Купівля-продаж. Коли до нотаріуса.

Вступ.

З 1 січня 2004 р. набрали сили Цивільний кодекс України і Господарський кодекс України, що регулюють майнові і немайнові правовідносини між фізичними, юридичними і фізичними з юридичними особами. Даними Кодексами регулюється зокрема діяльність підприємств.

Як закріплено в ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє підприємство від юридичної відповідальності за можливе невиконання договорів, помилок, проблем з оподатковуванням за даними договорами, порушення ліцензійного законодавства.

Договір в обов'язковому порядку потрібний юридичним особам, що здійснюють фінансово-господарські операції і вступають в трудові відносини зі своїми працівниками.

Без договору працювати юридично неможливо, хоча, багато хто під договором розуміють винятково документ із назвою — договір. Договір є угодою сторін, спрямованим на встановлення, чи зміну припинення прав і обов'язків.

Іншими словами, договір — це план, як правило, у письмовій формі, по здійсненню фінансово-господарської операції сторонами, які його підписали. Наприклад, договір купівлі-продажу передбачає порядок передачі майна і порядок оплати за отримане майно.

Договір може оформлятися й у виді зустрічних листів, телеграм, накладних, рахунків.

Однак, у даному випадку виникають проблеми, тому що в таких документах не урегульовані всі моменти виконання, а саме:

þ терміни дії;

þ відповідальність сторін.

Якщо на підприємстві немає юриста, то у такому випадку уся відповідальність лежить на особі, що підписала договір. Хочу помітити, що ця відповідальність більш моральна, ніж матеріальна.

Усі можливі сюрпризи одержить підприємство.

Зауважу, що однобічне відмовлення від виконання умов договору не допускається.

Деякі види договорів підлягають нотаріальному посвідченню. До таких договорів відносяться: купівля-продаж нерухомості і земельної ділянки, керування майном, договори дарування, ренти, довічного утримання, наймання будівлі (спорудження), а також наймання транспортних засобів, якщо стороною виступає фізична особа. Перелік такий визначений Законом України «Про нотаріат», Цивільним кодексом України.

Хотілося б відзначити, що багато хто зупиняється на факті нотаріального посвідчення договору. Однак визначені договори відносяться до діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Наприклад:

þ транспортні перевезення;

þ медична практика.

Тобто, при наявності належним чином оформленого договору, але відсутності спеціального дозволу — ліцензії може привести до факту — неліцензійна діяльність. Втрати і податкові санкції — результат.

Договори, що підлягають нотаріальному посвідченню, але не пройшли його, можуть бути визнані недійсними в суді.

Виходячи зі своєї судової практики, хочу помітити, що існує ряд договорів, що визнані недійсними і не спричинили за собою серйозні наслідки для їхніх сторін.

Визнання договору недійсним, як правило, спричиняє повернення сторонами всього отриманого. Приміром, при визнанні договору купівлі-продажу недійсним, продавець зобов'язаний повернути гроші, покупець — товар.

Але якщо в покупця такого товару немає, то в принципі ніяких юридичних дій уже не буде.

Ще більш цікава ситуація по таких договорах, як підряд, оренда.

Такі послуги повернути неможливо не тільки практично, але навіть теоретично.

Судова система знайшла вихід у вигляді визнання таких договорів недійсними на майбутнє, тобто — заборона на їхнє подальше виконання з моменту вступу судового рішення в силу.

Анекдотичність ситуації полягає в тому, що на момент судових розглядів договори вже завершені.

А в принципі наше законодавство має багато лазівок, що дозволяє робити з погляду людини, не посвяченої в юриспруденцію, просто неймовірні речі.

 

Договір купівлі-продажу ЦП.

