Розділ 1. Сучасний стан православ’я в Україні

Вступ

Актуальність теми. Православ’я є однією з найбільш поширених конфесій в Україні. Через свою залежність від інших православних церков, воно роз’єднане на три самостійні гілки. Перше місце за кількістю зареєстрованих громад в Україні посідає Українська Православна Церква МП, друге - Українська Православна Церква КП і третє - Українська Автокефальна Церква. Взаємини між православними церквами в Україні є дуже складними, а перспективи діалогу невизначені. Однією із найскладніших проблем у цій сфері є проблема глибокого розколу, відсутність чіткого діалогу, різні бачення перспектив розвитку своєї конфесії, її статусу, історичної спадщини, обрядових регіональних практик, культурної та мовно-етнічної основ. І ці всі ознаки не дозволяють злитися всім гілкам православ’я, а лише провокують протистояння та відкриті конфлікти між віруючим населенням України.

Неодноразово з ініціативи самих церков, а також з боку держави були намагання помирити православних в Україні, зверталися до Патріархів різних православних церков, створювали міжправославні комісії, форуми, відбувалися зустрічі з усіма предстоятелями церков, закликаючи їх сприяти створенню єдиної Помісної православної церкви в Україні. Однак розкол має дуже глибокі корені і ситуація ніяк не розв’язується, хоча стає яснішою і однозначною. Все менше залишається надій стосовно швидкості і результативності об’єднавчого процесу, але все ж вони залишаються.

Отже, спроба об’єктивно розглянути проблеми і особливості співіснування православних церков в Україні є актуальною і своєчасною у зв’язку із збільшенням впливу ролі церкви та релігії на світогляд населення.

Стан наукової розробки проблеми. Вивчення проблем у розвитку сучасного православ’я в Україні, є досить актуальним у наш час. Теоретичні підходи щодо аналізу сучасних процесів у релігійній сфері та дослідження феномену українського православ’я зокрема можна знайти у працях таких науковців, як Олександр Саган, Сергій Зідорук, Віктор Єленський, Людмила Филипович, Юрій Чорноморець та ін. Але різноманітність та змістовна глибина досліджуваної проблеми дає підстави для подальшого її пізнання.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз співіснування православних церков у сучасній Україні.

Мета характеризується у таких дослідницьких завданнях:

- проаналізувати діяльність та сучасний стан УПЦ МП, УПЦ КП і УАПЦ;

-   з’ясувати причини, які зумовили розкол між православними церквами в Україні;

    охарактеризувати позицію офіційної влади щодо ситуації в українському православ’ї;

    простежити процес переговорного процесу між УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ;

    проаналізувати можливі шляхи об’єднання православ’я в сучасній Україні.

Об’єктом дослідження є діяльність православних церков в сучасній Україні.

Предметом дослідження є проблеми співіснування православних церков в сучасній Україні.

Географічні межі дослідження охоплюють землі які входять до складу сучасної України.

Хронологічні межі дослідження: нижня межа 1992 - 2000рр. - період коли відбувся розкол в українському православ’ї, верхня межа 2000 - 2012 року, період сучасного розвитку православ’я в Україні.

Наукова новизна. У даній роботі проаналізовано причини співіснування православних церков у сучасній Україні, цілісно розкривається діяльності УПЦ МП, УПЦ КП і УАПЦ. З нього випливає, що перша стала виразником інтересів Москви, а дві останні через свою не канонічність почуваються ізольованими в світовому православ’ї. З’ясовано причини, які зумовили розкол між православними церквами в Україні, охарактеризовано позицію влади щодо ситуації в українському православ’ї з якої випливає те, що відсутня чітка позиція з боку офіційної влади щодо ситуації в українському православ’ї. У ході дослідження вдалося простежити, що в утворенні та діяльності трьох головних конфесій в Україні відчувається заполітизованість релігійного життя, українське православ’я до сьогодні не представлене незалежною канонічною структурою. В свою чергу РПЦ і Вселенський патріархат не зацікавлені в створені міцної Української Церкви.

Методи дослідження. У процесі вивчення проблеми застосовувалися принципи і методи загально - наукового та історичного аналізу. За допомогою порівняльно - історичного методу та методу періодизації вдалося простежити зміни, які відбулися в українському православ’ї з 1992 по 2012рр. Метод структурно - функціонального аналізу сприяв з’ясуванню рис і особливостей сучасного стану православ’я в Україні. При визначенні чисельності церковно - адміністративних одиниць, кількості вірних УПЦ МП, УПЦ КП та УАПЦ застосовувався кількісний метод. Для з’ясування конкретних завдань було використано проблемно - хронологічний, порівняльний, історико - географічний метод, що відповідають об’єктові та предметові дослідження. Застосування перелічених методів дозволило розв’язати поставлені завдання та досягти визначеної мети.

