Новий цивільний кодекс. Нове про договори купівлі-продажу та дарування.

От ми і добралися до окремих видів зобов'язань. Ті, хто уважно читав попередні статті проекту, уже досить теоретично «підкований» для того, щоб зануритися в бурхливе море відносин, де товар переходить до покупця, а дарувальник роздумує над майже гамлетівським питанням «дарувати чи не дарувати?».

Купівля – продаж.

Ми всі інтуїтивно розуміємо, що таке договір купівлі-продажу. Але інтуїція іноді нас підводить, тому зовсім не лишнім буде знати його легальне визначення: За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає чи зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає чи зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього визначену грошову суму. Це визначення міститься в ст. 655 нового Цивільного кодексу України (далі — ЦК).

Почнемо з того, що закон визначив предмет договору купівлі-продажу: майно. Крім того, у ст. 656 ЦК зазначено, що предметом такого ж договору можуть бути і майнові права, і право вимоги, і валютні цінності, і цінні папери. Купівля-продаж може здійснюватися або в момент здійснення договору, або в деякий момент часу в майбутньому.

Крім того, з визначення прямо випливає, що при передачі товару від продавця до покупця переходить право власності на нього. Отут є невелика заковика. Як ми вже знаємо, право власності поширює свою дію тільки на речі, тому не цілком зрозуміло, що перейде до покупця, приміром, майнових прав за договором купівлі-продажу. Право власності перейти не може. Тоді що? Просто набір прав і обов'язків? Закон мовчить. Можливо, суди надалі будуть трактувати поняття «передача у власність» більш широко і тим самим розв’яжуть цю колізію.

ЦК прямо встановив (чи конкретизував) зобов'язання сторін договору купівлі-продажу. Так, закон визначив, що продавець виконав зобов'язання по передачі товару покупцю:

1) у момент вручення товару покупцю, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар повинний бути переданий покупцю по місцезнаходженню товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо в термін, встановлений договором, він готовий до передачі покупцю в належному місці і покупець проінформований про це. Готовий до передачі товар повинний бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркірування (ст. 664 ЦК);

3) якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар чи передати товар у його місцезнаходження, обов'язок продавця передати товар покупцю вважається виконаним в момент здачі товару перевізнику чи організації зв'язку для доставки покупцю.

Зверну увагу на те, що покупець одержує більше можливості впливати на недбайливого продавця. Так, якщо продавець передав покупцю меншу кількість товару, то покупець може взагалі відмовитися від усього товару. Те ж саме закон передбачив і у випадку порушення продавцем асортименту товару.

Деякі зміни відбулися в переліку прав покупця у випадку продажу йому товару неналежної якості. Так, нині діючий ЦК передбачив, що якщо покупець придбав товар неналежної якості (не уточнюючи, якого роду порушення якості має місце), то він одержує право:

1) на пропорційне зменшення ціни;

2) на безкоштовне усунення недоліків товару в розумний термін;

3) на відшкодування витрат по усуненню недоліків товару;

4) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;

5) вимагати заміни товару.

ЦК злегка «здавив» права покупця, встановивши, що відмовлення від договору і заміна товару можливі тільки у випадку «істотного порушення вимог, що стосуються якості товару» (ст. 678 нового ЦК). При цьому закон не віддав «на відкуп» судів тлумачення оцінної категорії «істотні порушення», установивши, що під цим терміном слід розуміти виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язано з непропорційними витратами чи витратами часу, недоліків, що проявилися неодноразово чи з'явилися знову після їхнього усунення.

В іншому випадку закон, навпаки, розширив права покупця. Так, зараз, якщо гарантійний термін на товар не встановлений, то покупець може висунути претензії продавцю протягом 6 місяців з моменту передачі товару. ЦК у ст. 680 розширив цей термін до 2 років! Продавцю тепер буде дешевше встановити невеликий гарантійний термін, ніж залишити товар взагалі без гарантійного терміну.

Не залишив без уваги ЦК і таке поняття, як «термін придатності» товару. Під терміном придатності закон розуміє період часу, протягом якого товар може бути використаний по призначенню. Термін придатності може встановлюватися тільки законами чи іншими нормативно-правовими актами. Крім того, закон встановив нове правило продажу товарів, на які встановлений термін придатності: Продавець зобов'язаний передати покупцю товар, на який встановлений термін придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний по призначенню до витікання цього терміну (ст. 677 ЦК). Тобто, якщо ви збираєтеся використовувати такий товар через 3 дні після покупки (наприклад, термін доставки складає 3 дні), то якщо продавець продасть товар, термін придатності якого минає наступного дня після продажу, то по новому ЦК він буде порушником закону і покупець зможе відшкодувати можливі збитки.

