Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Родини ортоміксовірусів і параміксовірусів
До родини Orthomyxoviridae (orthos - правильний, myxa - слиз) належать віруси грипу А, В, С. Віруси грипу легко культивуються в курячих ембріонах і різноманітних культурах клітин. Максимальне накопичення вірусів відбувається через 2-3 дні. У зовнішньому середовищі вірус швидко втрачає інфекційність через висушування. При низькій температурі в холодильнику зберігається протягом тижня, при -70° С - значно довше. Нагрівання призводить до його інактивації через кілька хвилин. Під впливом ефіру, фенолу, формаліну швидко руйнується. Грип характеризується масовістю захворювань, які можуть охопити 10 - 50 % населення. Такі спалахи грипу А виникають кожні 1-2 роки в зимовий період. Епідемії грипу В реєструються кожні 3-4 роки. Резервуаром вірусу є хворі люди і вірусоносії. Проте в природі віруси можуть тривалий час перебувати в організмі свійських і диких тварин і птахів. Людина заражається повітряно-краплинним шляхом. Інкубаційний період триває 1-2 дні. Віруси перебувають у носоглотці за 1-2 дні до початку хвороби і стільки ж після появи перших симптомів. У цей час людина найбільш заразна при чханні, кашлі, розмові. Вірус може проникати в кров і розноситись по тканинах і органах. Особливості патогенезу і клінічної картини. Інкубаційний період короткий — 1—2 доби. Вірус адгезується і проникає у клітини епітелію верхніх дихальних шляхів (переважно трахеї), де він репродукується і руйнує інфіковані клітини, що клінічно проявляється сухим болючим кашлем. Потім вірус проникає у кров — розвивається вірусемія. Розмноження вірусу у клітинах ендотелію капілярів призводить до підвищення проникності їх стінок. У тяжких випадках утворюються великі геморагії в легенях, міокарді й інших внутрішніх органах, інколи розвивається набряк легень, мозку, що призводить до летального наслідку. Продукти розпаду клітин проникають у кров, спричинюють сильну інтоксикацію і підвищення температури тіла до 38—39 °С. Період гарячки триває 3—5 діб і супроводжується болем у м’язах, нежитем, загальною слабкістю, кашлем, головним болем. Вірус грипу А нейротропний, тому, особливо у дітей, можливі неврологічні симптоми (судоми, затьмарення свідомості). У патогенезі захворювання важливу роль відіграє інтоксикація й дія нейрамінідази, яка зменшує в’язкість слизової плівки, оголюючи рецептори епітеліальних клітин. Це сприяє розповсюдженню вірусів у трахею й бронхи, ушкодженню миготливого епітелію, проникненню вторинної мікрофлори - стафілококів, стрептококів, пневмококів. клебсієл та ін. В такому разі виникають такі ускладнення як пневмонія, бронхіт, плеврит, отит, менінгіт, енцефаліт.
Експрес-діагностику проводять шляхом імунофлуоресцентної мікроскопії мазків із носа і носоглотки. В уражених клітинах вірус у перші 3 дні міститься в цитоплазмі. Вірусологічний метод ґрунтується на зараженні курячих ембріонів або культур клітин. Метод більш ефективний у перші дні хвороби. Для індикації вірусів алантоїсну рідину заражених курячих ембріонів або культуральну рідину досліджують на наявність феномену гемаглютинації в РГА з еритроцитами курей, морських свинок або людей з І (0) групою крові. Ідентифікують вірус у РГГА з діагностичними сироватками.
Серологічний метод: РГГА ставлять у парних сироватках з інтервалом 8—14 діб. Підтвердженням є збільшення титру антитіл більше ніж у 4 рази під час порівняння зразків сироватки, отриманої у період гострої фази хвороби і через 2—3 тиж у період реконвалесценції. Крім РГГА використовують також РЗК, ІФА, РПГА. Специфічна профілактика. Використовують методи пасивної й активної імунопрофілактики. Для пасивної імунізації застосовують гомологічний протигрипозний імуноглобулін, отриманий із крові донорів, імунізованих грипозними вакцинами. Для активної імунізації розроблені живі й інактивовані вакцини. В Україні зареєстровані і використовуються субодинична вакцина “Інфлувак”, призначається дітям з 6-місячного віку до 12 років і людям похилого віку, а також субвіріонні “Флюарикс” і “Ваксигрип”, які містять антигени двох типів вірусу грипу А і один тип вірусу грипу В. їх штамовий склад змінюють щороку відповідно до прогнозу (який штам вірусу спричинить епідемічний спалах інфекції). Лікування. Здебільшого проводять симптоматичне лікування та застосовують імуномодулятори. Препарати амантадину (ремантадин) використовують для лікування і профілактики грипу.
