Середні фази: процеси експансії і сепарації (відділення)

 

За Зільбухом, момент, коли перший залежний член сім’ї виходить з сімейного середовища у зовнішній світ (садочок, школа) – складає окрему фазу розвитку сім’ї, основна задача якої полягає в адаптації до нової ситуації, пов’язаної з частковою незалежністю третього члена і початком відділення його від сім’ї. надалі сім’я повинна забезпечувати наступну експансію і часткове відділення залежних членів.

Вітчизняні дослідники називають цей період фазою стабілізації, яка є найскладнішою і найбільш проблемною для всіх членів сім’ї, що зумовлено, з одного боку, кризою середнього віку батьків, а з іншого – кризою підліткового віку дітей. Гострота кризи багато в чому залежить від того, наскільки успішно були вирішені проблеми на попередніх фазах. Якщо ці проблеми не були вирішені, стосунки в сім’ї на цій фазі можуть характеризуватися недостатньою згуртованістю, емоційною близькістю, наявністю сексуальних проблем подружжя, неадекватних способів взаємодії один з одним і дітьми.

 

Пізні стадії: завершення

Фаза, коли діти залишають батьківський дім, характеризується порушенням звичних правил і стереотипів взаємодії. Дитина (тепер вже доросла, по суті) створює свій домашній затишок. Створення власного домашнього вогнища пов’язано з початком здійснення нею базових внутрісімейних функцій. Постає проблема наповнення взаємин подружжя новим змістом, що компенсувало б емоційні втрати, пов’язані з віддаленням дітей від сім’ї. Іноді вирішення цієї проблеми ускладнюється через суперечності, що витіснилися у зв’язку з народженням і вихованням дітей, але актуалізувалися на фазі «порожнього гнізда». Головною задачею сім’ї при цьому є фасилітація створення такого першого домашнього куточка за межами сім’ї і незалежного функціонування відділеного члена. В психотерапевтичній практиці більшість звертається за допомогою на середній фазі розвитку, або коли діти залишають батьківську сім’ю. основні зусилля всіх членів сім’ї спрямовані на реалізацію певних процесів, які приводять до її поступового зменшення і «спустошення».

Е. Бургес сказав: «Сім’я існує до тих пір, поки між її членами існує взаємодія; вона помирає, коли ця взаємодія припиняється». Протягом останніх років життя пара, що залишилася в одинокості, переживає складні метаморфози. Її батьківські функції повністю втрачаються. Остання фаза життєвого циклу сім’ї настає тоді, коли помирає один із подружжя. Це може відбутися на будь-якій стадії. У цьому разі другий із подружжя, як правило, часто приєднується до сім’ї дітей як бабуся чи дідусь, що вимагає від дітей адаптації до зміни структури сім’ї. У цей період можуть виникати конфлікти між поколіннями. Іноді незалежним батькам потрібно перейти в залежну позицію від дітей. Це непросто.

 

Протягом всього життєвого циклу сім’я постійно зустрічається з різними труднощами і несприятливими умовами – хвороби, житлово-побутові незручності, конфлікти з соціальним оточенням тощо. В зв’язку з цим перед сім’єю часто виникають непрості проблеми, які можуть негативно позначитися на її житті. Розглянемо основні моменти, які спричиняють сімейні порушення.

Чисельні труднощі, які виникають перед сім’єю і загрожують її життєдіяльності, можна розділити, перш за все, за силою і тривалістю їх дії. Особливе значення при цьому мають 2 групи сімейних труднощів:

- гострі (н-д, смерть одного з членів сім’ї, звістка про подружню зраду, раптові зміни в долі і соціальному статусі, н-д, арешт одного з членів сім’ї, раптове і сильне захворювання;

- хронічні подразники (надмірне психічне і фізичне навантаження в побуті і виробництві, тривалий і стійкий конфлікт між членами сім’ї тощо.

Можна виділити також наступні групи труднощів, з якими зустрічається сім’я:

- пов’язані з різкою зміною способу життя, життєвого стереотипу (психологічні труднощі, які виникають при переході від одного етапу життєвого циклу до другого);

- пов’язані з великою кількістю труднощів, їх накладенням один на одного (шлюб і відразу народження дитини, закінчення університету, пошук окремого житла тощо).

Через всі етапи життєвого циклу проходять «нормативні стресори» - звичайні труднощі, які переживають всі сім’ї: на першому етапі життя – труднощі взаємного психологічного пристосування, конфлікти, які виникають при формування стосунків з родичами; на другому – задачі виховання і догляду за дитиною, веденням домашнього господарства. Поєднання перерахованих труднощів в певні моменти життєвого циклу сім’ї приводить до сімейних криз.

