Інституційна модель грошового ринку

 

Інституційна модель грошового ринку відображає взаємозв'язки між суб'єктами грошового ринку, що реалізуються через потоки грошей та інструментів (рис. 3.2).

 

Рис. 3.2. Схема системної структуризації грошового ринку

За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори:

· сектор прямого фінансування;

· сектор опосередкованого фінансування.

У секторі прямого фінансування зв'язки між продавцями і покупця­ми грошей здійснюються безпосередньо, і всі питання купівлі-продажу вони вирішують самостійно один з одним. Функціонуючі тут брокери та дилери виконують скоріше технічну роль звичайних посередників, допо­магаючи їм швидше знайти один одного.

У цьому секторі виділяють два канали руху грошей:

канал капітального фінансування, завдяки якому покупці назавжди залучають кошти до свого обігу, для цього у якості інструменту вико­ристовуються акції;

канал запозичень, яким покупці тимчасово залучають кошти до свого обігу, використовуючи для цього у якості інструмента облігації та інші подібні цінні папери.

У секторі опосередкованого фінансування зв'язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників, які спо­чатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобов'язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами гро­шового ринку, зумовлювати появу нових грошових потоків. Тому фінан­сові посередники цього сектора істотно відрізняються від технічних посе­редників першого сектора як за своєю роллю в економіці, так і за техно­логічними процесами функціонування.

За своїми характеристиками всі інструменти грошового ринку є ви­значеннями зобов'язань покупців перед постачальниками грошей залеж­но від видів зобов'язань.

Зобов'язання можна поділити на:

1) неборгові — це зобов'язання, які мають право брати участь в управлінні діяльністю покупця грошей і в його доходах, завдяки чому за продавцем зберігається не тільки право власності на них, але й право розпоряджатися ними (акції);

2) боргові — це зобов'язання, за якими покупець грошей зобов'язу­ється повернути продавцеві певну отриману суму й оплатити за нею до­хід. Такими зобов'язаннями оформлюються операції купівлі-продажу гро­шей з передачею права розпоряджатися ними на певний строк.

Щоб відновити це право за продавцем грошей, необхідно поверну­ти зазначену суму грошей у його розпорядження з одночасним погашен­ням боргового зобов'язання.

Боргові зобов'язання можна поділити на:

а) депозитні, за якими продавці передають гроші в повне розпоря­дження покупця за умов повернення (зі встановленням або без встанов­лення терміну) і оплати або без оплати відсотка доходу;

б) позикові, за якими продавці, передаючи гроші покупцям, вносять певні обмеження в останніх щодо розпорядження цими грішми:

встановлюють, з якою метою вони будуть використовуватися;

вимагають особливих гарантій їх повернення;

визначають ступінь ефективності чи окупності витрат або проектів, що фінансуються за рахунок позикових коштів.

За економічним призначенням ресурсів розрізняють:

Ринок грошей — це частина фінансового ринку, де здійснюються короткострокові кредитні операції.

Ринок капіталів — це та частина фінансового ринку, де здійснюють­ся середньо- і довгострокові кредитні операції. Об'єктом цих операцій ви­ступають як гроші, так і цінні папери. Між цими ринками існує тісний взаємо­зв'язок.

Ринок капіталів - найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів. Якщо грошовий ринок у першу чергу підтримує ліквідність на фінансовому ринку, то ринок капіталів сприяє рентабельному використанню або алокації фінансових коштів. Це означає, що очікувана прибутковість капіталовкладень повинна, з урахуванням відповідного ризику, як мінімум відповідати відсотку на ринку капіталів.

Обліковий ринок — частина грошового ринку, де короткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів і цінних паперів з термінами погашення, як правило, до одного року.

Обліковий ринок виник у XIX ст. в процесі розвитку торгівлі і банківської справи. Його основа – облікові і переоблікові операції банків, тобто купівля-продаж основних першокласних комерційних векселів для мобілізації коштів, отримання прибутку, інвестування, регулювання ліквідності тощо.

