Система державних органів з управління та нагляду за безпекою життєдіяльності.

Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяльності здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них державні органи загальної, спеціальної та галузевої компетенції. До першої групи органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.
Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролювати діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці, охорони праці, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища.
Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:
- Кабінет Міністрів України;
- Міністерство праці та соціальної політики України;
- міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;
- місцева державна адміністрація, місцеві ради народних депутатів

- Міністерство екології та природних ресурсів:

- Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи:.

Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в центральному апараті міністерства та інших центральних органах державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.
Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи державної виконавчої влади.
Особисту відповідальність за неї несе Президент України. Президент України у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України передбачає звіт про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я. президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров’я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров’я через систему органів державної виконавчої влади, впроваджує у життя державну політику охорони здоров’я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.

7. Види небезпек, їх таксономія, ідентифікація та квантифікація. Небезпека — це явища, процеси, об'єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров'ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєдіяльність людей.Номенклатура небезпеки - перелік назв, термінів, систематизованих за окремими ознаками. Таксономія небезпек - класифікація та систематизація явищ, процесів, інформації, об'єктів, які здатні завдати шкоди.На сьогодні чіткого поділу небезпек за відповідними ознаками ще не існує, тому в загальному їх класифікують за:за джерелами (сферою) походження: природні, техногенні, соціальні, комбіновані;за часом проявлення: імпульсні, кумулятивні;за локалізацією: пов'язані з космосом, атмосферою, гідросферою, літосферою;за наслідками: захворювання, травми, смертельні випадки, аварії, пожежі;за збитками: соціальні, екологічні, технічні та ін.;за сферою прояву: побутова, виробнича, спортивна тощо;за структурою: прості, складні, похідні;за характером дії на людину: активні і пасивні (останні активізуються за рахунок енергії, носієм якої є сама людина, що наражається на гострі, нерухомі елементи, ями, ухили, нерівності поверхні тощо).Ідентифікація небезпек - знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків.Квантифікація небезпек - введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.

Види небезпек:

1. Потенційна (або загроза) - виникає при будь-якому можливому контакті з негативними якостями об'єктів чи суб'єктів ситуації.

2. Уявна є результатом перебільшення чи хибної оцінки негативних якостей ситуації, поведінки конкретних осіб, хибного тлумачення мовних повідомлень.

3. Провокована - виникає внаслідок прояву окремих особистісних негативних якостей людини (агресивність, грубість, жорстокість, пиха, гонор тощо) і відповідної реакції на них з боку інших осіб.

4. Реальна - це наслідок несприятливої динаміки ситуації з реальними факторами загрози життю та здоров'ю людини.