Криза – це порушення стану рівноваги системи, тяжкий перехідний стан. Це ситуація емоційного і розумового стресу, що потребує значних змін уявлень про світ і про себе за короткий проміжок часу. Звичні способи функціонування сім’ї, старі моделі поведінки не допомагають справитися з новою ситуацією.

В сімейній кризі можна виділити дві потенційні лінії подальшого розвитку сім’ї:

1 – деструктивна, тобто така, що веде до порушення відносин і загрожує їх існуванню; конфлікти не вирішуються, а люди уникають конфліктів і в такий спосіб віддаляються один від одного;

2 – конструктивна, що полягає в потенційній можливості переходу сім’ї на новий рівень функціонування. Оскільки далеко не у всіх є навики припрацювання конфліктів для того, щоб стати ближчими один до одного, то іноді подружжя може вибрати ще третю лінію – вирішують завести дитину. І в такому випадку дитина в майбутньому стає мішенню для всіх невідредагованих почуттів або ж грає роль миротворця в сім’ї. а коли подорослішає, то підсвідомо приваблює партнерів, які можуть допомогти їй відтворити її ранні травми розвитку.

Безсумнівний інтерес представляють дослідження чеських вчених, які встановили і описали 2 критичні періоди в житті сім’ї. Перший з них, більш інтенсивний, спостерігається між 3-м і 7-м роками існування сім’ї і досягає найбільшої гостроти в період між 4-м і 6-м роками. Його виникненню сприяють наступні фактори: зникнення романтичних настроїв, активне неприйняття контрасту в поведінці партнера в період закоханості і в повсякденному житті, збільшення прояву негативних емоцій, збільшення напруги між партнерами внаслідок частих зіткнень. При цьому криза може виникнути без подружньої зради, без втручання батьків чи будь-яких інших зовнішніх впливів. Друга криза назріває між 17-м і 25-м роками. Ця криза менш глибока, ніж перша, може продовжуватися рік і більше. Її виникнення часто співпадає з періодом інволюції, з підвищенням емоційної нестійкості, проявом страхів, різних соматичних скарг, почуттям самотності, пов’язаного з тим, що діти пішли з дому. 

В обох випадках спостерігається ріст незадоволеності. Ведучої ролі у випадку першої кризи набуває фруструюча зміна емоційних взаємовідносин і як результат – збільшення числа конфліктних ситуацій, ріст напруги як відображення побутових та інших проблем; у випадку другої – пов’язане з відокремленням дітей від сім’ї наростання соматичних скарг, тривожності, відчуття пустоти життя.

Цікаво, що другу кризу гостріше переживають чоловіки. На цьому етапі важливо шукати способи поновлення стосунків.

Виявлення кризових періодів в житті сім’ї може мати немаловажне прогностичне значення, сприяти їх пом’якшенню або попередженню.

Труднощі, зумовлені несприятливими варіантами життєвого циклу, - ті, що виникають при відсутності в сім’ї одного з її членів (чоловіка, дітей). Причиною може бути розлучення, тривала розлука подружжя, позашлюбна дитина, смерть одного з членів сім’ї, бездітність подружжя.

При всій різноманітності варіантів розвитку сім’ї спостерігається низка спільних джерел їх порушень. Це, по-перше, функціональна пустота, тобто ситуація, коли одна із ролей, необхідних для успішного існування сім’ї, ніким не виконується. Н-д, якщо батько йде із сім’ї, його доля у вихованні вже невиконана. По-друге, можуть бути труднощі адаптації до самого факту, події, яка породила несприятливий варіант розвитку сім’ї (розлучення, смерть одного з подружжя, необхідність виховувати дитину поза шлюбом тощо).

Сім’я, зіткнувшись з труднощами, намагається якось протидіяти їм. Дослідження показують, що сім’ї реагують на труднощі досить різноманітно. В одних випадках труднощі мобілізують, інтегрують сім’ю. В інших, навпаки, послаблюють, ведуть до збільшення в ній протиріч.

Неоднакова стійкість сімей по відношенню до труднощів пояснюється по-різному. Частіше всього говорять про певні механізми, які забезпечують успішну протидію порушенням – про механізми вирішення проблем (розпізнавати їх, висувати версії вирішення, вибирати з них найкращу). Деякі вчені виділяють також певні особливості, завдяки яким сім’я легше пристосовується до несприятливих умов. Серед таких особливостей – гнучкість взаємостосунків, чіткість у формулюванні рольових очікувань, згуртованість сім’ї, відкритість у сприйнятті оточуючого світу, тобто відсутність тенденції ігнорувати якусь частину інформації про світ. Але, у другому випадку існує проблема діагностування даних особливостей – гнучкості і т.д. виходить дещо замкнене коло: чому сім’я добре справляється з різними труднощами? Тому що їй присутні гнучкість, відкритість. Звідки ми знаємо, що їй присутні ці якості? Зі спостережень над тим, як вона пристосовується до важких ситуацій.