Екологічне право України як наука, навчальна дисципліна 1 сфера практичної діяльності

З давнини домінуюча парадигма природокористування є однією із провідних чинників екологічної культури нації. Провідною формою природокористування в Україні з часів Трипільської культури було орне землеробство, яке супроводжувалося й відповідним світоглядом або світосприйняттям природи — природошанування.

Причинами екокризових ситуацій є негативна дія таких чинників як різкі зміни структури етносу або зміни в структурі природокористування, зумовлені переорієнтацією соціально-економічних стратегій людей.

Найбільш драматичних змін природокористування в Україні зазнало наприкінці XIX — початку XX ст. Бурхливий промисловий ріст, зміна структур землекористування (Столипінська реформа).

Після Жовтневого перевороту 1917 р. впровадження соціалістичних методів господарювання під проводом ідеології тоталітаризму вступило в жорстку суперечність із розумінням вартості природи, а також як традиційними, так і обґрунтованими підходами до природокористування.

В 1958-1960 рр. прийнято цілу низку природоохоронних законодавчих актів. Але вони вступали в суттєву суперечність з реальною практикою планового соціалістичного господарювання. Проблеми природокористування прагнули вирішувати за допомогою не економічних, а адміністративних заходів.

Незалежній Україні дісталася тяжка спадщина. Нинішні біди — це прямий наслідок безладного промислового розвитку, безмірної експлуатації природних ресурсів, нехтування законами природи й елементарними потребами людей. Радянськими законодавчими актами не було прямо задекларовано право громадян на сприятливе довкілля, не кажучи вже про застосування такого права.

Вперше право громадян на сприятливе довкілля було проголошено у Декларації про державний суверенітетУкраїни.

У ст. З Конституції України зазначено, що«людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Таким чином захист людини, охорона її життя і здоров'я від негативного впливу навколишнього середовища є пріоритетним напрямком державної політики, в тому числі і в галузі екологічної безпеки та охорони довкілля.

Професор М. І. Малишко справедливо зазначає, що ці проблеми сьогодні стали найважливішими, так як вони набули глобального характеру. Від їх розв'язання залежить подальше існування людства, причому вони сьогодні актуальні для всіх країн світу, у тому числі і для України.' (Малишко М. 1. Основи екологічного права України,- К.: МАУП, 1999.-c. 3.)

Здоров'я нації є одним з показників цивілізованості держави та відображає соціально-економічний стан суспільства та його сталий розвиток. Антропогенне забруднення природи призвело до порушення рівноваги в біосфері і стало суттєвою проблемою сьогодення. Встановлено, що населення багатьох міст і сіл України піддається дії чинників навколишнього середовища в рівнях, що перевищують гранично-допустимі величини та негативно впливають на стан здоров'я.

г Прогнозовані до 2010 р. зміни довкілля в низці регіонів України спричинять посилення несприятливих тенденцій у зміні здоров'я людей, що полягає в більш тяжкому перебігу захворювань, хронізації патологій, збільшенні розповсюдженості нозологічних форм та класів хвороб.

Погіршення стану здоров'я населення країни за останні роки проявляється в медико-демографічних показниках — смертність населення України стала превалювати над народжуваністю та перевищувати її в півтора рази.

Різниця в рівнях захворюваності поступово зростає зі збільшенням віку дітей. Це пов'язано з накопиченням захворюваності, що, в свою чергу, обумовлено матеріальною кумуляцією токсичних речовин в організмі і фізіологічною кумуляцією негативних ефектів впливу чинників навколишнього середовища.

Тому, в наукових дослідженнях і освітянській роботі в галузі екології та права, розглядаються питання екологічного права громадян України на використання та охорону природних ресурсів і довкілля, питання відпо-

відальності за порушення природоохоронного законодавства, питання міжнародного екологічного права.

Автори погоджуються з позицією Н. В.Ільницької,1 (Ільницька Н. В. Основи екологічного права,- Львів,

1997.С. 2.) що «Охорона навколишнього природного середовища -одна з головних проблем сучасності, яка розглядається як комплекс міжнародних, державних і громадських заходів по забезпеченню фізичних, хімічних і біологічних параметрів функціонування природних систем в необхідних, з точки зору здоров'я людини, межах. Зміст поняття «охорона навколишнього природного середовища» змінювався і змінюється в залежності від рівня впливу суспільства на природне середовище.

У сучасних умовах, коли екологічна криза охопила увесь цивілізований світ, вивчення екологічного права набуває пріоритетного і надзвичайно актуального значення. Застосування екологічного законодавства в умовах економічної та екологічної кризи, переходу до ринкової економіки та приватизації є дуже складним завданням і одним з основних напрямків роботи судів, органів прокуратури та органів внутрішніх справ України.

Основна мета навчальної дисципліни «Екологічне право» — оволодіння теорією і методологією екологічного права, вивчення законодавства галузі охорони навколишнього природного середовища, формування навиків його застосування на практиці, вироблення у студентів (слухачів) нового якісного стану екологічного мислення, формування культури особистості, яка проявляється в її еколого-правовій свідомості, мисленні, поведінці та практичній діяльності.

Н. В. Ільницька справедливо зазначає, що сьогоднішня галузь екологічного права складається з таких основних підгалузей: земельного, водного, лісового, надрового, фауністичного, повітроохоронного заповідного права і права екологічної безпеки. Розглянемо їх основні теоретичні засади.