Послідовність визначення світлового потоку, що падає на смугу нескінченної довжини

1. Розбиваємо розрахункову площину на ділянки так, щоб проекція осі світильника збігалася з одним з кутів кожної з таких ділянок (рис. 2.4);

 

Рис. 2.4 – розбиття приміщення на ділянки

 

2. З креслення, що визначає розташування світильника відносно розрахункової площини, знаходимо координати a/h і b/h;

3. За знайденими координатами a/h і b/h, користуючись графіком на , знаходимо коефіцієнти (K _a)_a і (K _a)_b;

4. За кривою сили світла світильника розраховуємо зональні світлові потоки для 10-градусних зон оточуючого світильник простору;

5. За (D F _a)_a=0.5 D F _a (K _a)_a визначаємо зональні й повний світловий потоки, що падають від світильника на розглянуту ділянку;

6. Знайшовши аналогічно світловий потік, що падає на інші три ділянки розрахункової площини, і додаючи їх, визначаємо потік, що падає на розрахункову площину.

 

Послідовність розрахунку світлового потоку за методом тілесних кутів первинного використання

1) визначаємо відносну сторону квадрата, еквівалентного заданій прямокутній розрахунковій площині ;

2) знаходимо значення тілесних кутів первинного використання для кожної 10-градусної зони;

3) за знайденим значенням тілесних кутів первинного використання w _а і значенням сили світла світильника для середини кожної зони I_а знаходимо зональні світлові потоки, що падають на розрахункову площину або стелю;

4) підсумовуючи добуток I_а w _а  в необхідних межах, визначаємо світлові потоки, що падають на розрахункову площину (F_p’) і потік (F_n’).

 

Розрахунок розподілу світлового потоку від світлової лінії

Для визначення світлового потоку, що падає від світлової лінії на горизонтальну площину, паралельну її осі:

1. Розіб'ємо простір, що оточує лінію, яка світить, на рівні двогранні кути g. Світловий потік світної лінії, що лежить у межах кута g, позначимо через F _g;

Рис.2.5 – Розташування світлової лінії відносно розрахункової поверхні

2) нехай потік, що падає на одну зі стін, перпендикулярну до осі лінії, що світить – F _g;

3) частка потоку лінії, що світить, падаючого на розрахункову площину

;                     (2.9)

4) світловий потік, що падає на всю розрахункову площину

                                    (2.10)

де п — число двогранних кутів g, обмежених шириною а розрахункової площини.

Метод зональних множників

Порядок розрахунку світлового потоку, що падає на розрахункову площину, за методом Ейнхарта зводиться до наступного:

1) розраховуємо відносні розміри приміщення а/h і b/h і, користуючись табличними значеннями (  ), визначають  і ;

2) за                           1)  ,                              (2.11)

 або

,                                              (2.12)

або

,                                          (2.13)

розраховуємо зональний світловий потік ;

3) визначаємо світловий потік лінії, що світить, який падає на розрахункову площину

 ,                                               (2.14)                   

де n – число ліній, що світять, у приміщенні;

 – світловий потік світильників у межах 10-градусного двогранного кута;

,  – зональні множники.

Точність тут у межах 10-15% за умови, що відстань між рядами світильників L/h у приміщенні складає 1,0 – 1,5 і відповідно відстань від крайнього ряду світильників до стін має половину відстані між рядами.