Під електронним мікроскопом віріони мають вигляд частинок неправильної куполоподібної форми діаметром 150-170 нм., які містять однотинкову РНК. Збудник паротиту добре культивується в курячих ембріонах, а також у культурах клітин ниркового епітелію ембріона людини, клітинах HeLA. Віруси мають виражені гемаглютинуючі, нейрамінідазні й гемолітичні властивості. Вірус епідемічного паротиту малостійкий, під впливом ефіру, детергентів та інших дезінфекційних засобів руйнується протягом декількох хвилин. Але у висушеному стані за температури 4 °С зберігає інфекційність протягом 2 міс, за кімнатної температури — протягом 4 днів. Антигенна структура однорідна, має один сероваріант. Захворювання поширене повсюдно. Джерелом є тільки хвора людина або носій. Людина заразна в інкубаційний період і на 1-му тижні хвороби. Шлях передачі — повітряно-краплинний. Хворіють частіше діти віком 5—15 років (переважно хлопчики), але можуть хворіти і дорослі. Інкубаційний період триває 14—21 добу. Первинне розмноження вірусу відбувається в епітеліальних клітинах верхніх дихальних шляхів. Із порожнини рота вірус проникає через привушну протоку у привушні слинні залози, де також накопичується. Внаслідок цього розвивається запалення, а також збільшення привушних і інших слинних залоз, що супроводжується помірним підвищенням температури тіла, нездужанням. У більшості випадків захворювання не супроводжується ускладненнями і закінчується повним одужанням. У 47 % випадків має безсимптомний перебіг. Інколи вірус проникає у кров і розвивається вірусемія, внаслідок якої вірус проникає у різні органи: яєчки, яєчники, підшлункову і щитоподібну залози, мозок і спричинює ускладнення (орхіт, менінгіт, менінгоенцефаліт, тиреоїдит, поліартрит, нефрит, панкреатит). Тяжкий перебіг орхіту може призвести до статевої стерильності. Підлітки та дорослі частіше хворіють у тяжчій формі, ніж діти, і мають ускладнення.
У дітей до 6-місячного віку виражений природний пасивний імунітет завдяки материнським антитілам. Постінфекційний імунітет напружений, тривалий і зберігається впродовж всього життя. Матеріал для дослідження: слина, сеча, спинномозкова рідина, пунктат залоз, кров. Використовують вірусологічний і серологічний методи. Специфічна профілактика проводиться живою паротитною вакциною (ЖПВ) відповідно до календаря щеплень. Вакцинацію проводять у віці 1 року, ревакцинації підлягають юнаки у віці 15 років. Дослідження напруженості протипаротитного імунітету у 15-річних підлітків у різних регіонах України показало, що кількість сприйнятливих до захворювання у цій віковій групі коливається від 55,1 до 71,43 %. Вірус кору. Зрілий віріон має овальну форму діаметром 120-250 нм. На відміну від інших парамікосвірусів, не містить нейрамінідази, однак має гемаглютинін, який спричиняє аглютинацію еритроцитів мавп. Репродукується в первинно-трипсинізованих культурах клітин ниркового епітелію, HeLA, Hep-2, погано культивується в курячих ембріонах. Вірус кору нестійкий в навколишньому середовищі. Дезінфекцію в осередку кору не проводять. Джерелом інфекції є тільки хвора людина, яка стає заразною в останні 1—2 дні інкубаційного періоду і до 4-5-го дня після появи висипу. Найбільш заразними є хворі у катаральний період. Механізм передачі — повітряно-краплинний. Вірус кору не передається через предмети побуту, продукти харчування, через третіх осіб. Сприйнятливість до кору становить 95—98 % і залежить від віку. Вхідними воротами є слизові оболонки верхніх дихальних шляхів і кон’юнктива ока. Інкубаційний період триває близько 10 діб. Продромальний період характеризується явищами гострої респіраторної хвороби: риніт, фарингіт, кон’юнктивіт, а також підвищенням температури тіла. Вірус розмножується в епітеліальних клітинах слизової оболонки носоглотки, трахеї, бронхів і регіонарних лімфатичних вузлах. Проникаючи у кров з 3-го дня інкубації, спричинює ураження клітин ендотелію судин, унаслідок чого утворюється висип. Останній має вигляд папул, звичайно з’являється на 4-й день після підвищення температури тіла спочатку за вухами, на лобі, потім поширюється по всьому тілу. На слизовій оболонці щік утворюються плями Коплика—Філатова. Вірус кору уражає Т-лімфоцити, порушує функцію моноцитів, що призводить до імунної супресії, наслідком якої є вторинні інфекції (пневмонія бактеріальної етіології).