На сьогодні в Україні склалась ситуація, за якої триває перерозподіл власності на частки різних секторів економіки. На превеликий жаль, у багатьох випадках питання, пов'язані з набуттям та переоформленням прав власності на цінні папери таких товариств, вирішуються з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до інформації, яка є у розпорядженні управління пруденційного нагляду ДКЦПФР, певні групи зацікавлених осіб із метою акумулювання необхідного їм пакета акцій припускаються дій, пов'язаних із зловживаннями керівництва товариства, маніпулюванням правами акціонерів, введенням останніх в оману шляхом погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з іншою або збігу тяжких обставин.

Отже, все це свідчить про те, що вторинний перерозподіл власності відбувається ще з більшою кількістю зловживань, ніж первісна приватизація державного майна.

Нормами чинного законодавства України передбачено, що Право на вільне розпорядження належними акціонеру акціями є невід'ємним правом акціонера. Товариству не дозволяється встановлювати у внутрішніх документах або на практиці будь-які обмеження щодо вільного розпорядження належними акціонеру акціями (наприклад, необхідності отримання згоди товариства на відчуження акцій).

Функціонування економічного механізму будь-якого суспільства, в якому продукти виробництва виступають товаром, а взаємний обмін ними здійснюється за законом вартості, потребує використання відповідних правових форм організації обігу товарів.

Згідно із Законом України «Про власність», акція є об'єктом приватної власності. Право власності — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Для здійснення відчуження будь-якого майна, в тому числі і цінних паперів, необхідно укласти договір купівлі-продажу зі стороною, яка має намір його придбати (ст. 28 Закону України «Про господарські товариства»).

Статтею 224 Цивільного кодексу України передбачено, що договір купівлі-продажу— це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (друга сторона), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Юридична література визначає договір купівлі-продажу як двосторонній, сплатний і консенсуальний договір.

Відповідно до цивільного законодавства України сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець та покупець. Ними можуть бути громадяни, юридичні особи, держава.

Власникові не обов'язково особисто брати участь в укладенні договору купівлі-продажу. Він може здійснити ці повноваження через свого представника. Договір купівлі-продажу вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами.

Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна та перехід його у власність покупця і, отже, є юридичною підставою виникнення такого зобов'язального правовідношення, яке обумовлює появу в покупця абсолютного речового права.

Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер й укладається переважно на те майно, яке є в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні. В окремих випадках для покупця інтерес становить не саме придбане майно (як матеріальний об'єкт), а зафіксоване в ньому те чи інше право вимоги, наприклад у разі купівлі цінних паперів.

Відповідно до ст. 228. Цивільного кодексу України продаж майна проводиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами. Оплата придбаного майна повинна здійснюватися в національній валюті України, за винятком випадків, передбачених законом.

Разом із цим слід зазначити, що відповідно до ст. 57 Цивільного кодексу України угода може бути визнана недійсною, якщо вона укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з іншою або збігу тяжких обставин. Угода може бути визнана недійсною за позовом потерпілого до суду.

Слід зазначити, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлений тривалістю у три роки. Початковий момент перебігу строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

 

Приклад

Підприємство (повірений) отримало грошові кошти на підставі договору доручення від фізичної особи (довірителя) на купівлю чотирьох автомобілів у сумі 65 000 грн. для перерахування третій особі (продавцеві).

Згідно зі змінами в договорі доручення повірений у третьої особи (продавця) придбає тільки два автомобілі, а решта суми (23 000 грн.) буде повернена на поточний рахунок довірителя. Інші два автомобілі підприємство продає фізичній особі на підставі договору купівлі-продажу:

1) первісна вартість автомобілів:

þ першого автомобіля - 18 000 грн. (знос - склав 5 000 грн.);

þ другого автомобіля - 20 000 грн. (знос - 6 000 грн.);

2) ціна продажу за договором визначена:

þ першого автомобіля - у сумі 12 000 грн. (включаючи ПДВ - 2 000 грн.);

þ другого - у сумі 24 000 грн. (включаючи ПДВ - 4 000 грн.).