Практичне значення. Матеріали дослідження дають змогу самостійно розглянути проблеми і особливості співіснування православних церков в Україні, а також можуть бути використані при підготовці до занять з історії України, релігієзнавства, церковної історії.

Структура роботи зумовлена її метою і завданням, складається із вступу, двох розділів (п’яти підрозділів), висновку, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи складає 32 сторінки.

Висновки

 

Отже, простеживши утворення та розвиток трьох головних православних конфесій України можна зробити декілька цілком очевидних висновків.

По - перше, проаналізувавши діяльність УПЦ МП, а також двох канонічно ізольованих церков - УПЦ КП та УАПЦ, стає зрозумілим те, що перша виражає інтереси Москви, не бачить себе поза Московським Патріархатом, і практикованим цією церквою типом духовності. Що ж до проблеми церковних розділень в Україні, то вона стала предметом окремого обговорення в рамках комісії Міжсоборної присутності Руської Православної Церкви з питань протидії церковним розколам і їх подоланням, члени якої розглянули різні погляди на перспективу подолання розколу в Україні. УПЦ (МП) наполягає на покаянні неканонічних Церков і їхньому приєднанні з подальшим спільним обговоренням питанням вдосконалення канонічного устрою Української Церкви. Але таке однобічне налагодження конфлікту не сприймається вірними УПЦ КП та УАПЦ, бо не відображає спільну причетність до виникнення розколу. УПЦ КП не хоче приєднанатися до УПЦ МП через канонічний статус УПЦ МП із нечітко прописаними правами самоврядування, і відповідно, можливість впливу російської ідеології на її життя.

УПЦ КП і УАПЦ так звані «національні церкви», через свою не канонічність почуваються ізольованими в світовому православ’ї. Що ж до УПЦ КП, то її глава Патріарх Філарет проводить політику із формування молодого єпископського корпусу, який би провадив керівництво церкви в наступні півстоліття. Ці молоді люди, є дійсно талановиті, розумні, інтелектуальні. Також Патріарх Філарет почав серію просвітницьких проектів. Сьогодні перекладаються на українську мову твори святих отців, які були видані російською мовою.

Отже, у всякому разі УПЦ КП показує, що при обмежених можливостях можна систематично працювати, а не сидіти без жодних результатів своєї діяльності. УПЦ КП, на відміну від УПЦ Московського патріархату, налагодила кращі відносини з Римо-католицькою церквою і греко-католиками в Україні. Цьому сприяв і візит в Україну папи Іоанна Павла II в 2001 р. [5, C. 399]. А 8 квітня 2005р. вперше в історії православної церкви у Володимирському соборі відбулося заупокійне богослужіння по главі Римо-католицької церкви. Що до об’єднання УПЦ КП з УПЦ МП то, ось позиція Патріарха Філарета на це питання: «УПЦ МП та Московська Патріархія закликають Київський Патріархат до покаяння, розуміючи під покаянням повернення під Московську юрисдикцію. Цього ніколи не буде, не для того ми відокремилися від Московського Патріархату, щоб знову повертатись до нього». [10, С.100]

УАПЦ залишається не визнаною світовим православ’ям церквою. Налагодити стосунки з іншими православними й християнськими конфесіями в самій Україні УАПЦ вдалося частково. Найменш плідні стосунки УАПЦ зберігаються з УПЦ Московського патріархату.

Такий загальний стан в українському православ’ї підриває авторитет усіх православних конфесій, що представлені в Україні. Розділена і деморалізована православна церква за кількістю громад переважає всі інші загалом. Але ця перевага тане на очах. Українці не розуміють конфліктів у церкві, але ці конфлікти підривають авторитет церкви серед вірян.

По - друге, відчувається заполітизованість релігійного життя українців, це виявляється у прямому втручанні влади у церковні справи і навпаки (хоча відповідно до Конституції України церква відділена від держави). Відсутня чітка позиція щодо ситуації в українському православ’ї і з боку офіційної влади.