З кінця XIX ст. отримав розвиток ринок короткострокових казначейських векселів, які викуповуються для фінансування державного боргу. Їх продають і купують із дисконтом. Поняття облікового ринку в деяких країнах поширюється також на операції з державними облігаціями, до погашення яких залишилося не більше як 5 років.
Облікові ставки значною мірою визначаються ставкою Центрального банку, оскільки останній регулює операції грошового ринку і розмір грошової маси, що знаходиться в обігу. Операції на обліковому ринку мають велике значення для управління державним боргом.

Велике значення на обліковому ринку мають онкольний та вексельний кредити. Онкольний кредит (оn-саll credit) – короткостроковий кредит, який погашається на першу вимогу. Він видається під забезпечення комерційними, казначейськими й іншими векселями, цінними паперами, товарами; погашається позичальником звичайно з попередженням за 2–7 днів. Онкольний кредит вважається найліквіднішою статтею активу банку після касової готівки. Відсоткові ставки за онкольними позиками нижчі порівняно з іншими видами позик.

Обліковий ринок і його інститути допомагають підприємствам здійснювати фінансування на основі короткострокового залучення капіталу - вексельних кредитів. За допомогою комерційних векселів закуповується сировина і товари; погашаються вони за рахунок виручки від проданого готового товару. Вексельний кредит надається здебільшого постачальникам.

Міжбанківський ринок відіграє важливу роль у забезпеченні нормальних умов функціонування грошового ринку. Він с об'єктом державного регулювання, служить механізмом впли­ву державних органів на діяльність комерційних банків, стан грошово-кредитної і валютної системи і безпосередньо на еко­номіку в цілому.

Міжбанківський ринок — частина фінансового рин­ку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних ус­танов залучаються і розміщуються банками між со­бою переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі терміни.

В Україні суб'єктами міжбанківського ринку є комерційні банки, які виступають у ролі фінансових посередників при пе­рерозподілі коштів і здійсненні платежів на фінансовому рин­ку. НБУ проводить операції з рефінансування комерційних банків. Кредитні ресурси надаються у вигляді прямих і ломбард­них кредитів, переобліку векселів і проведення кредитних аук­ціонів. Ці операції проводяться тоді, коли комерційні банки зазнають труднощів і не можуть у короткий час залучити ресурсів з інших джерел. НБУ відіграє роль кредитора останньої інстанції. Такі кредити короткострокові, видаються під високі відсотки і потребують забезпечення заставою.

Комерційні банки, як економічно незалежні кредитні інсти­тути, самостійно встановлюють рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту і пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки.

Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах шляхом укладання кредитних угод із ви­значенням прав і обов'язків сторін і відповідним оформленням прав із міжбанківських кредитів. Надання міжбанківського кре­диту супроводжується відкриттям рахунків відповідно до плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Спірні питан­ня вирішуються за законом або через третейський суд.

Комерційні банки одержують кредити в НБУ у формі пере­обліку і перезастави цінних паперів, а також у результаті купівлі вільних кредитних ресурсів на міжбанківському ринку (у першу чергу у того ж НБУ). Загальний обсяг міжбанківських кредитів обмежується дворазовим розміром власних ресурсів банку. У такий спосіб комерційні банки розв'язують тактичні пробле­ми, пов'язані з поточними операціями.

Валютний ринок охоплює операції купівлі-продажу валют і платіж­них документів, які обслуговують широке коло зовнішньоекономічних операцій, страхування валютних ризиків, диверсифікацію валютних резервів, переміщення валютної ліквідності.

Ринок цінних паперів охоплює частину кредитного ринку і повніс­тю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів належать, передусім, облігації, векселі, сертифікати. До інструментів власності — усі види акцій, а до їх похідних — опціони, ф'ючерси та інші аналогічні цінні папери.