Захворювання може супроводжуватися такими ускладненнями: круп (унаслідок набряку гортані), зрідка може виникати гострий коровий енцефаліт у дітей віком понад 8—10 років. У дітей, яким з профілактичною метою було введено імуноглобулін, хвороба має легкий перебіг (мітигований кір). Постінфекційний імунітет напружений, стійкий і довічний. Мікробіологічну діагностику проводять у разі потреби. Матеріалом для дослідження є слиз із носоглотки, кров, секційний матеріал (мозок). Використовують мікроскопічний (експрес-метод), вірусологічний і серологічний методи. Експрес-метод — це виявлення вірусу у заражених клітинах за допомогою РІФ. Специфічна профілактика проводиться атенуйованою живою коровою вакциною відповідно до календаря щеплень. Але 0,3 % дітей після одноразової вакцинації втрачають імунітет. Вакцина випускається у вигляді моновакцини, а також у вигляді комбінованої тривакцини проти кору, краснухи і паротитної інфекції. В Україні вакцинація проти кору починається з 12—-15 міс життя, ревакцинацію проводять у 6 років. Контактним у віці до 30 років, які раніше не хворіли і не були щеплені, для профілактики кору вводять корову вакцину не пізніше 3 днів після контакту. Для лікування кору використовують імуноглобулін, рибавірин.
Вірус сказу має типову паличкоподібну форму розмірами 180х80 нм.До складу генома входить однониткова мінус-РНК, яка оточена капсидними білками. Нуклеокапсид має РНК-полімеразу, а ліпопротеїнова оболонка - глікопротеїд. Останній визначає єдиний антигенний варіант вірусу. Резистентність. Вірус сказу порівняно малостійкий у навколишньому середовищі, але в трупах тварин за низької температури зберігається до 4 міс. За температури 50 °С гине через 30—40 хв, під час кип’ятіння — майже миттєво. У разі заморожування до —70 °С зберігається протягом декількох років. Рабічний вірус культивується в культурах клітин багатьох тварин і диплоїдних клітинах людини. Досить швидко адаптується до курячих ембріонів. Є два варіанти вірусу: вуличний (дикий), який циркулює серед багатьох видів диких тварин, і фіксований вірус (virus fixe), отриманий Пастером після 133 пасажів на кроликах. Фіксований вірус використовують для виготовлення антирабічних вакцин. Особливості епідеміології. Джерелом сказу є дикі і свійські тварини. У різних регіонах Землі є свої особливості осередків сказу, в яких роль резервуару інфекції виконують різні дикі тварини. В Україні це лисиці, в Південній Америці — кажани, в Північній Америці — єноти. Джерелами інфекції можуть бути вовки, шакали, мангусти. Серед свійських тварин основним джерелом інфекції є собаки (до 90 %), але можуть бути коти, корови, коні, свині. У тварин віруси сказу накопичуються в слинних залозах. Основним шляхом передачі є укус тварин (90—95 % випадків) або попадання слини інфікованої тварини через мікротравми. Вірус накопичується у великій кількості у слині тварин за 7—10 діб до появи клінічних проявів хвороби. Особливо небезпечним є потрапляння вірусів в очі, в рани на голові чи обличчі. Можливі й інші шляхи передачі. Через плаценту вірус не передається. У людей не кожне зараження супроводжується розвитком хвороби. Хворіють близько 15-30 % заражених, але кожний, хто захворіє, вмирає.