По - третє українці були і залишаються поліконфесійним народом. До створення єдиної національної православної церкви потрібно докласти чимало зусиль. Розглянувши моделі об’єднання православних церков, на сьогоднішній день найшвидше може бути реалізована та, що передбачає є унормування канонічного статусу УАПЦ та УПЦ КП через входження в юрисдикцію Константинопольського Патріархату в статусі Київської Митрополії з правами широкої автономії. У 2008 р. її вже обговорював Константинопольський Патріархат з УАПЦ та УПЦ КП. Факт цих переговорів досить широко був висвітлений в ЗМІ, але позитивних результатів не приніс.

Отже, створення єдиної національної церкви, до чого прагне чимало політичних діячів, предстоятелів Церков за цих умов є нездійсненною мрією. Так само нездійсненною є й ідея державної релігії. Виходячи з цих реалій, Конституція України чітко проголошує: «Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова». Майбутнє українського суспільства - у релігійному плюралізмі, у мирному співіснуванні різних віросповідань.

 

Список використаних джерел

Джерела

1.Відповідь Священного Синоду Української Православної Церкви на «Звернення Священного Синоду та єпископату УПЦ КП до архієреїв, духовенства та вірних Української Православної Церкви (в складі Московського Патріархату)»16 липня 2008 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://orthodox.org.ua/uk/2008/07/24/3263.html#.

2. Звернення Архієрейського Собору УАПЦ до помісного Собору УПЦ 27листопада 2007р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.uaoc.info/ua/news/news_/?pid=216.

. Українська православна Церква КП. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/reference/major_religions/45457/

Інтернет ресурси

15.Автокефальна Православна Церква[ Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_автокефальна_православна_церкваУкраїнська.

. Андрій Юраш: Утвердження толерантності не може бути легким. Релігієзнавець про конфесійну ситуацію в Україні. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://old.risu.org.ua/ukr/religion.and.society/other_art/article;9920.

. Дмитро Посредніков «Православна церква і політика в Україні в 2010-2011 рр.» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/11961-pravoslavna-cerkva-i-politika-v-ukrayini-v-2010-2011-rr.html.

. Історія УАПЦ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/reference/major_religions/~УАПЦ/33294/УАПЦ

.Історія УПЦ КП [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/reference/major_religions/45457/

20. Нова влада і перспективи релігійного миру в Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.irs.in.ua/index.php

21. Моніторинг висвітлення світськими виданнями найрезонансніших подій релігійного життя України у жовтні 2011 року.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/analytic/45278/

. Українська Православна Церква Московський Патріархат [Електронний ресурс].- Режим доступу: uk.wikipedia.org/.../Українська_православна_церква_(Московський Патріархат).

23. Церква і світ на початку третього тисячоліття [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://old.risu.org.ua/ukr/resourses/religdoc/uockp_doc/uockp_socdoc/.

. Юрій ЧОРНОМОРЕЦЬ. Уроки провалу переговорів УПЦ КП та УАПЦ. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/comments/46071/.

. Юрій Чорноморець. Крах українського Православ’я. В УПЦ МП владу захопили фашисти. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/34960/Krah_ukrajinskogo_pravoslavja_V_UPC_MP_vladu.

Вступ

Актуальність теми. Православ’я є однією з найбільш поширених конфесій в Україні. Через свою залежність від інших православних церков, воно роз’єднане на три самостійні гілки. Перше місце за кількістю зареєстрованих громад в Україні посідає Українська Православна Церква МП, друге - Українська Православна Церква КП і третє - Українська Автокефальна Церква. Взаємини між православними церквами в Україні є дуже складними, а перспективи діалогу невизначені. Однією із найскладніших проблем у цій сфері є проблема глибокого розколу, відсутність чіткого діалогу, різні бачення перспектив розвитку своєї конфесії, її статусу, історичної спадщини, обрядових регіональних практик, культурної та мовно-етнічної основ. І ці всі ознаки не дозволяють злитися всім гілкам православ’я, а лише провокують протистояння та відкриті конфлікти між віруючим населенням України.

Неодноразово з ініціативи самих церков, а також з боку держави були намагання помирити православних в Україні, зверталися до Патріархів різних православних церков, створювали міжправославні комісії, форуми, відбувалися зустрічі з усіма предстоятелями церков, закликаючи їх сприяти створенню єдиної Помісної православної церкви в Україні. Однак розкол має дуже глибокі корені і ситуація ніяк не розв’язується, хоча стає яснішою і однозначною. Все менше залишається надій стосовно швидкості і результативності об’єднавчого процесу, але все ж вони залишаються.

