Екологічний принцип підбору.

Одним із перших принципів створення композицій у ландшафтній архітектурі є екологічний принцип. Це цілком зрозуміло, оскільки декоративний ефект у ландшафтному будівництві досягається тільки тоді, коли рослини знаходяться в умовах екологічного оптимуму. Умови зростання того чи іншого виду відображаються на функціональній будові органів рослин і відповідно, на їхньому зовнішньому вигляді.

Розміщення рослин у садах і парках без природних зв'язків з певними ландшафтами або вміщення в умови, не властиві їх природному місцезростанню, серед чужих їм рослин, ускладнює нормальний розвиток, порушує співзвучність цих рослин з навколишнім ландшафтом, погіршує або зводить нанівець сприйняття їх декоративних якостей. Рослини різко змінюють форму, розміри й забарвлення листків та інші свої декоративні якості залежно від того, чи відповідають умови зростання їх екологічним вимогам. Перебуваючи у несприятливих для них умовах, кволі екземпляри рослин слабо розвиваються, набирають хворобливого, потворного вигляду і, здебільшого, справляють на нас гнітюче враження. Навпаки, рослини, які пишно розвиваються, своєю соковитою зеленню, здоровим виглядом, рясністю цвітіння тішать наш погляд і часом приховують помилки у композиції, допущені ландшафт­ним архітектором. Багато рослин виявляють свої декоративні якості лише за певних специфічних умов [17].

Існування біологічного виду на Землі залежить від сукупності факторів навколишнього середовища. Такі фактори обєднують у екологічні групи. Групи екологічних факторів:

• 1. Абіотичні фактори:

• 1.1. Геліофізичні і геофізичні (циклічність сонячної активності, обертання Землі навколо Сонця та навколо власної осі, геомагнітне поле Землі, припливи і відпливи, атмосферна електрика тощо;

• 1.2. Кліматичні (світловий режим, тепло- і вологозабезпеченість, газовий склад атмосфери, циркуляція атмосфери);

• 1.3. Едафічні (грунтові) (механічний і хімічний склад, кислотність, зволоження грунту);

• 1.4. Топографічні (орографічні) екологічні фактори (висота над рівнем моря, крутизна і експозиція схилів тощо).

• 2. Біотичні екологічні фактори (вплив фітоценозу, зооценозу, мікробоценозу, тобто вплив інших рослин, тварин, мікроорганізмів).

• 3. Антропогенні екологічні фактори – господарська діяльність людини, промислові викиди, урбанізація.

Важливою серед них вважається група кліматичних факторів.

Рис.1.3.1. Ландшафтно-кліматичне районування України [ ]

Серед кліматичних факторів температурний режим - найважливіший показник місцезростання рослини. Процеси життєдіяльності рослин відбуваються при температурах від 0 до + 56˚. За межами цих температур рослина знаходиться у стані спокою чи відмирає.

Вирощування деревних рослин за межами природного ареалу завжди супроводжується позитивним або негативним досвідом. Інтродуковані види добре ростуть і розвиваються на новому місці, якщо вони походять із регіонів з більш-менш близьким кліматом. Основою практики інтродукції деревних рослин залишається зонування території континентів чи окремих регіонів на зони зимостійкості. Європейський континент поділено на 11 зон за зимостійкістю місцевої дендрофлори. (Heinze W. та Schreiber D., 1984). У зоні 1 найбільш морозна зима (середня мінімальна температура нижче – 46˚С), зона 5 має відповідний показник в межах від – 28, 8˚С до – 23,4˚С тощо.

Просторово зони зимостійкості в Центральній та Східній Європі змінюються через інтервал 5,5˚С. кожна зона розділена на підзони «а» і «b», що відображає їх внутрішньокліматичні особливості. Приналежність до тієї чи іншої зони зимостійкості визначається за середнім значенням найбільш низьких темперетур у зимовий період. При використанні інтродукованих деревно-чагарникових рослин потрібно враховувати і свій особистий досвід. Клімат окремих областей зон зимостійкості може значно відрізнятися від базових значень. Наприклад, температура міського середовища, в долинах річок, балок тощо, як правило, значно вища, ніж на відкритих територіях.

