Договори основні та попередні.

Попереднім є договір, сторони якого зобов’язалися протягом певного строку укласти договір в майбутньому (основний) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у тій же формі що встановлена для основного договору. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення основного договору, повинна відшкодувати іншої стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

6. Договори, укладені на користь контрагентів і третіх осіб.

Ст. 636 ЦК вказує, що договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь не контрагента за договором, а третьої особи, яка встановлена у договорі або не встановлена. З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.

7. Договори речові та зобов’язальні.         

Об’єктом речових договорів речі, договір породжує у контрагента речове право, зокрема право власності. Договір спрямований не на виникнення зобов’язання передати речі, а саме на передачу речі, тому вони є реальними. Зобов’язальним є договір, за яким одна сторона зобов’язана передати іншої стороні речі, здійснити дії, виконати роботи.

7. Публічний договір – це договір, в якому одна сторона – підприємець, взяла на себе обов2язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт, надання послуг кожному, хто до неї звернеться

8. Договір приєднання (с т. 634 ЦК) - це договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише приєднанням другої сторони до запропонованого договору в цілому.

         4.Зміст договору.

Зміст договору становлять умови, що визначаються на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, що є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 638 ЦК договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також умови, що до яких сторони досягли згоди.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконувати обов’язки відповідно до договору. За загальним правилом договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть домовитися в договорі і про інший строк початку дії договору. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Звичайними є ті умови договору, які базуються на диспозитивних нормах закону або звичаях. Внесення їх до тексту договору не є обов’язковим, однак вони стають обов’язковими для сторін у силу самого факту укладення договору, наприклад, умови щодо відшкодування завданої шкоди, порядку розгляду спорів тощо. Ці питання будуть вирішуватися відповідно до загальних норм права.

Випадковими вважаються умови, які хоч і не мають значення для укладення договору, але набувають юридичного значення лише у разі їх включення до самого договору (наприклад, це умови, які не врегульовані законодавством, сторони в договорі обумовили ці умови).

Тлумачення умов договору відповідно до ст. 213, 637 ЦК може бути здійснено самими сторонами. На вимогу однієї зі сторін це може бути здійснено за рішенням суду. При тлумаченні змісту договору береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідної сфері відносин значення термінів. Якщо за зазначеними правилами не має можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета договору, зміст попередніх договорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін та інші обставини, що мають істотне значення.                                                           

Укладення договору відбувається у 2 етапу:

1) внесення пропозицій однією стороною укласти договір (оферти);

2) прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Оферта повинна містити:

- істотні умови договору;                 

- підтверджувати намір оферента вважати себе зобов’язаним за договором у разі її прийняття;

- адресована певній особі чи особам (реклама не є офертою).

 

Довіреність

Довіреність.            

Довіреність – це письмовій документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. За змістом і обсягом повноважень довіреності поділяються на:

1) разові – що видаються на вчинення одного правочину (продаж будинку тощо);

2) спеціальні – що видаються на вчинення певної кількості однорідних правочинів (наприклад, на укладення правочинів керівнику філії);

3) загальні (генеральні) - що видаються на визначений термін для здійснення різноманітних правочинів, наприклад довіреність на управління майном тощо.  

Довіреність може видаватися як на фізичну так і на юридичну особу.

Форма довіреності – письмова. Вона повинна відповідати тій формі, в який вчинятиметься правочин (ст.245 ЦК). Нотаріальне посвідчення довіреностей здійснюється нотаріусами, у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, - посадовими особами виконкомів сільських, селищних, міських рад. До нотаріальних прирівнюються довіреності, які посвідчені особами, вказаними у ст. 245 ЦК:

- довіреності військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні в, госпіталі, санаторії, іншому військово - лікувальному закладі, вона може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем;

- довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з’єднання, установи і військово – навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також довіреність працівника, члена його сімї і члена сім”і військовослужбовця, може бути засвідчена командиром (начальником) цих частин, з’єднання, установи або закладу;

- довіреність особи, яка тримається в установі виконання покарань чи слідчому ізоляторі, може бути посвідчена начальником установи виконання покарань чи слідчого ізолятора;

- довіреність на одержання заробітної плати. стипендії, пенсії аліментів, поштової

кореспонденції тощо може бути посвідчена посадовою особою організації, в 

який довіритель працює, навчається, перебуває на лікуванні, або за місцем

постійного проживання;

- довіреність на право участі у та голосування на загальних зборах оже посвідчуватися реєстратором, депозитарієм, нотаріусом та іншими посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії.

В довіреності обов’язково вказується строк її дії і дата вчинення. Відсутність дати робить довіреність нікчемною. Якщо строк довіреності не вказаний, вона зберігає чинність до припинення її дії. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана.     

Підставами, що обумовлюють передоручення можуть бути різні події (стихійні лиха, карантин); обставини, що стосуються особи представника (хвороба, відрядження, призов на військову службу); дії 3 осіб (анулювання ліцензії представника) та інші. Довіреність, за якою повноваження передоручаються, повинна бути нотаріально посвідчена, крім випадків, встановлених ч. 4 ст. 245 ЦК. Особа, яка видала довіреність, має право в будь який час скасувати передоручення, а угода про відмову від цього права є недійсною.

Довіреність – документ, який посвідчує право однієї особи представляти іншу особу у відносинах із 3-ми юрид та фіз особами. За своєю юрид природою довіреність являє собою односторонню угоду, яка визначає повноваження представника. Зміст довіреності визначається межами правозд-ті особи, яку представляють. За загальним правилом, дов-ть може видаватися тільки дієзд-м гром. Неповнолітні гром можуть самостійно видавати дов-ті тільки в обсязі тих прав, які вони можуть здійснювати самостійно. Довіреність юрид особі може бути видана тільки на укладення угод, що не суперечить її статутові або загальному положенню про організації даного виду. Довіреність має бути укладена тільки в письмовій формі. Довіреність є завжди строковою угодою. Розрізняють 3 види довіреності: 1. генеральна – надає право вчиняти ряд неоднорідних дій. 2. спеціальна – надає право виконувати ряд однорідних дій. 3. разова – довіреність на виконання однієї дії. У деяких випадках довіреність має бути посвідчена нотаріусом. У довіреності необхідні такі реквізити: дата її вчинення, підпис довірителя, а для довіреності, яка видається від імені юрид особи – печатка цієї юрид особи. Строк дії довіреності не може перевищувати 3 роки. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом 1 року з дня її вчинення. Чинність довіреності припиняється внаслідок: закінчення її строку; скасування довіреності особою, яка її видала; відмови особи, якій видано довіреність; припинення юрид особи, від імені якої видано довіреність; припинення юрид особи, на ім’я якої видано довіреність; смерті гром, який видав довіреність, визнання гром недієзд-м, обмежено дієзд-м або безвісно відсутнім; смерті гром, якому видано довіреність, визнання гром недієзд-м, обмежено дієзд-м або безвісно відсутнім.