Особливості патогенезу і клінічної картини. Вірус проникає через ушкоджену шкіру у м’язи і сполучну тканину. У клітинах цих тканин відбувається первинна реплікація та накопичення вірусу. В цих тканинах вірус може зберігатися в латентному стані протягом тривалого часу (іноді місяці). У разі проникнення в периневральний простір периферичних нервів вірус починає рухатися по їх аксонах у центральну нервову систему зі швидкістю 3 мм/год. Там вірус проникає в клітини сірої речовини головного і спинного мозку, поширення вірусу відбувається від клітини до клітини. На цьому етапі віруси проникають також у спинномозкову рідину. В уражених нервових клітинах виникають дегенеративні зміни, в них з’являються специфічні для сказу включення (тільця Бабеша—Негрі). Внаслідок цього в тканині мозку порушується кровообіг, утворюється набряк, розвивається специфічний рабічний енцефаліт. Після розмноження в клітинах центральної нервової системи віруси знову по волокнах периферичних нервів поширюються у зворотному напрямку, проникають майже в усі органи і накопичуються у великій кількості в слинних і слізних залозах. Проникнення вірусу у внутрішні органи призводить до порушення їх іннервації та функції. Перебіг хвороби триває до 5—7 діб. Смерть настає внаслідок асфіксії або тяжких серцево-судинних уражень. Інкубаційний період при сказі найчастіше триває 1—3 міс, інколи скорочується до 7—8 днів або подовжується до 1 року. Його тривалість залежить від локалізації і глибини рани, а також від дози та властивостей штаму вірусу, що потрапив в рану. Розрізняють дві форми перебігу сказу: буйну і тиху. При буйній формі виділяють три клінічні стадії: стадію депресії, збудження (буйна стадія) та стадію паралічів. На першій стадії з’являються невизначений біль, м’язові посмикування і свербіж у ділянці рани, змінюється настрій (порушується сон, з’являється втомлюваність, депресія, відчуття страху, тривоги, зникає апетит). У хворого розвиваються слухові і зорові галюцинації. Хворий шукає самотності, його мучить думка про смерть. Потім (можливо, на наступний день) підвищується температура тіла, виникає нудота, блювання, біль у горлі, кашель, біль у животі, іноді розширюються зіниці. У стадії збудження хворий неспокійний, навіть агресивний, обличчя перелякане, очі блищать, зіниці нерівномірно розширені, виділяється велика кількість слини, яку хворий не може проковтнути через болючі спазми ковтальних м’язів. Судоми і спазм ковтальних м’язів виникають також, коли хворий намагається випити води (звідси назва “гідрофобія” — боязнь води). Стадія збудження може переходити у стадію паралічів. У хворого припиняються судоми, відновлюється ковтання, хворий заспокоюється — “зловісний спокій”. Але у хворих розвивається парез ніг, голосових зв’язок. Ця стадія триває 2—3 доби. Смерть настає миттєво. При тихій формі стадія збудження відсутня, тобто І стадія зразу переходить у стадію паралічів. Імунітет. При сказі в крові і спинномозковій рідині накопичуються віруснейтралізуючі антитіла, синтезується інтерферон. Але захворювання має настільки швидкий перебіг, що ні антитіла, ні інтерферон не встигають виконати свої функції. Після вакцинації імунітет зберігається протягом 1 року. Мікробіологічну діагностику проводять мікроскопічним, вірусологічним, біологічним і серологічним методами. Матеріалом для дослідження є слина, спинномозкова рідина, біоптати шкіри (потилиці і шиї), секційний матеріал. Мікроскопічним методом виявляють тільця Бабеша—Негрі у зрізах мозкової тканини. Вірусологічним методом виявляють вірус із слини, спинномозкової рідини, мозкової тканини шляхом зараження матеріалом культури клітин (найчастіше використовують клітини нейроблас4’ томи мишей). Біологічним методом виявляють вірус унаслідок зараження мишенят-сисунців у головний мозок, які гинуть через 8—12 діб від сказу. Наявність вірусу визначають шляхом виявлення тілець Бабеша—Негрі під час дослідження мозку або виявленням антигенів у РІФ. Серологічний метод (РІФ) використовують