ЦК розширив терміни задавнення позову по вимогах про недоліки проданого товару. Зараз цей термін складає 6 місяців з моменту відхилення претензії. З 1 січня 2004 року цей термін збільшений вдвічі і буде складати 1 рік з моменту виявлення недоліків.

Питання збереження проданого товару також урегульоване на законодавчому рівні. Так, якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товару, переданого продавцем (наприклад, у випадку його некомплектності), він зобов'язаний забезпечити схоронність цього товару, негайно повідомивши про це продавця. Продавець же зобов'язаний забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), чи розпорядитися їм у розумний термін (ч. ч. 1-2 ст. 690 ЦК). Якщо продавець не захоче цього робити, то покупець може реалізувати товар чи повернути його продавцю самостійно. При цьому витрати на збереження, транспортування повинен відшкодувати продавець (або покупець утримує їх самостійно із суми, що він виручить від продажу товару). Навряд чи продавцю варто допускати можливість продажу його товару покупцем, тому що невідомо, за якою ціною він його продасть, чи не завищить він витрати за збереження і т.п. Зрештою може вийти, що продавець і товару позбавиться, і грошей не одержить.

Дуже примітною є новела про ціну товару. Зараз ціна в договорі вважається істотною умовою і якщо ціна не зазначена, то такий договір вважається «неукладеним» із усіма юридичними наслідками, що випливають, (вірніше, з їхньою відсутністю). ЦК у ст. 691 указав, що якщо ціна не встановлена в договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, то вона визначається виходячи зі звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, чи роботи (послуги) на момент укладання договору. Крім того, якщо ціна на товар визначається в залежності від його ваги, то в увагу береться вага нетто (якщо, звичайно, інше не передбачено самим договором). Крім цього, закон допустив можливість формування ціни виходячи з різноманітних параметрів.

Приміром, у договорі може бути зазначено, що ціна товару складається з ціни сировини на момент його виготовлення. А раз зараз ціни на сировину невідомі, то і конкретна ціна буде відома тільки після закупівлі сировини. Це положення достатньо небезпечно, тому що завжди можна в останній момент завищити вартість сировини (наприклад, купуючи його в «своєї» фірми) і з цією допомогою «нагріти» покупця. Так що дивитися потрібно «в оба» і завжди встановлювати обмежуючі застереження. Наприклад: «...але не більш 50 грн. за 1 кг сировини. У противному випадку Покупець звільняється від зобов'язань за цим договором».

Передбачені також і противаги від свавілля покупця. Так, у ст. 692 ЦК вказується, що якщо покупець не хоче приймати й оплачувати товар (іншими словами, в однобічному порядку відмовляється від договору), то продавець має право по своєму виборі вимагати оплати товаручи відмовитися від договору купівлі-продажу. Ще одним додатковим важелем проти неакуратних покупців може служити норма, відповідно до якої якщо товар відвантажується партіями (частинами), а покупець не оплатив у термін одну з таких партій, то продавець має повне право не відвантажувати наступні партії до повної оплати попередніх. Виключення з цього правила можуть встановлюватися в договорі і законі (можна припустити, що постачання для державних нестатків змусять продовжувати, незважаючи на те що держава не завжди вчасно за них розплачується).

Трохи уваги приділив ЦК і питанням продажу товарів у кредит (ст. 694 ЦК). Так, закон прямо встановив, що з моменту передачі товару і до повної його оплати продавцю належить право застави на цей товар. Тому що прямого посилання до Закону «Про заставу» від 02.09.92 р. № 2654-ХН у цій статті нема, то застосування процедурних норм цього Закону в даному випадку може викликати деяких труднощів.

Крім згаданих норм, що регулюють купівлю-продаж, ЦК більш докладно описав кілька підвидів цього договору: роздрібна купівля-продаж, постачання, контрактація сільгосппродукції, постачання енергетичними й іншими ресурсами через приєднану мережу і міна.

 

2.1. Роздрібна купівля-продаж.