Балансова вартість групи 2 - 27 000 грн. Продаж автомобілів здійснюється непов'язаній особі.

Для спрощення прикладу операції з виплати винагороди повіреному довірителем за виконання доручення розглядати не будемо.

 

 

N п/п	Зміст операції	Бухгалтерський облік			Податковий облік
		Дт	Кт	Сума	ВД	ВВ
1	2	3	4	5	6	7
1.	Отримані грошові кошти від довірителя на виконання доручення	311	685	65000	—*	—
2.	Перераховані грошові кошти третій особі (продавцеві) за два автомобілі	377	311	42000	—	—
3.	Відображена сума податкового кредиту з ПДВ	641	644	7000	—	—
4.	Відображений взаємозалік заборгованості між продавцем і довірителем	685	377	42000	—	—
5.	Зараховано два автомобілі на забалансовий рахунок	01	—	42000	—	—
6.	Передані автомобілі довірителеві	—	01	42000	—	—
7.	Відображена сума повернених довірителеві грошових коштів	685	311	23000	—	—
8.	Відображена реалізація автомобілів	361	742	36000	3 000**	—
9.	Отримана оплата за автомобілі	311	377	36000	—	—
10.	Відображена сума податкових зобов'язань з ПДВ	742	641	6000	—	—
11.	Списана залишкова вартість: - першого автомобіля	972	105	13 000
	- другого автомобіля	972	105	14000	—	—
12.	Списана сума зносу: - першого автомобіля	131	105	5000
	- другого автомобіля	131	105	6000	—	—
13.	Відображений фінансовий результат: - списані доходи (36 000 - 6 000)	742	793	30000
	- списані витрати (13 000 + 14 000)	793	972	27000	—	—
* Ця сума не включається до валового доходу повіреного на підставі пп. 7.9.1 Закону про прибуток. ** До валового доходу включена різниця між вартістю продажу автомобілів без ПДВ (30 000 грн.) і балансовою вартістю ОФ групи 2 (27 000 грн.).

 

Приклад 1

Сторони уклали договір купівлі-продажу, за яким продавець зобов'язується передати покупцеві у власність офісні меблі фірми «Ялинка», а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього певну суму коштів. Далі по тексту зазначено, що кількість, асортимент, номенклатура та якість товару визначені у специфікації, що є невід'ємною частиною договору. Ціну сторони встановили в договорі чітко, а от специфікацію до договору так і не підписали.

Висновок. Предмет договору (офісні меблі фірми «Ялинка») є настільки невизначеним, що не дає змоги зрозуміти, що саме розраховує отримати за договором покупець і планує передати продавець Такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся.

 

6.2. Чи може рахунок-фактура замінити договір?

Нерідко оплата підприємством товарів, робіт та послуг здійснюється на підставі виставлених рахунків-фактур без підписання договору в звичайному розумінні цього слова. У принципі це не є порушенням, І оплата виставленого рахунка вважається здійсненою на підставі договору. Справа в тому, що рахунок-фактура, який містить усі необхідні реквізити і дані (істотні умови), може вважатися пропозицією укласти договір. Оплата за цим рахунком може вважатися прийняттям такої пропозиції.

Таким чином, навіть без підписання єдиного документа можна говорити, що договір укладено, І без побоювань його виконувати (передавати товар, сплачувати кошти тощо). Але - і на цьому слід наголоси-- сказане є справедливим за умови, що рахунок-фактура містить усі необхідні дані, що дають змогу зрозуміти, яка сума, за які саме товари (роботи, послуги), у якій кількості та асортименті якої якості підлягає сплаті, а також протягом якого строку сторони можуть реалізувати свої права та виконати обов'язки відповідно до досягнутої домовленості.

Можна стверджувати, що в більшості випадків рахунки-фактури не містять таких даних. Отже оплата товарів (робіт, послуг) здійснюється на підставі договору, що не відбувся. Про наслідки див. далі.