для виявлення антитіл у біоптатах шкіри і мазках-відбитках із центральної частини рогівки. Це експрес-метод, відповідь можна отримати через 6—8 год. Профілактика. Неспецифічна профілактика спрямована на ізоляцію бездомних собак і котів. Профілактику сказу серед диких тварин проводять шляхом додавання вакцини до харчових приманок. У разі укусу необхідно промити рану мильною водою і обробити спиртовим розчином йоду. Необхідність проведення специфічної профілактики залежить від обставин. Якщо рана нанесена дикою чи бездомною хворою твариною, специфічну профілактику проводять зразу після оброблення рани. Спочатку вводять антирабічний імуноглобулін, а потім вакцину, введення якої починають не пізніше ніж через 2 тиж після укусу. Використовують два види вакцин: інактивовану вакцину Фермі (виготовлена з мозку овець, заражених атенуйованим фіксованим вірусом) і антирабічну інактивовану культуральну вакцину (виготовлена на культурі клітин нирок сірійського хом’ячка, зараженій атенуйованим вірусом сказу). Культуральна вакцина більш ефективна і менш реактогенна, тому використовується також для специфічної профілактики сказу особам, що належать до груп високого ризику зараження (медичні працівники відділень, де лікують хворих на сказ, працівники спеціальних лабораторій, професійні мисливці, ветеринари, спелеологи). Лікування симптоматичне. Родина пікорнавірусів До родини пікорнавірусів відносять віруси роду ентеровіруси, який об’єднує віруси поліомієліту, Коксакі, ЕСНО, гепатиту А та ін. Вірус поліомієліту добре культивується на клітинах нирок людини й мавп, фібробластах, HeLa, викликаючи цитопатичну дію. Відомо три типи поліовірусу (І, ІІ, ІІІ). Резистентність їх у зовнішньому середов. досить велика. У каналізаційних водах і фекаліях при 0 °С вони виживають протягом місяця, при 55 °С гинуть ч/з 30 хв. Кип’ятіння знищує їх майже миттєво. Проте вони чутливі до дії формаліну, хлораміну й інших дезинфектантів. Джерелом інфекції в природі є хворі люди й вірусоносії. Зараження відбувається фекально-оральним, рідше повітряно-краплинним способом. Збудник передається через забруднену воду, харчові продукти. Його можуть переносити мухи. Вірус розмножується в ротовій порожнині, глотці, кишечнику, проникає в лімфатичні утвори цих органів. Звідси він поступає в кров (вірусемія) і ЦНС. Інкубаційний період триває 7-14 днів. Найчастіше хворіють діти до 7 років. Розрізняють абортивну, непаралітичну й паралітичну форми захв.. Після перенесеної хв. виникає стійкий типоспецифічний імунітет, зумовлений секреторним імуноглобулін A, місцевою резистентністю слизової оболонки кишечника. Для специфічної профіл актики використовують вбиту вакцину Солка і живу вакцину Сейбіна. Жива вакцина має ряд переваг перед вбитою. Вона забезпечує як загальний, так і місцевий імунітет кишечника. Вакцину вводять через рот, що значно полегшує її використання. Для пасивної імунізації застосовують імуноглобулін. Віруси Коксакі були виділені в 1948 році із фекалій дітей, хворих на поліомієлітоподібне захворювання, які перебували у шпиталі міста Коксакі (США). Морфологічно віруси були схожі на вірус поліомієліту, але відрізнялися за антигенною структурою і патогенністю для тварин, тому їх виділили в окрему групу. За морфологічними властивостями, методами культивування і резистентністю до факторів навколишнього середовища вони не відрізняються від вірусу поліомієліту. За патогенністю для тварин (мишей-сисунців) їх поділили на дві групи: А і В. Віруси групи А у новонароджених мишей спричинюють дифузне запалення і некроз посмугованих скелетних м’язів, що призводить до в’ялих паралічів. Віруси групи В у новонароджених мишей зумовлюють ураження центральної нервової системи (параліч), а зміни у м’язах виражені слабко; інколи спричинюють міокардит і запальні процеси у селезінці. Джерелом інфекції є люди (хворі та носії). Механізм передачі -фекально-оральний (фактори передачі - харчі, вода, предмети побуту), а також повітряно-краплинний (у перші дні хвороби хворий може виділяти вірус під час чхання та кашлю). Вхідними воротами є слизові оболонки носоглотки і травного тракту. Віруси Коксакі груп А і В здатні спричинити поліомієлі топодібні захворювання, які можуть супроводжуватися паралічами. Симптоматика захворювань дуже різноманітна. Віруси Коксакі можуть спричинити асептичний менінгіт, епідемічну міалгію (гарячка, больові напади в грудній клітці, плеврит), герпангіну (висока температура тіла, герпетичний висип на задній стінці глотки, головний біль, ригідність потиличних м’язів), “малу” хворобу, гастроентерит (біль у животі, діарея), гострі респіраторні захворювання, міокардит. Постінфекційний імунітет стійкий, але типоспецифічний. Специфічна профілактика не розроблена. Віруси ЕСНО були виділені в 1951 році із кишечнику хворого на поліомієлітоподібне захворювання. За морфологічними та деякими іншими властивостями вони були подібні до вірусів поліомієліту і Коксакі, але відрізнялися від них за антигенною структурою, методами культивування, резистентністю до факторів навколишнього середовища і виявилися непатогенними для лабораторних тварин: ні для мавп, ні для мишей. Джерела інфекції і механізм передачі такі самі, як у поліовірусів і вірусів Коксакі. Так само віруси ЕСНО проявляють лімфотропні властивості. Після розмноження в клітинах слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і тонкої кишки, а також в лімфоїдній тканині віруси проникають у кров, що спричинює вірусемію і зумовлює генералізацію інфекції. Далі розвиток хвороби залежить від тканинного тропізму вірусу та імунного статусу організму. Зрідка віруси ЕСНО здатні спричинити енцефаліт і паралічі. Після перенесеної інфекції формується стійкий імунітет, але типоспецифічний. Специфічна профілактика не розроблена. Мікробіологічна діагностика ентеровірусних інфекцій. Оскільки клінічні прояви хвороб, спричинених поліовірусами, вірусами Коксакі і ЕСНО, схожі між собою, до того ж на фоні зменшення захворюваності на поліомієліт спостерігається ріст поліомієлітоподіб них захворювань, які іноді набувають характеру епідемічного спалаху, мікробіологічні дослідження проводять паралельно для всієї групи ентеровірусів. Для діагностики відбирають кал, змиви і мазки з ротоглотки, кров, спинномозкову рідину (за показаннями), секційний матеріал. Для дослідження використовують експрес-методи, вірусологічний і серологічний методи. Експрес-методами є каріологічний (під час мікроскопії препаратів з матеріалу, взятого в перші дні захворювання, і пофарбованих розчином гематоксиліну, виявляють характерні зміни у структурі ядер клітин) та метод імунофлуоресценцй. Вірусологічний метод полягає в тому, що досліджуваним матеріалом заражають культури клітин, а для виділення вірусів Коксакі групи А додатково заражають новонароджених мишенят. Ідентифікацію вірусів проводять у РН, РІТА, РП. Для диференціації вірулентних (“диких”) та атенуйованих штамів визначають генетичні маркери вірулентності. Серологічне дослідження (метод парних сироваток) — для виявлення антитіл в сироватці крові використовують РН з вакцинними музейними штамами поліовірусів, а також РНГА. Вірус гепатиту А - збудник епідемічного гепатиту А має сферичну форму, діаметр зрілого віріона - 27-32 нм, нуклеоїд містить однониткову РНК. Від інших ентеровірусів відрізняється більш високою резистентністю. Він може зберігатись протягом кількох місяців при 4 °С і декілька тижнів при кімнатній температурі. Вірусний гепатит А - класична антропонозна хвороба. Джерелом інфекції в природі є хворі з різними формами гострого гепатиту й вірусоносії. Основний механізм зараження- фекально-оральний. Вірус виділяється через випорожнення й сечу. Факторами передачі можуть бути вода, харчові продукти, руки, предмети широкого вжитку, контаміновані вірусами. Під час вірусемії фактором передачі може бути кров хворого, тому можливі парентеральні зараження. Епідемічний гепатит А має дуже широке поширення. Для цієї хвороби властивий перебіг