За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, що здійснює підприємницьку діяльність із продажу товару, зобов'язується передати покупцю товар, що зазвичай призначається для особистого, домашнього чи іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. Насамперед звертає на себе увагу те, що ЦК прямо регулює підприємницьку діяльність, що явно викликає невдоволення апологетів Господарського кодексу (далі -ГК), що вважають, що тільки ГК може вершити закон на цій ниві. Важливим, на мою думку, є також те, що закон визначив предмет роздрібної купівлі-продажу і дав його ознаки.

ЦК прямо встановив пріоритети між застосуванням норм самого Кодексу і Закону «Про захист прав споживачів»: до відносин за договором роздрібної купівлі-продажу за участю покупця — фізичної особи, не урегульованим цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів (ч. 3 ст. 698 ЦК). Тобто, якщо закон суперечить ЦК, то застосовуватися повинен ЦК.

Ми звикли, що, давши невелику суму в заставу, можемо розраховувати на те, що товар залишиться «за нами» і ми зможемо його викупити пізніше, не переживаючи, що його продадуть комусь іншому. Творці ЦК вирішили дати цій процедурі законодавчий захист (ст. 701 ЦК). Також там урегульовані деякі загальні питання покупки товарів по каталогах і через автомати.

 

2.2. Договір постачання.

За договором постачання продавець (постачальник), що здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений термін (терміни) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності чи в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім чи іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього визначену грошову суму (ст. 712 ЦК). Як бачимо, постачальником, так само як і продавцем за договором роздрібної купівлі-продажу, повинен бути суб'єкт підприємницької діяльності. Але призначення проданого товару змінюється — товар за договором постачання може бути будь-якого призначення, крім того, що зазначений для роздробу. У визначенні є вказівка на те, що передача товару може здійснюватися не відразу, а протягом установлених термінів. Визначення роздрібної купівлі-продажу такої вказівки не містить. Це, на мою думку, означає, що законодавець передбачив, що роздрібні угоди здебільшого повинні здійснюватися в момент здійснення угоди (якщо, звичайно, сторони не домовляться про інше), а постачання передбачає передачу товару протягом визначеного періоду часу.

 

2.3. Договір контрактації.

За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується зробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівнику (контрактанту) чи визначеному їм одержувачу, а заготівник зобов'язується прийняти цю продукцію й оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору (ст. 713 ЦК).

Як бачимо, ключовим моментом, що відрізняє цей тип договору від згаданих вище, є визначення суб'єкта. Тобто, цей договір покупець може укласти тільки із сільгоспвиробником, що не просто зобов'язується передати продукцію сільськогосподарського призначення, а й виробити її.

 

 

2.4. Постачання енергетичних і інших ресурсів.

Тепер перейдемо до питань енергетики. Незважаючи на те що різні законодавчі акти регулюють окремі види договорів із продажу різних видів енергії, творці ЦК визнали за необхідне дати визначення цього договору: «За договором постачання енергетичних і інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачу, абоненту) енергетичні й інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів і дотримувати передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного й іншого устаткування» (ст. 714 ЦК).

Як бачимо, визначення саме загальне і внесене в ЦК, очевидно, не стільки з метою щось врегулювати, скільки для того, щоб позначити наявність такого типу договору.

 

2.5. Міна (бартер).

Новий ЦК відніс договір міни (обміну) до одного з видів договору купівлі-продажу, тоді як у ЦК УРСР він винесений в окрему главу. ЦК дав наступне визначення цього договору: За договором міни (бартеру) кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар (ст. 715 ЦК). Кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує замість. До нововведень варто віднести те, що новий ЦК дозволив передбачати в цьому договорі обмін майна на роботи (послуги). До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, постачання, договору контрактації чи інших договорів, елементи яких містяться в договорі міни.

До істотних нововведень договору міни можна віднести норму, викладену в частині 4 статті 715 чи, що говорить, що право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно(!) після виконання зобов'язань щодо передачі майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором чи законом. Як бачимо, дане положення є виключенням із загального правила, що визначає момент переходу права власності (нагадаємо, що за загальним правилом право власності набувача виникаєте в момент передачі майна). Таким чином, одержавши товар за бартерним договором, одержувач не стане повноправним власником (якщо інше не обговорене в договорі) аж до моменту виконання своїх зобов'язань (зустрічної передачі товарів).

 

2.6. Дарування.

Визначення дарування в новому ЦК є більш розгорнутим і повним: «За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає чи зобов'язується передати в майбутньому другій стороні безкоштовне майно (подарунок) у власність» (ст. 717 ЦК). Крім цього дається вказівка на те, які договори до цього типу не можуть бути віднесені.