Що є підставою для визнання договору неукладеним? Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов (ч. 2 ст. 180 ГК). Аналогічне правило містить ч. 1 ст. 638 ЦК. Істотними є умови договору:

1) визначені я к такі згідно із чинним законодавством;

2) необхідні для договорів даного виду;

3) за якими на вимогу будь-якої зі сторін повинно бути досягнуто згоди.

Таким чином, якщо сторони не дійшли згоди хоча б щодо однієї з істотних умов, договір між ними є таким, що не відбувся.

 

Коли може постати питання про визнання договору неукладеним?

Питання про визнання договору неукладеним постає частіше за все в процесі розгляду судом справи щодо спору відносно виконання договору або інших правових наслідків укладеного договору.

Приклад 2

Одеський апеляційний господарський суд у справі N 17-5-22-4/01-4588 скасував рішення суду першої інстанції і прийняв нове рішення, яким, зокрема, визнав неукладеним договір N 11/к від 04.11.98 р., на який посилалися позивач та відповідач на обґрунтування своїх вимог і заперечень.

Вищим господарським судом (постанова від 27.09.01 р.) рішення апеляційної інстанції залишено без змін. У постанові ВГСУ зазначено, зокрема, що судом апеляційної інстанції чітко встановлено факт неукладення між сторонами договору N 11/к від 04.11.98 р. у зв'язку з недосягненням згоди за такими істотними умовами, як асортимент, кількість і строки поставки матеріальних ресурсів відповідачу, як того вимагає п. 2.2 договору.

 

Якими є юридичні наслідки визнання договору неукладеним?

Неукладений договір не тягне за собою жодних юридичних наслідків для сторін. Таким чином, якщо ви оплатили товар за договором, який згодом визнано неукладеним, ви не можете вимагати передачі оплаченого вами товару або ж повернення коштів, посилаючись на умови договору, оскільки його юридично немає.

Сказане не означає, що у вас немає можливості захистити власні права. Кошти ви все ж можете повернути. Але підставою для повернення грошей буде вже не факт порушення договору, а отримання вашим контрагентом грошей без достатніх правових підстав (ці відносини врегульовані статтями 1212 -1215 ЦК).

Зверніть увагу і на таке: якщо ви оплатили товари за «неіснуючим» договором, то сплачені кошти будуть вважатися безпідставно перерахованими (немає договору, отже, немає підстави для оплати), а отримані товари будуть вважатися безоплатно наданими згідно з п. 1.23 ст. 1 Закону про прибуток. А якщо ще до визнання договору неукладеним ви зменшили базу обкладення податком на прибуток, включивши вартість таких товарів до складу валових витрат, цілком імовірно, що вам загрожують штрафні санкції. Визнання договору неукладеним вплине і на розмір податкового кредиту з ПДВ (п. 4.5 Закону про ПДВ).

 

6.3. Правові наслідки визнання договорів неукладеними.

Про що може свідчити неукладання договору? Насамперед про відсутність правовідносин між сторонами договору, тобто про відсутність прав і обов'язків сторін договору. У даному випадку з'являється можливість стверджувати, що договір узагалі не існував.

З погляду особи, непосвяченого в юридичні тонкості договірних відносин, ситуація виглядає парадоксально. Адже є один чи кілька аркушів папера з текстом, що у свій час був погоджений сторонами договору, а отже, були погоджені взаємні права й обов'язки; на цих аркушах папера є підпису сторін і навіть печатки; є також дата укладання договору і визначений порядок його вступу в силу, можливо, навіть були проведені якісь дії у виконання умов договору. І в той же час це не має ніякого значення, ніякої юридичної сили. Більш того, договір визнається неукладеним саме з моменту його підписання сторонами.

От чому особливо важливо вже при складанні договору прийняти всі заходи для дотримання описаних вище вимог з метою запобігання застосування наслідків визнання договору неукладеним.