 

За ступенем морозостійкості категорії деревних рослин поділяють на:

• Дуже морозостійкі. Здатні тривалий час без укриття успішно переносити пониження температури повітря до -35°С - 50°С і нижче: береза пухнаста, ялини європейська та сибірська, модрина сибірська і Гмеліна, сосна сибірська; тополі тремтяча (осика), бальзамічна і китайська; глід сибірський, бузина червона, жовта акація, сосна кедрова сланка, сосна гірська, маслинка срібляста (лох сріблястий).

• Морозостійкі. Витримують морози -25°С - 35°С: ялини сиза, Енгельмана, колюча, тянь-шанська; верба біла, в‘язи голий, гладкий і граболистий, дуб звичайний; клени гостролистий, татарський, прирічковий, ясенелистий; липа дрібнолиста, горіхи манчжурський і сірий, горобина звичайна, сосна веймутова, черемха звичайна, ясен звичайний, жимолость татарська, калина звичайна, шипшина зморшкувата, бузок звичайний і угорський, туя західна.

• Відносно морозостійкі види (помірно морозостійкі). Здатні витримувати морози -15°С - 25°С: біла акація, бархат амурський, гледичія триколючкова, граб звичайний, дуб пухнастий, псевдотсуга Мензіса, катальпи, кінський каштан звичайний, клени польовий і сріблястий, липи широколиста і повстиста, каркас західний, тополя чорна, горіх волоський і чорний, ялиці одноколірна і кавказька, сосни жовта і кримська, софора японська, тис ягідний, тополі берлінська і канадська (дельтовидна), шовковиця біла; хеномелеси японський і Маулея, бирючина звичайна, дейція шорстка, калина-гордовина, маслинка вузьколиста, скумпія, смородина золотиста, шипшина собача, більшість видів спірей і садових жасминів.

• Неморозостійкі види (-10°С - 15°С): дуб корковий, кипариси, кедри, криптомерія японська, лавр благородний, лавровишня, магнолія великоквіткова, платан східний, секвоядендрон гігантський, гортензії деревоподібна і крупнолиста, жасмин лікарський, маслина європейська.

• Зовсім неморозостійкі (можуть витримувати лише короткочасне пониження температури не нижче -10°С): пальми, акація срібляста, казуаріни, альбіція ленкоранська, лаври, мирт, олеандр, більшість евкаліптів.

• шкала Лаптєва за зимостійкістю:

• 1- теплолюбні;

• 2- відносно зимостійкі;

• 3- зимостійкі.

Деревні рослини за відношенням до умов освітлення поділяються на:

· Cвітлолюбні, що не витримують ніякого притінення;

· Cвітлолюбні, малотіневитривалі;

· Відносно тіневитривалі;

· Дуже тіневитривалі.

Ряди тіневитривалості деревних порід:

• Світлолюбні деревні рослини, які зовсім не переносять затінення: модрини (всі види), береза повисла, біла акація, гледичія триколючкова, софора японська, верби біла і ламка, всі види тополі, тюльпанове дерево, всі види тамариксів, сосна звичайна, дуб корковий.

• Світлолюбні малотіневитривалі: сосни веймутова, корейська, сибірська, європейська, кримська і чорна; ясени звичайний, зелений, пенсільванський; горіхи волоський і чорний; клен ясенелистий; дуби звичайний, пухнастий скельний, північний; в‘язи голий, гладкий граболистий.

У цих рослин максимальна інтенсивність фотосинтезу спостерігається при освітленості 25 %-33 % (до 50 %) від повної; мінімальна інтенсивність – при 10-15% повної освітленості.

• Відносно тіневитривалі: вільха чорна, яблуня лісова, груша звичайна; клени гостролистий, польовий, татарський; липи дрібнолиста, широколиста, повстиста.

• Дуже тіневитривалі: граб звичайний, тис ягідний, кінський каштан звичайний, смерека європейська, ялиця біла, буки лісовий та східний, самшит вічнозелений.

Вони мають максимальну інтенсивність фотосинтезу при 30 %-ій освітленості від повної, а світловий мінімум – при 1-3 %-ій повній освітленості.