Демократичні принципи виборчого права

Демократичні принципи виборчого права включають:

1. Загальність, тобто всі громадяни, незалежно від статі, расової, національної, класової чи професійної належності, мови, рівня доходів, освіти, конфесії чи політичних переконань, мають активне (як виборець) і пасивне (як кандидат) право на участь у виборах. Загальність обмежується лише невеликою кількістю цензів, тобто умов допуску громадян до участі у виборах.

2. Рівність. Це означає, що кожний виборець має один голос, і всі громадяни беруть участь у виборах на рівних підставах.

3. Безпосередність виборів (пряме голосування). Сутність цього принципу, конституйованого в більшості країн 3 розвинутою парламентською демократією, полягає в тому, що виборці прямо (без посередників, делегатів чи представників) обирають членів парламенту, президента, представників інших органів політичної влади.

  4. Таємне голосування — це коли рішення конкретного виборця повинне бути нікому не відоме. Цей принцип забезпечує свободу вибору, охороняє громадян від можливих переслідувань, а також підкупу.

На базі демократичних виборчих прав сформувалися принципи, які характеризують організацію виборчого процесу. До таких принципів належить свобода виборів і добровільної участі в них громадян. Цей принцип означає, що ніхто не має права впливати на громадянина з метою примусити його до участі чи неучасті у виборах, а також ніхто не може вплинути на його вільне волевиявлення.

Наявність вибору, альтернативних кандидатів. Сам термін "вибори" передбачає вибір із різних пропозицій. У разі якщо є лише один кандидат (чи партія), може йтися про його (її) схвалення чи несхвалення виборцями, але не про вибори взагалі.

Змагальність, конкурентність виборів. Різні політичні сили повинні мати можливість боротися за довіру виборців на виборах, знайомити їх зі своєю передвиборною програмою та переконувати у правильності і перевагах своєї програми, у вадах електоральних платформ конкурентів.

Періодичність і регулярність виборів, недопущення чи скасування перенесення виборів, якщо це не передбачено правовими нормами

Рівність можливостей у передвиборній боротьбі.

Можливість громадського контролю за виборами. Присутність спостерігачів — як іноземних, так і національних, — може підвищити авторитетність виборчого процесу для держав, в яких проводяться вибори.

 

Процедура та інфраструктура виборчої кампаніїї

Процедура виборчої кампанії

У сучасній політології поняття "виборча технологія" — порівняно нове і здебільшого пов´язане з організацією і проведенням демократичних виборів

 умовах демократичних режимів виборчі технології покликані забезпечити найважливішу сферу взаємодії громадянського суспільства і держави — передання владних повноважень представникам суспільства за допомогою процедури виборів.

Виборчі кампанії, незалежно від типу виборів, мають однакові основні етапи, межі яких визначено типовими політичними подіями.

Після оголошення про призначення виборів проводиться висування кандидатів у депутати. Цей період закінчується реєстрацією кандидатів виборчою комісією.

Потім настає період передвиборної боротьби, який закінчується голосуванням. Голосування може проводитися в один чи кілька турів. Після голосування настає період підбивання підсумків виборів і включення обраного представника в активну діяльність у межах органу влади.

Виборча кампанія, проведена на будь-якому рівні державного устрою (загальнонаціональному, регіональному, місцево

 Вирішальним учасником виборів є виборці — люди, які проживають на території виборчого округу і мають право голосу. Від їхнього вибору залежить результат кампанії.

Проведення виборів забезпечується державними структурами — виборчими комісіями, органами влади та судами.

Очевидно, що процедуру виборчої кампанії на всіх її етапах не можна оптимально реалізувати без одержання точної інформації, насамперед інформації про головний об´єкт уваги кандидатів — про виборців. Цю інформацію одержують унаслідок дослідження соціально-політичних характеристик електорату.

Інфраструктура виборів

У створенні виборчої інфраструктури в Україні беруть участь усі гілки влади. Законодавчі органи влади розробляють нормативну базу виборчих кампаній. Органи виконавчої влади здійснюють матеріально-фінансове забезпечення виборчих кампаній, підготовляють списки виборців і пропозиції щодо визначення меж виборчих округів. Судові органи розглядають суперечки, які виникають у ході виборчих кампаній. Важлива інформаційно-пропагандистська роль належить і "четвертій владі" — засобам масової інформації, але ключова роль у створенні виборчої інфраструктури України належить спеціальним державно-громадським органам влади — виборчим комісіям. Сьогодні можна говорити про сформовану систему виборчих комісій, яка складається з Центральної виборчої комісії, окружних виборчих комісій та дільничних виборчих комісій.

До зовнішніх виборчих технологій належить формування просторової інфраструктури виборів — адміністративно-територіальних одиниць: виборчих округів і виборчих дільниць.

Одномандатні виборчі округи для виборів за мажоритарною системою. Уся територія України розбивається на 225 округів, від кожного з яких обирається один депутат. Реєструють кандидатів в одномандатних округах окружні виборчі комісії.

Багатомандатний (загальнодержавний) виборчий округ для виборів за пропорційною виборчою системою. Ним є вся територія України. По цьому округу обирається 225 депутатів із списків партій, виборчих об´єднань і блоків. Реєстрацію партійних списків проводить Центральна виборча комісія.

Виборча дільниця — первинна територіальна одиниця для проведення виборів. Вона охоплює частину території населених пунктів, увесь населений пункт чи кілька близько розташованих населених пунктів. На виборчих дільницях складають списки виборців, інформують виборців про місце і час голосування, тут організується голосування і здійснюється підрахунок голосів.

Одним із принципових елементів виборчої інфраструктури є фінансування виборчих кампаній.

Згідно з федеральним законодавством США, у них існує п´ять джерел, які можна використовувати кандидатам для фінансування виборів:

- скарбниця США (для кандидатів у президенти);

- пожертвування окремих громадян;

- пожертвування політичних партій;

- пожертвування комітетів політичних дій;

- власні збереження кандидатів.

В європейських країнах, як правило, залучається державне і недержавне фінансування виборчих кампаній.

 Фінансування виборів в Україні, починаючи з 1998 p., проводиться за принципово новою системою, яка передбачає залучення і державних, і недержавних джерел.