Отже, спроба об’єктивно розглянути проблеми і особливості співіснування православних церков в Україні є актуальною і своєчасною у зв’язку із збільшенням впливу ролі церкви та релігії на світогляд населення.

Стан наукової розробки проблеми. Вивчення проблем у розвитку сучасного православ’я в Україні, є досить актуальним у наш час. Теоретичні підходи щодо аналізу сучасних процесів у релігійній сфері та дослідження феномену українського православ’я зокрема можна знайти у працях таких науковців, як Олександр Саган, Сергій Зідорук, Віктор Єленський, Людмила Филипович, Юрій Чорноморець та ін. Але різноманітність та змістовна глибина досліджуваної проблеми дає підстави для подальшого її пізнання.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз співіснування православних церков у сучасній Україні.

Мета характеризується у таких дослідницьких завданнях:

- проаналізувати діяльність та сучасний стан УПЦ МП, УПЦ КП і УАПЦ;

-   з’ясувати причини, які зумовили розкол між православними церквами в Україні;

    охарактеризувати позицію офіційної влади щодо ситуації в українському православ’ї;

    простежити процес переговорного процесу між УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ;

    проаналізувати можливі шляхи об’єднання православ’я в сучасній Україні.

Об’єктом дослідження є діяльність православних церков в сучасній Україні.

Предметом дослідження є проблеми співіснування православних церков в сучасній Україні.

Географічні межі дослідження охоплюють землі які входять до складу сучасної України.

Хронологічні межі дослідження: нижня межа 1992 - 2000рр. - період коли відбувся розкол в українському православ’ї, верхня межа 2000 - 2012 року, період сучасного розвитку православ’я в Україні.

Наукова новизна. У даній роботі проаналізовано причини співіснування православних церков у сучасній Україні, цілісно розкривається діяльності УПЦ МП, УПЦ КП і УАПЦ. З нього випливає, що перша стала виразником інтересів Москви, а дві останні через свою не канонічність почуваються ізольованими в світовому православ’ї. З’ясовано причини, які зумовили розкол між православними церквами в Україні, охарактеризовано позицію влади щодо ситуації в українському православ’ї з якої випливає те, що відсутня чітка позиція з боку офіційної влади щодо ситуації в українському православ’ї. У ході дослідження вдалося простежити, що в утворенні та діяльності трьох головних конфесій в Україні відчувається заполітизованість релігійного життя, українське православ’я до сьогодні не представлене незалежною канонічною структурою. В свою чергу РПЦ і Вселенський патріархат не зацікавлені в створені міцної Української Церкви.

Методи дослідження. У процесі вивчення проблеми застосовувалися принципи і методи загально - наукового та історичного аналізу. За допомогою порівняльно - історичного методу та методу періодизації вдалося простежити зміни, які відбулися в українському православ’ї з 1992 по 2012рр. Метод структурно - функціонального аналізу сприяв з’ясуванню рис і особливостей сучасного стану православ’я в Україні. При визначенні чисельності церковно - адміністративних одиниць, кількості вірних УПЦ МП, УПЦ КП та УАПЦ застосовувався кількісний метод. Для з’ясування конкретних завдань було використано проблемно - хронологічний, порівняльний, історико - географічний метод, що відповідають об’єктові та предметові дослідження. Застосування перелічених методів дозволило розв’язати поставлені завдання та досягти визначеної мети.

Практичне значення. Матеріали дослідження дають змогу самостійно розглянути проблеми і особливості співіснування православних церков в Україні, а також можуть бути використані при підготовці до занять з історії України, релігієзнавства, церковної історії.

Структура роботи зумовлена її метою і завданням, складається із вступу, двох розділів (п’яти підрозділів), висновку, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи складає 32 сторінки.

Розділ 1. Сучасний стан православ’я в Україні

Релігійне питання - складне і проблемне для нашої країни. Оскільки Українська православна церква поділена на три самостійні і ворогуючі між собою релігійні інституції як Українська Православна Церква (Московський Патріархат), Українська Православна Церква (Київський Патріархат), Українська Автокефальна Православна Церква, які разом з іншими православними громадами об’єднують понад 9,5 тис. організацій, що становить майже 53% усієї релігійної мережі України. Таке різноманіття православних утворень обумовлено процесом національного державотворення, політичними чинниками, наявністю представників різноманітних етнічних груп, які традиційно належали до певних православних релігійних громад.