Піднімаючи питання про неукладання договору, варто розрізняти насамперед два види наслідків:

þ неможливість застосування до правовідносин, що виникли за даним договором, установлених способів захисту порушених прав;

þ можливість застосування до правовідносин, що виникли за даним договором, спеціальних способів захисту порушених прав.

Наслідки першого виду обумовлені існуванням ст. 631 ЦКУ, відповідно до якої договір набирає сили і породжує суб'єктивні права й обов'язки з моменту його укладання. Отже, результатом визнання договору неукладеним буде відсутність наступних правових можливостей:

þ по-перше, сторони договору будуть позбавлені можливості взаємного спонукання до виконання умов договору, що визнаний неукладеним;

þ по-друге, неукладений договір не може бути доповнений, змінений чи розірваний, оскільки подібні дії можливі тільки у відношенні укладеного договору;

þ по-третє, визнання договору неукладеним позбавляє потерпілу сторону можливості вимоги від винної сторони стягнення грошової заборгованості, повернення втраченого майна і т.п. на підставі норм права, що регулюють договірні відносини, оскільки договірних відносин у даному випадку не існує;

þ по-четверте, у результаті визнання договору неукладеним потерпіла сторона позбавляється можливості стягнення встановлених договором або нормативно-правовим актом штрафу, пені, відсотків і т.п. унаслідок відсутності порушення зобов'язань за неукладеним договором;

þ по-п'яте, по визнаному неукладеним договору не існує можливості вимоги відшкодування збитків з винної сторони, пов'язаних з невиконанням чи неналежним виконанням договору, у силу того, що неукладений договір не може установити обов'язку виконання умов договору, що, у свою чергу, позбавляє можливості залучення винної сторони до відповідальності за невиконання договору.

Наслідки другого виду обумовлені існуванням вимог глави 83 ЦКУ, що регламентує правові наслідки безпідставного збагачення. Унаслідок визнання договору неукладеним постраждала сторона буде мати правові підстави використання спеціальних способів захисту порушених прав.

Факт придбання чи заощадження майна (цінностей) без відповідних правових основ одним суб'єктом правовідносин за рахунок іншого суб'єкта правовідносин припускає виникнення зобов'язань особливого виду, які називаються кондиційними. Кондиційні зобов'язання відносяться до числа позадоговірних зобов'язань. Основна мета кондиційних зобов'язань — відновлення майнового положення того суб'єкта, за рахунок якого інший суб'єкт безпідставно збагатився.

Змістом кондиційного зобов'язання є дії, спрямовані на повернення втраченого, а також дії, пов'язані з відшкодуванням збитків, що виникли в зв'язку з безпідставним збагаченням. Причому особливістю виникнення кондиційного зобов'язання є та обставина, що можливість застосування вимог глави 83 ЦКУ не залежить від того, чи було безпідставне збагачення результатом поводження набувача майна, потерпілої сторони чи третіх осіб, чи ж безпідставне збагачення стало результатом події (незалежно від волі зацікавлених осіб).

У відповідності зі ст. 1213 ЦКУ одержувач майна зобов'язаний повернути придбане потерпілому у натурі. У випадку неможливості повернення майна в натурі провадиться повернення вартості майна, розмір якого може бути визначений у момент розгляду справи про повернення майна судом.

Іншими словами, передбачається можливість визначення розміру вартості необґрунтовано придбаного майна під час судового розгляду справи про повернення втраченого (під час окремого виробництва по кондиційному позову).

Особливої уваги заслуговують положення ст. 1214 ЦКУ, що передбачають можливість витребування з користувача майна доходів, що були їм отримані чи могли бути їм отримані з того моменту, коли йому стало відомо про необґрунтоване одержання майна. Також користувач майна має зобов'язання у відношенні відшкодування витрат за псування майна, що знаходиться в нього необґрунтовано. До того ж, якщо безпідставно отримані і зберігаються кошти, потерпілий має право витребування від користувача відсотків за використання коштів відповідно до положень ст. 536 ЦКУ.

