегій центральне місце займає фінансова, оскільки вона виконує забезпечувальну функцію, а саме виступає матеріальною основою для здійснення низки трансформаційних процесів, необхідних для оптимального управління підконтрольними іншим підрозділам підприємства ресурсами. Більш повно зрозуміти її роль та значення можна у процесі дослідження трактування даного поняття (табл. 1.1).

 

Таблиця 1.1 - Науково-методичні підходи вчених до визначення сутності поняття "фінансова стратегія"

Автор	Визначення фінансової стратегії
Альгін В.А.	Сукупність способів досягнення цілей розвитку підприємства за рахунок заходів по формуванню фондів грошових коштів підприємства, ефективному їх розміщенню в інвестиціях з прийнятним ризиком відповідно до корпоративної стратегії
Бланк І.О.	Один з найважливіших видів функціональної стратегії підприємства, що забезпечує всі основні напрямки розвитку його фінансової діяльності і фінансових відносин шляхом формування довгострокових фінансових цілей, вибору найбільш ефективних шляхів їх досягнення, адекватного коригування напрямів формування і використання фінансових ресурсів при зміні умов зовнішнього середовища
Веретеннікова А.Б.	Зорієнтована на перспективу система дій з ефективного залучення, перерозподілу і використанню фінансових ресурсів, спрямована на досягнення фінансових цілей, що забезпечують соціальний розвиток підприємства в рамках ефективного його функціонування
Китманов А.В.	Система довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства, що визначається його фінансовою ідеологією, і найбільш ефективних шляхів їх досягнення
Крук М.Д.	Багатофакторна модель дій і заходів, необхідних для досягнення поставлених перспективних цілей в загальній концепції розвитку в області формування і використання фінансово-ресурсного потенціалу компанії
Кузнєцов Б. Т	Визначення довгострокових цілей і задач підприємства, прийняття курсу дій і розміщення ресурсів, необхідних для виконання цих дій.
Кукукіна І.Г.	Способи залучення, накопичення, використання фінансових ресурсів
Оводков Д.О.	Система формування і втілення пріоритетний фінансових цілей підприємства шляхом ефективного залучення і використання фінансових ресурсів, координації їх потоків, забезпечення необхідного рівня фінансової безпеки на основі безперервного врахування змін факторів зовнішнього і внутрішнього середовища
Остапенко Д.В.	Визначення економічної мети та результатів діяльності підприємства, обсягу ресурсів і досягнення їх при заданій загальній стратегії підприємства
Поддерьогін А.М.	Генеральний план дій щодо забезпечення підприємства коштами
Станіславчик Е.Н.	Функція управління фінансовими потоками підприємства, з метою підвищення його вартості за умови фінансової рівноваги, яка забезпечується оптимальним співвідношенням між довгостроковою, поточною ліквідністю і рентабельністю
Хомініч І.П.	Узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей в рамках корпоративної місії шляхом координації, розподілу і використання фінансових ресурсів компанії
Шершньова З.Є., Оборська С.В.	Основа для вибору альтернативи, яка зумовлює природу та напрямки організації фінансових стосунків як поза межами, так і всередині підприємства. Фінансові стратегії розробляються у формі плану або програми фінансового розвитку організації з урахуванням необхідних змін у структурі капіталу та створення необхідних фондів стратегічних, страхових тощо для досягнення розроблених стратегій зростання та підвищення конкурентних переваг підприємства

 

На основі таблиці 1.1 можна зауважити, що науковці виділяють ряд подібних аспектів у процесі дефініції даного поняття, проте є і принципові відмінності, які, головним чином, викликані відсутністю уніфікованого підходу до розуміння власне категорії "стратегія". Саме тому, існує об’єктивна необхідність більш ґрунтовного дослідження сутності поняття "фінансова стратегія" на основі результатів критичного огляду літератури.

Так, Г.Б. Клейнер і А.Г. Мовсесян розглядають фінансову стратегію як інструмент залучення фінансових ресурсів, поряд з інвестиційною стратегією, яка спрямована на розподіл і використання фінансових ресурсів. Таке визначення є обмеженим, тому що фінансова діяльність підприємства спрямована на вирішення двох завдань - залучення і розподілу ресурсів, тому інвестиційна стратегія може розглядатися як частина фінансової [27].