із великим розмаїттям клінічних форм: від безсимптомних до важких жовтяничних із летальними наслідками. Типові форми гепатиту А мають циклічний перебіг із переджовтяничним, жовтяничним та реконвалесцентним періодами. Перший період з епідеміологічної точки зору найнебезпечніший. Найчастіше хворіють діти віком від 5 до 14 років. Сприйнятливість людей до зараж. гепатитом А становить 100 %. Після перенесеного захворювання виробляється тривалий і напружений імунітет. Лабораторна діагностика. Для дослідження відбирають кров, фекалії, сечу. Використовують серологічний метод дослідясення. Найбільш доступним та інформативним методом є виявлення антитіл (анти-НАV ІgМ) у реакції ІФА. Тим самим методом виявляють антиген вірусу в фекаліях інфікованих. Але здебільшого діагноз ставиться шляхом проведення біохімічних та клінічних аналізів сечі, калу, крові. Профілактика захворювання зводиться до раннього виявлення та ізоляції хворих, заключної дезинфекції в осередку інф. В епідеміологічному вогнищі дітям і вагітним жінкам вводять донорський імуноглобуліну перші 7-10 днів контакту. Особи, які контактували із хворим, підлягають медичному обстеженню протягом 35 днів на предмет виявлення ранніх симптомів хвороби. Для активної імунопрофілактики створені вакцини, які можуть знизити захворюваність, але велика їх вартість затримує широке впровадження в практику.
Родина ретровірусів До родини Retroviridae входять численні види вірусів, виділених від тварин і людей і об’єднаних характерною будовою геному й наявністю унікального ферменту - зворотної транскриптази (ревертази), яка забезпечує зчитування генетичної інформації з РНК на ДНК. Ретровіруси досить складно побудовані. Їх віріони мають розміри 90-120 нм, диплоїдний геном представлений двома ідентичними копіями однониткової РНК, з’єднаних на одному з кінців. Із геномом пов’язана зворотна транскриптаза. Капсид має ікосаедричний тип симетрії, зовні оточений ліпопротеїновою оболонкою, покритою шипиками. Найбільше значення в інф. патології людини мають віруси імунодефіциту та онковіруси. Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) викликає захворювання СНІДу – синдром набутого імунодефіциту. Вперше ВІЛ виділила група науковців на чолі з Л. Монтаньє в інституті Л. Пастера (Франція). Відкриттю ВІЛ сприяли роботи Р. Галло (США) щодо вивчення Т-лімфотропних вірусів людини, які спричиняють лейкози. Вірус має округлу форму, його розміри 100-120 нм. Геном складається з двох ниток РНК, асоційованої з ревертазою та внутрішніми білками. У геномі міститься 9 генів, які кодують внутрішні білки вірусу, ревертазу і специфічні білки зовнішньої оболонки. Серцевина віріона оточена білками капсиду й набуває конусоподібної форми. Вона відділена від зовнішньої оболонки ще одним шаром білків. На зовнішній ліпідній оболонці розміщені глікопротеїнові шипики, які складаються з двох субодиниць глікопротеїду (gp 41 i gp 120). У зв’язку з особливостями структури генома, ВІЛ має значну антигенну мінливість. Інтенсивна зміна антигенів відбувається навіть в організмі хворих, і штам, який виділяється в кінці хвороби, завжди відрізняється від того, з яким зустрівся хворий. Це допомагає вірусу долати імунний захист організму. На даний час відомо два типи збудників - ВІЛ-І і ВІЛ-ІІ, які дещо відрізняються між собою за біологічними властивостями. Вірус імунодефіциту людини культивують на культурах лімфоцитів Т-хелперів, стимульованих інтерлейкіном-2. Після проникнення вірусу в клітину вивільнюється серцевина віріона, і розпочинається синтез ДНК на матриці вірусної РНК за допомогою ревертази. Остання сприяє інтеграції новоствореної провірусної ДНК у хромосому Т-хелпера, де вона може зберігатись тривалий час. Інкубаційний період триває від декількох тижнів до декількох років. У хворого підвищується температура, швидко знижується маса тіла, з’являються тривалі проноси, збільш. лімфатичні вузли, виникають пневмонії. Приєднуються різноманітні опортуністичні інфекції, тобто захворювання, викликані