У той же час користувач безпідставно отриманого майна має право вимагати відшкодування витрат, здійснених у відношенні майна, але тільки з часу виникнення зобов'язань повернення доходів від необґрунтованого використання майна, вже отриманих чи передбачуваних.

Виходячи з цього можна узагальнити можливі випадки виникнення правовідносин при безпідставному збагаченні і розділити їх на дві частини:

1) безпідставне придбання майна (цінностей), що супроводжується вибуттям майна з правомірного володіння одного суб'єкта і переходом у неправомірне володіння іншого суб'єкта;

2) безпідставне заощадження майна (цінностей), що супроводжується відсутністю правової підстави користування майном іншого суб'єкта чи неправомірним придбанням результатів робіт, послуг, зроблених іншим суб'єктом, результатом чого стає відсутність можливості одержання іншим суб'єктом доходів від користування своїм майном чи наявність витрат, понесених іншим суб'єктом у процесі провадження робіт, послуг.

З огляду на можливі правові наслідки визнання договору неукладеним, суб'єкт правовідносин може планувати своє подальше поводження в суді.

 

Приклад 3

Підприємству за наслідками перевірки загрожує додаткове нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток та застосування штрафних санкцій на тій підставі, що воно неправомірно зменшило базу оподаткування, включивши до складу валових витрат суми коштів, перерахованих на підставі договору, підписаного 05.11.04 р. і згодом визнаного неукладеним.

Бажаючи уникнути відповідальності, підприємство 01.11.05 р. укладає зі своїм контрагентом новий договір замість того, який було визнано неукладеним. На цей раз воно погоджує всі істотні умови договору, а в розділі про строк його дії зазначає приблизно таке: «Цей договір набуває юридичної сили з моменту його укладення і діє до 31 грудня 2005 року. Дія цього договору поширюється на правовідносини, що мали місце між сторонами з 1 листопада 2004 року»[1].

За таких обставин відпадає можливість кваліфікації операцій (поставки товару та сплати коштів) як таких, що здійснені без достатніх підстав. Адже підставою буде договір, який - як це не парадоксально в ситуації з нашого прикладу - с чинним на момент здійснення такої поставки та оплати.

 

Висновки

Шляхи виходу із ситуації, коли договір визнається неукладеним, існують. Але, погодьтеся, все ж краще із самого початку дотримуватися вимог законодавства щодо змісту господарського договору. Нагадаємо - при укладенні господарського договору, незалежно від його виду, сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору:

þ умова про предмет договору повинна визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості;

þ ціна в договорі визначається на розсуд сторін, якщо інше не встановлено законом (державні фіксовані ціни, регульовані ціни);

þ строком договору є час, протягом якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Закінчення строку дії договору також може бути визначено шляхом зазначення події, яка має неминуче настати (наприклад, настання заморозків).

 

 

Література.

1. Закон України від 21.04.99 р. N 606-XIV "Про виконавче провадження".

2. Закон України від 26.06.97 p. N 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".

3. Закон України від 21.12.2000 p. N 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами".

4. Закон України від 09.06.92 р. N 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду».

5. Закон України від 21.05.97 р. N 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні».

6. Закон України від 01.07.2004 р. N 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

7. Цивільний кодекс УРСР від 18.07.63 р. N 1540-06.

8. Цивільний кодекс України від 16.01.03 p. N 435-IV.

9. Господарський кодекс України від 16.01.03 p. N 436-IV.

10. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.91 р. N 1798-ХІІ.

11. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.12.99 р. N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці".

12. Постанова КМУ від 03.11.98 р. N 1740 "Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій".

13. Наказ N 84/5 Мін'юсту України від 20.09.2002 р. «Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках»

14. Інструкція про порядок нарахування та сплати підприємствами, установами, організаціями і громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 19.10.01 р. N 16-6.

