Співвідношення та взаємодія аграрного права з іншими галузями правової системи України.

Системі суспільних відносин, що врегульовані правом, відповідає система галузей права. Єдність галузей права України, як суверенної держави, проявляється в нерозривному зв'язку між собою всіх галузей права. Аграрне право також перебуває у діалектичному зв'язку з конституційним, земельним, цивільним, господарським, трудовим, фінансовим, цивільним процесуальним правом. Цей зв'язок історично зумовлений єдністю суспільних відносин як єдиного цілого. Діалектичний взаємозв'язок зазначених галузей права з аграрним правом проявляється через системи правовідносин, як форми і засобу застосування норм права.

АП і Конституційне право - Між КП і АП існує відповідне співвідношення. Через галузь АП впроваджуються (застосовуються) ті норми Конституції, для яких (залежно від особливостей суб'єкта і об'єкта аграрних правовідносин) є властивими юридична сила прямої дії. Такою є правова норма ст. 36 Конституції України, що визначає права громадян на об'єднання для досягнення і реалізації певних прав. Порушення цієї конституційної норми має місце у випадку вчинення перепон для здійснення такого об'єднання.

АП і ЗП - земельними є правовідносини щодо права власності на землю і права землекористування, правосуб'єктності учасників земельних правовідносин, процедурно-процесуальних відносин, пов'язаних із здійсненням землевпорядкувальних робіт, правовий режим земель населених пунктів та інші зе-мельні правовідносини. Усі вони є предметом земельного права як галузі права. Однак організаційно-правові правомочності суб'єктів права власності на землі сільськогосподарського призначення і права користування ними з боку державних сільськогосподарських підприємств розглядаються як аграрні правовідносини, їхнім предметом, цілями і завданнями є організаційно-управлінське забезпечення раціонального використання земельних ділянок для сільськогосподарських цілей, забезпечення їхнього екологічного використання, продуктивності і якості як природного ресурсу. Додержання цих організаційно-управлінських вимог покладається на керівні органи і посадові особи, власників і суб'єктів землекористування. Ці правомочності охоплюють собою додержання земельного законодавства і належну охорону і збереження земель. Якщо ЗП регулюються суспільні відносини з приводу відтворення, використання, охорони земель То АП – використання земель с/г призначення; земельні ділянки для потреб оборони

ГП і АП - В аграрному праві йдеться про специфічні правомочності суб'єктів аграрного права, що є юридичними особами. Зокрема з метою правового забезпечення охорони і захисту майнових прав фермерського господарства відповідним галузевим правовим актом йому надано права юридичної особи. Цільове призначення земельних ділянок і зміст правосуб'єктності істотно впливають на їхню правову природу і підкреслюють їхню спільність і розмежування правовідносин. Характерним співвідношенням цивільного права і аграрного права існує в процесі його реалізації інститут права власності і в першу чергу права власності колективного сільськогосподарського підприємства. Усі ті суспільні відносини власності (реалізація права володіння, права користування, права розпорядження), що складаються внутрі КСП, у фермерському господарстві спрямовані на здійснення внутрішньогосподарської діяльності і становлять собою виключно аграрно-правові відносини. Зовнішні ж відносини власності є одночасно предметом аграрного і цивільного права. Саме у цій частині відносини права власності — є основою аграрно-ринкових економічних відносин. ЦП характеризується статикою. АП – розглядає динаміку, тобто яким чином норми розглядаються в господарстві.

АП і ЦП - правовідносини, що регулюються ЦК покликані визначати і регулювати майнові правомочності громадян і юридичних осіб. Цю мету спрямовані досягати і норми аграрного права. Вчення про статус юридичної особи і визначення норми про неї викладені в провідних галузях права (цивільному). Таким же двоєдиним співвідношенням належить розглядати систему аграрно-договірних зобов'язань, стороною в яких є аграрно-виробничі чи підприємницькі аграрні підприємства. Цим співвідношенням слід розглядати ті договори, без яких неможлива виробничо-господарська діяльність у сільському господарстві.

АП і ТП - аграрне право становлять правові норми і правові інститути, покликані регламентувати цілу систему трудових відносин між членами і конкретним колективним сільськогосподарським підприємством, між працівником і державним аграрним підприємством або ж міжгосподарським об'єднанням та ін. Ці відносини відповідно регулюються внутрішніми правовими актами про працю та оплату праці членів КСП, а стосовно найманих працівників — КЗпП України. У регулюванні внутрішніх трудових відносин допускається застосування в порядку допоміжного (субсидіарного) засобу правила трудового законодавства України. Звертає на себе увагу стан, що у взаєминах міжгосподарських будівельних і спеціалізованих виробничих підприємствax та об'єднаннях трудові відносини їхніх працівників регулюються нормами трудового, а не аграрного права.

АП і Адміністративне право - правосуб'єктність аграрних підприємств та інших суб'єктів аграрного права реалізовується у своєрідному взаємозв'язку і співвідношенні з правоздатністю органів державного управління сільським господарством — органами Міністерства аграрної політики України, Державним Комітетом України по земельних ресурсах та ін. Повноваження останніх визначаються відповідними положеннями про ці органи, норми яких становлять галузь адміністративного права України. Державна управлінська діяльність цих органів спрямована на здійснення державного управління державними сільськогосподарськими підприємствами, організаціями та об'єднаннями. Державне регулювання сільським господарством стосовно колективних (КСП, акціонерні товариства, сільськогосподарські кооперативи) і приватні в особі фермерських господарств. Державне регулювання цими суб'єктами аграрного права здійснюються лише шляхом рекомендацій (тобто свого роду керівництва ними з боку держави). Визнання самостійності аграрного права як галузі права і своєрідності аграрних правовідносин зумовлюють специфіку і забезпечують більшу ефективність застосування правових норм щодо компетенції зазначених органів державного регулювання сільським господарством.