умовно-патогенними бактеріями, грибами, найпростішими, вірусами. Уражається ЦНС. На фоні загального виснаження організму смерть може настати від будь-якої опортуністичної інфекції. У патогенезі хвороби вирішальне значення має ураження вірусом клітин, що несуть на собі CD 4-антиген (Т-хелпери, макрофаги, гліальні клітини мозку). Це призводить до значного зменшення кількості Т-хелперів - основних клітин імуногенезу. Змінюється співвідношення Т-хелперів і Т-супресорів до 0,2-0,3 (при нормі 1,9-2,4). У зв’язку з цим паралізується імунний захист організму. Пригнічуються також Т-кілери, які забезпечують противірусний імунітет, природні кілери, які регулюють протипухлинний імунітет, порушується нормальна діяльність В-лімфоцитів. Наслідком цього є пригнічення синтезу антитіл. Макрофаги стають малоактивними, знижується продукція інтерлейкіну-1, гальмується хемотаксис. Макрофаги можуть переносити віруси в різні органи, не руйнуючись. Імунітет. Через 3—6 міс після інфікування в сироватці крові з’являються специфічні антитіла до зовнішніх і внутрішніх білків вірусу, але вони не виконують віруснейтралізуючу функцію, а лише виступають як маркер інфекції При лабораторній діагностиці СНІДу досліджують кров, спинномозкову рідину, грудне молоко, сперму. Транспортування проб крові та інших біоматеріалів з лікувальних закладів до лабораторій здійснюють тільки в контейнерах (біксах, пеналах), що унеможливлює випадкове або навмисне відкриття кришок під час їх перевезення (замок, пломбування, заклеювання місць з’єднання лейкопластиром). Основним методом діагностики є серологічний. Виявлення антитіл у сироватці хворих проводять за допомогою ІФА, РІФ, РІА, імуноблотингу та інших реакцій. Для виявлення вірусу використовують електронну мікроскопію, зараженних Т-лімфоцитів. Ефективних вакцин для специфічної профілактики СНІДу ще не запропоновано. Проблема створення такої вакцини утруднюється в зв’язку з високою мінливістю ВІЛ. Лікування. Для лікування намагаються отримати препарати, які б пригнічували активність ревертази та водночас синтез вірусної ДНК і перетворення вірусу на провірус. Таким препаратом виявився азидотимідин (ретровір). Лікування цим препаратом подовжує життя хворим на 1,5—2 роки, але у ВІЛ виробляється до нього резистентність. Онковіруси. До родини ретровірусів входять численні види, які здатні викликати трансформацію нормальних клітин у пухлинні. З РНК-містких онкогенних вірусів виділяють три типи - B, C, D. Вони мають будову і хімічний склад, характерний для всієї родини ретровірусів. Онковіруси культивують у різних культурах клітин, причому їх репродукція відбувається лише в тих клітинах, які активно діляться. Максимальні онкогенні властивості проявляються при культивуванні в організмі тканин-хазяїв. Онковіруси містять у складі генома онкогени, які започатковують процес трансформації клітин. ІІІ ДНК-вмісні віруси За даними Міжнародного комітету з таксономії вірусів патогенні для людини ДНК - місткі віруси входять до 7 родин. У порівнянні з РНК - геномними вірусами вони менш мінливі й відрізняються більшою стабільністю. Переважна більшість із них репродукується не в цитоплазмі, а в ядрі клітин. До цієї групи належать віруси віспи, герпесу, гепатиту В, аденовіруси, віру Епштейн-Барр та ін. Родина поксвірусів Вірус натуральної віспи був збудником грізних епідемій віспи, відомих людству з давніх-давен. Тепер це захворювання повністю ліквідовано в усіх країнах світу. В 1977 р. був зареєстрований останній випадок хвороби в Сомалі. Віріон віспи має складну будову. Його розміри становлять 180-450 нм. Нуклеоїд має форму гантелі, зовні оточений білковим капсидом. Вірус віспи культивується в курячих ембріонах, первинних і перещеплюваних клітинах людини, мавпи, вівці, свині тощо. Він викликає специфічну цитопатичну дію. Збудник натурал
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-01-08; просмотров: 114; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.191.88.249 (0.084 с.) |