15. Інструкція про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затверджена наказом ДПАУ від 17.03.01 р. N 110.

16. Лист N 01-8/98 - Вищого арбітражного суду України (інформаційний) від 31.01.2001 р. «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»

17. Лист Міністерства юстиції України від 14 жовтня 2005 р. N 31-48-81 “Щодо посвідчення договору купівлі-продажу нерухомості нотаріусом”.

18. Класифікація організаційно-правових форм господарювання, затверджена наказом Держстандарту України від 22.11.94 р. N 288.

19. Журнал «Цінні папери України» N 37, від 25.09.2003 р.

20. Журнал “Юридична практика” N 6, від 7.02.2006 р.

21. Журнал “Юридична практика” N 34, від 20.08.2002 року

22. Журнал «Орієнтир» N 9, від 5.03.2004 р.

23. Журнал “Вісник податкової служби України” N 35, від 20.09.2005р.

24. Журнал “Баланс” N 34, від 19.08.2003 р.

25. Журнал “Баланс” № 7, від 15.02.2005 р.

26. Журнал “Баланс” N 48, від 28.11.2005 р.

27. Журнал "Податковий, банківський, митний консультант" N 18, квітень 1999 р.

28. Журнал “Дебет-Кредит” N 47, від 21.11.2005 р.

29. Журнал «Податки і бухгалтерський облік» N 102, від 22.12.2003 р.

 

[1] Частина 7 ст. 180 ГК та ч. 3 ст. 631 ЦК дають сторонам можливість передбачити в договорі, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Тобто договір може мати зворотну дію в часі (діяти на минуле). Таким чином, є можливість «легалізувати» відносини між сторонами (перерахування коштів, передача товарів), що мали місце раніше на підставі договору, який згодом було визнано неукладеним, і зробити ці відносини дійсно договірними.

Вступ.

З 1 січня 2004 р. набрали сили Цивільний кодекс України і Господарський кодекс України, що регулюють майнові і немайнові правовідносини між фізичними, юридичними і фізичними з юридичними особами. Даними Кодексами регулюється зокрема діяльність підприємств.

Як закріплено в ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє підприємство від юридичної відповідальності за можливе невиконання договорів, помилок, проблем з оподатковуванням за даними договорами, порушення ліцензійного законодавства.

Договір в обов'язковому порядку потрібний юридичним особам, що здійснюють фінансово-господарські операції і вступають в трудові відносини зі своїми працівниками.

Без договору працювати юридично неможливо, хоча, багато хто під договором розуміють винятково документ із назвою — договір. Договір є угодою сторін, спрямованим на встановлення, чи зміну припинення прав і обов'язків.

Іншими словами, договір — це план, як правило, у письмовій формі, по здійсненню фінансово-господарської операції сторонами, які його підписали. Наприклад, договір купівлі-продажу передбачає порядок передачі майна і порядок оплати за отримане майно.

Договір може оформлятися й у виді зустрічних листів, телеграм, накладних, рахунків.

Однак, у даному випадку виникають проблеми, тому що в таких документах не урегульовані всі моменти виконання, а саме:

þ терміни дії;

þ відповідальність сторін.

Якщо на підприємстві немає юриста, то у такому випадку уся відповідальність лежить на особі, що підписала договір. Хочу помітити, що ця відповідальність більш моральна, ніж матеріальна.

Усі можливі сюрпризи одержить підприємство.

Зауважу, що однобічне відмовлення від виконання умов договору не допускається.

Деякі види договорів підлягають нотаріальному посвідченню. До таких договорів відносяться: купівля-продаж нерухомості і земельної ділянки, керування майном, договори дарування, ренти, довічного утримання, наймання будівлі (спорудження), а також наймання транспортних засобів, якщо стороною виступає фізична особа. Перелік такий визначений Законом України «Про нотаріат», Цивільним кодексом України.