І.Г. Кукукіна визначає фінансову стратегію дещо ширше: як "способи залучення, накопичення і використання фінансових ресурсів" [55]. Такої ж думки дотримуються В.Л. Тамбовцев, Ю.А. Путятин, А.І. Пушкар, А.Н. Тридед, В.А. Альгін [2, 56]. Такий підхід розглядає фінансову стратегію як результат прийняття рішень щодо можливого залучення джерел фінансування та їх використання. За такого підходу в рамках єдиної фінансової стратегії виділяються дві її складові: фінансова та інвестиційна, при цьому фінансова стратегія та поведінка підприємства на фінансовому ринку визначається його інвестиційною діяльністю. Однак і цей підхід не охоплює всіх аспектів поняття фінансової стратегії.

Е.Н. Станіславчик розглядає фінансову стратегію як "функцію управління фінансовими потоками підприємства з метою підвищення його вартості за умови фінансової рівноваги, яка забезпечується оптимальним співвідношенням між довгостроковою, поточною ліквідністю і рентабельністю" [46]. Таке трактування фінансової стратегії, як і попередні, не охоплює інші об’єкти фінансової діяльності, такі як структура активів і пасивів підприємства, фінансові ризики та заходи, що забезпечують антикризове фінансове управління.

Деякі науковці ототожнюють поняття "фінансова стратегія" та "фінансова політика", "прийняття фінансових рішень" (П. Вернімем, П. Консо, Р.В. Окрут, І.Я. Пижинський, І.Н. Герчикова, П.І. Вахрін, І.С. Нешитой) [47, 61]. Фінансова політика є розробленим у процесі формування фінансової стратегії детальним планом дій, необхідних для досягнення поставлених цілей по окремим напрямкам фінансової діяльності. Цілі фінансової політики, як правило відображаються у дереві стратегічних цілей.

І.О. Бланк визначає фінансову стратегію як "систему довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства, вибору найбільш ефективних шляхів їх досягнення, адекватного коригування напрямів формування і використання фінансових ресурсів при зміні умов зовнішнього середовища" [7]. Такої ж точки зору дотримуються З.Е. Шершньова, С.В. Оборська, Н.В. Колчаніна, В.В. Буряковський, В.Я. Кармазін, С.В. Каламбет, М.Д. Крук, А.В. Китманов, Д.А. Оводков, Д.В. Остапенко [26, 29, 33, 61]. За такого підходу робиться акцент на узгодженості довгострокових фінансових цілей із стратегічними цілями загальної стратегії та називаються об’єкти фінансового менеджменту, управління якими дозволяє досягти поставлених цілей.

Існують й інші визначення фінансової стратегії, які розкривають окремі її аспекти. Наприклад, А.Б. Веретеннікова вважає, що визначення фінансової стратегії повинно розкривати її соціально-гуманітарний зміст і роль, яку вона виконує у процесі стратегічного управління соціально-відповідальною компанією [10].

Проведений аналіз науково-методичних підходів до трактування поняття "фінансова стратегія" дозволяє визначити притаманні їй характерні риси. Також варто відзначити, що незалежно від кількості виділених характерних рис, різні автори трактують поняття "фінансова стратегія" у різних аспектах: як систему цілей, як систему планів, як систему дій (заходів).

Отже, фінансова стратегія - це сукупність інтегрованих в загальну конкурентну стратегію підприємства фінансових цілей, довгострокових фінансових планів їх досягнення та заходів щодо ефективного залучення, перерозподілу і використання фінансових ресурсів, які забезпечують виконання цих планів.

Таким чином, фінансова стратегія відображає найбільш оптимальний сценарій здійснення фінансових операцій на підприємстві і, відповідно, спрямована на збалансоване використання фінансових ресурсів, мобілізацію капіталу для підтримки виробничих, дослідницьких, маркетингових та інших функціональних стратегій, що закономірно призводить до зростання вартості суб’єкта господарювання.