Сутність та основні типи політичних режимів.

По літичний режим визначається як система методів і засобів здійснення політичної (державної) влади.
       Поряд із поняттям «політичний режим» використовується також поняття «державний режим» як узагальнена характеристика форм і методів здійснення державної влади в тій чи іншій країні. Хоча політичний режим і державний режим часто визначаються практично однаково, між ними існує і певна відмінність. Полягає вона в тому, що політичний режим виходить за межі держави як інституту і охоплює також інші політичні інститути. Він не може бути зведений до методів діяльності державних органів, а стосується й діяльності політичних партій, масових громадських об'єднань і суспільних рухів, функціонування засобів масової інформації тощо. У цьому значенні політичний режим виступає як функціональний аспект політичної системи суспільства в цілому, тоді як державний режим у точному його розумінні характеризує функціонування лише держави.
       Враховуючи відмінності між політичним і державним режимами, між політичною і державною владою, перший із них доцільніше було б визначати як систему методів і засобів здійснення політичної влади, а другий — державної. Однак не буде помилковим і визначення політичного режиму через державну владу, оскільки саме вона складає основний зміст і сенс політичної влади.

 Структура політичного режиму

       Оскільки політичний режим виступає функціональним аспектом політичної системи суспільства, його структуру складають ті самі елементи, що й структуру політичної системи. Це насамперед політичні інститути — держава та її структурні елементи, політичні партії, громадсько-політичні організації, а також політичні відносини, політичні норми, політична культура у їх функціональному аспекті. Стосовно держави йдеться не просто про структуру, а про характер відносин між її елементами, способи формування органів державної влади, стосунки держави з громадянами, створення нею умов для реалізації прав і свобод особи тощо. Політичні партії виступають елементами політичного режиму не як інститути політичної системи, а у взаємодії між собою, тобто як певна партійна система. Громадські організації є складовими політичного режиму як групи тиску. Саме таке розуміння структури політичного режиму ми знаходимо у відомого французького політолога М. Дюверже, котрий визначав цей режим як «певне поєднання системи партій, способу голосування, одного або кількох типів прийняття рішень, однієї або кількох структур груп тиску»;.
           

На основі структурних елементів політичного режиму виокремлюються його основні ознаки:

- спосіб формування органів влади;

- співвідношення законодавчої, виконавчої і судової влади, центрального уряду та місцевого самоврядування;

- становище й роль громадських організацій і партій;

- правовий статус особи;

- встановлена законодавча система;

- зміст і співвідношення дозволеної і забороненої політичної діяльності;

-  рівень економічно-господарського розвитку;

- політична стабільність суспільства;

- порядок функціонування правоохоронних та каральних органів;

-  історичні й культурні традиції, моральні звичаї народу в ставленні до влади.

Найважливішими ознаками політичного режиму є:

- вживані процедури та способи організації установ влади і врядуван-ня,

- стиль прийняття публічних, тобто загальних і обов'язкових для всіх, рішень,

-  відносини між державою і громадянами.

       Важливою характеристикою політичного режиму є його легітимність (від лат. legitimus — законний). За прямого значення цього терміна легітимним є той політичний режим, який встановлений законним шляхом і спирається на закони. Проте на законах у їх формально-правовому значенні можуть грунтуватися й тиранічні, диктаторські режими, засновані на гнобленні мас. Тому існує інше розуміння легітимності політичного режиму — як визнання його масами, яке спирається на їхнє переконання в тому, що саме такий режим є найкращим з усіх можливих і найбільшою мірою відповідає їхнім інтересам. Таке розуміння легітимності політичного режиму стосується не самого режиму, а його сприйняття (визнання) масами. Відповідне переконання в масах шляхом ідеологічної обробки може бути сформоване будь-яким режимом. Так, під час фактичного панування антидемократичного політичного режиму за соціалізму маси були глибоко переконані в тому, ще саме цей суспільний лад є найкращим, і всіляко його підтримували, у тому числі й стовідсотковою участю у виборах органів державної влади з їх одностайним схваленням.
       Третій підхід до розуміння легітимності політичного режиму об'єднує два попередніх і стосується як самого режиму, так і його відповідності устремлінням мас. Французький політолог Ж.-Л. Кермонн вважає, що принцип легітимності режиму має на увазі відповідність політичної влади тим цінностям, на яких заснований режим. Легітимним є не лише той режим, який провадить у життя власні цінності, а й той, який хоча б у невиразній формі відповідає народним устремлінням; іншими словами, легітимний будь-який режим, що відповідає народному консенсусу. На практиці легітимність політичного ладу проявляється через відповідність походження і дій влади вимогам демократії4. За такого підходу ступінь демократизму політичних режимів стає їхньою найважливішою сутнісною характеристикою і основною ознакою типології, а сам режим виступає формою взаємодії держави і громадянського суспільства.