Хотілося б відзначити, що багато хто зупиняється на факті нотаріального посвідчення договору. Однак визначені договори відносяться до діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Наприклад:

þ транспортні перевезення;

þ медична практика.

Тобто, при наявності належним чином оформленого договору, але відсутності спеціального дозволу — ліцензії може привести до факту — неліцензійна діяльність. Втрати і податкові санкції — результат.

Договори, що підлягають нотаріальному посвідченню, але не пройшли його, можуть бути визнані недійсними в суді.

Виходячи зі своєї судової практики, хочу помітити, що існує ряд договорів, що визнані недійсними і не спричинили за собою серйозні наслідки для їхніх сторін.

Визнання договору недійсним, як правило, спричиняє повернення сторонами всього отриманого. Приміром, при визнанні договору купівлі-продажу недійсним, продавець зобов'язаний повернути гроші, покупець — товар.

Але якщо в покупця такого товару немає, то в принципі ніяких юридичних дій уже не буде.

Ще більш цікава ситуація по таких договорах, як підряд, оренда.

Такі послуги повернути неможливо не тільки практично, але навіть теоретично.

Судова система знайшла вихід у вигляді визнання таких договорів недійсними на майбутнє, тобто — заборона на їхнє подальше виконання з моменту вступу судового рішення в силу.

Анекдотичність ситуації полягає в тому, що на момент судових розглядів договори вже завершені.

А в принципі наше законодавство має багато лазівок, що дозволяє робити з погляду людини, не посвяченої в юриспруденцію, просто неймовірні речі.

 

Купівля-продаж. Коли до нотаріуса?

У запитанні, з яким журнал «Дебет-Кредит» звернувся до Мін’юсту, йшлося про відмову нотаріуса зареєструвати договір купівлі-продажу (див. лист Міністерства юстиції України від 14.10.2005 р. N 31-48-81). Проблема полягала в тому, що сторони звернулися за посвідченням і реєстрацією договору, умови якого вже були виконані.

1 лютого 2005 року суб’єкти господарювання, дійшовши згоди з усіх істотних умов, уклали договір купівлі-продажу нерухомості. 25 лютого склали акт приймання-передачі майна. 27 лютого покупець оплатив майно згідно з виставленим рахунком.

На виконання ЦКУ 20 травня сторони звернулися до нотаріуса для посвідчення та державної реєстрації договору. Але нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії, обґрунтовуючи тим, що договір, який підлягає і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, вважається укладеним з моменту державної реєстрації. Таким чином, дія договору не може бути поширена на відносини сторін, що склалися між ними з 1 до 27 лютого 2005 р. Чи правомірні дії нотаріуса?

З моменту набрання чинності ЦКУ постала необхідність здійснювати нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію цивільно-правових договорів, якщо це передбачено законом. Такий правочин вважається вчиненим з моменту держреєстрації.

Але в підприємницькій практиці іноді неможливо здійснити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію через різні непередбачувані обставини. Така ситуація описана і в запитанні, відповідь на яке міститься в коментованому документі. Зокрема, сторони договору спочатку виконали зобов’язання і лише після цього звернулися до нотаріуса. Відмова нотаріуса від вчинення нотаріальної дії та здійснення державної реєстрації Мін’юстом визнана цілком правомірною. Адже до вчинення цих дій нотаріусом такий договір є нікчемним. Тобто дії осіб, хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків, не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам закону (йдеться про відсутність нотаріального посвідчення та державної реєстрації).

Але, на мою думку, Мін’юст спрощено підійшов до аналізу проблеми. Головна теза листа: «...До моменту державної реєстрації договору... сторони... не мають одна перед одною жодних зобов’язань, а тому відмова нотаріуса у посвідченні договору купівлі-продажу... є правомірною». Отже, логіка Мін’юсту така: нотаріус правомірно відмовився від посвідчення правочину, оскільки сторони не мають одна перед одною зобов’язань.