Тим самим закон встановлює, що договір дарування — це строго однобічний договір, тобто договір у який зобов'язаною стороною є дарувальник, особа, що обдаровується має лише права і ніяких зобов'язань перед дарувальником (див. ст. 626 ЦК). Правда, це не позбавляє його права на прийняття зобов'язань перед третіми особами — ст. 725 ЦК.

Слід зазначити, що новий ЦК не пов'язує момент висновку договору і факт передачі подарунка (ЦК УРСР встановив, що договір дарування можна вважати укладеним тільки після передачі майна особі, що обдаровується). Зроблено це для того, щоб дати можливість укладати договори дарування з відстрочкою передачі подарунка.

Закон установив, що предметом дарування можуть бути: спонукувані і нерухомі речі, гроші, цінні папери і майнові права. Уважно потрібно поставитися до форми договору дарування. Речі особистого і побутового використання можна дарувати на підставі усного договору, а якщо ви вирішили подарувати свої майнові правачи передати подарунок не відразу, а в майбутньому, то такий договір повинен бути укладений обов'язково в писемній формі (інакше такий договір буде юридично незначним). Якщо ви збираєтеся дарувати гроші, то потрібно пам'ятати, що якщо подарунок «потягне» більше ніж на 50 неоподатковуваних мінімумів (50 х 17 грн. = 850 грн.), то такий договір потрібно засвідчувати в нотаріуса. І, нарешті, якщо як подарунок виступає нерухома річ, то такий договір також підлягає нотаріальному посвідченню. Коштовне рухоме майно (наприклад, автомобіль) допускається передавати за усним договором дарування. Якщо ж хтось вважатиме це незаконним (наприклад, якщо підліток «подарує» кому-небудь мамину брошку), то повинен буде звертатися в суд.

Закон накладає деякі обмеження на можливість укладання договору дарування. Так, у ч. 2 ст. 720   ЦК передбачено, що батьки (усиновителі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Також передбачено, що «підприємницькі суспільства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертвування» (там же, ч. 3).

Тепер усі ТОВ, ВАТ, ЗАТ і т.д., для того щоб подарувати що-небудь один одному, будуть змушені вносити зміни у свої статути. Для повноти картини варто вказати, що договір пожертвування відрізняється від договору дарування тим, що предметом цього договору не можуть бути майнові права, а майно дарується для досягнення «визначеної, заздалегідь обумовленої мети» (ст. 729 ЦК). Прикладом пожертвування може служити передача коштів на визначені медичні дослідження (гранти).

Закон не допускає висновку договору дарування «на пред'явника». Тобто, якщо в договорі дарування не зазначене ім'я особи, що обдаровується, то такий договір вважається юридично незначним (ч. 4 ст. 720 ЦК).

Право власності на подарунок виникає з моменту його прийняття. До цього дарувальник може відмовитися від договору дарування. Іноді складно визначити, прийняла людина подарунок чи ні. У цьому випадку ЦК встановив спеціальні правила.

1. Подарунок вважається прийнятим, якщо обдарована особа негайно не заявить про відмовлення від його прийняття.

2. Прийняття документів, що засвідчують право власності на річ, інших документів, що засвідчують приналежність дарувальнику предмета договору, чи символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям подарунка.

Якщо дарувальник зобов'язався передати подарунок у майбутньому (для цього, як ми пам'ятаємо, потрібно укладати договір у писемній формі), то відмовитися від цього зобов'язання він уже не може, якщо тільки не доведе, що його майновий стан істотно погіршився (ст. 724 ЦК).

І останнє. Закон передбачив ряд випадків, коли дарувальник має право розірвати договір дарування вже після того, як подарунок був переданий (ст. 727 ЦК).

1. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо коштовного майна, якщо особа навмисно вчинила злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) чи дітей. Якщо особа, що обдаровується зробила навмисне убивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування.

2. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо особа, що обдаровується створює погрозу безповоротної втрати подарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність.

3. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо в результаті недбалого поводження до подарунка, що складає історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена чи істотно ушкоджена.

Для зазначених вище випадків закон встановлює одну особливість: «Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги подарунок є заощадженим». Тобто, якщо подарунок був знищений (проданий і т.п.), то вже нічого не можна буде зробити. У зв'язку з цим між рядків закону можна прочитати, що перш ніж дарувати коштовну річ, потрібно тричі подумати..