Українська Православна Церква (Московського Патріархату)

 

Українська Православна Церква канонічно підпорядковується Московському Патріархату. Станом на 1 січня 2011 року вона мала 12 251 зареєстровану релігійну одиницю (із них 11952 громади), нараховувала 45 єпархій, 69 архієреїв, з них 42 правлячі, 19 вікарних і 8 на спочинку. До складу УПЦ входить 186 монастирів, 13 місій, 34 братства, 4576 ченців та черниць, а також три монастирі, які піднесені до рівня лаври (Києво - Печерський, Почаївський, Святогірський). Кількість священиків - 9680. Під керівництвом УПЦ діє Київська духовна академія і семінарія, духовні семінарії в Одесі, Харкові, Почаєві, Луцьку, богословський інститут у Чернівцях, богословська академія в Ужгороді, низка нижчих духовних освітніх закладів. УПЦ належать 20 навчальних закладів, 4344 недільні школи, а також численні засоби масової комунікації. Єдина конфесія в Україні, яка є частиною Вселенської православної церкви, перебуває євхаристичному спілкуванні з усіма помісними православними церквами світу.

Архієрейський Собор є найвищим органом УПЦ, також періодично збирається Всеукраїнський Церковний Собор (помісний) за участю єпископату, представників духовенства, ченців та мирян УПЦ для обговорення найважливіших питань внутрішнього життя УПЦ.

Предстоятелем УПЦ є митрополит Київський та всієї України - Володимир (Сабодан). Його резиденцією є Свято - Успенська Києво - Печерська Лавра.

Українська Православна Церква може бути автономною, оскільки володіє усіма правами, що наближують її рівня автокефальної Церкви, однак у диптих автономних і автокефальних православних церков вона не внесена.

На шляху до набуття автокефалії УПЦ стоять такі перешкоди як:

    негативне ставлення Московського Патріархату до ідеї автокефалії;

    складна міжконфесійна ситуація в Україні, що зумовлена наявністю ще двох неканонічних православних церков;

    різні погляди щодо створення автокефалії в Україні серед архієреїв та прихожан;

    побоювання Московського Патріархату відносно того, що Константинопольський Патріархат не визнає автокефалії УПЦ, а спробує включити її до свого складу. У свою чергу визнання є необхідною умовою для набуття автокефалії. [22]

У зв’язку з адміністративною реформою, яка проводилася 2007р. УПЦ було рукоположено 13 архієреїв, але після обрання патріархом Московським Кирила (Гундяєва), ця реформа була призупинена, оскільки кількість українських єпископів могла зрівнятися з кількістю єпископів самої РПЦ і на Помісному Соборі українські архієреї могли прийняти будь - яке вигідне рішення для УПЦ. Відповідно у 2009р. було рукоположено лише двох архієреїв, жодна єпархія не розділена.

Візит у липні - серпні 2009р., Патріарха Московського і всієї Русі Кирила був відзначений підвищеною увагою українських ЗМІ, викликав велику кількість коментарів і набрав величезного суспільного резонансу. Багато хто припускав що приїзд патріарха назавжди зупинив процес автокефалізації УПЦ. «Наш патріарх - Кирил!» - звучало в місцях служіння Патріарха. [17] Коли у 2010р. Патріарх знову відвідав Київ, Одеську та Дніпропетровську єпархії УПЦ, його приїзд був сприйнятий українським суспільством, як черговий робочий пастирський візит, і не викликав такого резонансу як попередній. В Україні було проведено кілька заходів Руської Православної Церкви:відбулося засідання декількох комісій Міжсоборної присутності. Журналісти почали говорити про Київ як про одну з «синодальних столиць» Руської Церкви. Підготовка візитів у травні 2011р. свідчить про пріоритетність для Патріарха «українського напрямку». [17]

Концепція «Руського світу», яка постійно звучала у виступах і проповідях під час візиту Патріарха Кирила в Україну в 2009році, викликала в Україні великий і неоднозначний резонанс. В Україні незвично пролунали слова, вимовлені Патріархом Кирилом новообраному Президентові України: «Спадкоємцями Святого благовірного рівноапостольного князя (Володимира) є братні народи, які зв’язані єдиною історичною традицією. І як важливо, щоб ці тридцятимільйонні частини єдиної Святої Русі завжди зв’язувала дружба, мир, співробітництво». [17] Але єдність Церкви для Патріарха не означає об’єднання держав, а роль Києва не принижується по відношенню до Москви. Під час візитів в Україну Патріарх Кирил на святкування Хрещення Русі постійно підкреслював на київоцентричності цього торжества і говорив, що Україні призначається почесна роль у духовній єдності слов’янських народів. Єдине, що знайшло позитивний відгук у частини суспільства, яка не втрачає єдності з руською цивілізацією після візитів Патріарха Кирила, це його думка стосовно того, що в єдиній слов’янській цивілізації Україна не втрачає своєї державної незалежності.

Отже, українське православ’я існує в нових реаліях. Прихід до влади В.Януковича спинив тиск з боку колишньої адміністрації по об’єднанню УПЦ з «неканонічними» церквами. Але різке погіршення здоров’я митрополита Володимира викликало розмови про його наступника. Рішення останнього Священного синоду, що пройшов 26січня 2012р., без участі митрополита Володимира передбачає відсторонення його від управління церквою. Митрополита Володимира, постійно наголошував на українській ідентичності УПЦ, в її повній самостійності. Щодо Москви було придумано формулу: «УПЦ в канонічній єдності із МП». Отже, не підлеглість, а зв’язок, не єдність, а співробітництво. Патріарх Кирил підтвердив рішення Синоду та визнав митрополита Володимира недієздатним. [25]Багато аналітиків звертали увагу на протистояння в єпископаті УПЦ, але ситуація яка склалася сьогодні це вже не боротьба за наступництво, вплив, а своєрідний «переворот» - фактична спроба усунути митрополита Володимира від влади.