Предмет, методи та функції політології

Більшість учених політологів сходяться в тому, що об’єктом політології є політичне життя суспільства. Щодо предмета політології значно більше розходжень у думках.

Політологія є наукою про політику та її взаємовідносини з людиною і суспільством. Можна також сказати, що політологія – це система знань про політику, політичну владу, політичні відносини та політичні процеси, про організацію політичного життя суспільства.

Можна дійти висновку, що предметом політології є вивчення закономірностей і випадковостей становлення та розвитку взаємовідносин соціальних суб’єктів (особи, соціальних груп, політичних партій, націй, держав) з приводу політичної влади, організації політичних систем в окремих суспільствах.

Три підходи до визначення предмета політології:

1) політологія розглядається лише як одна з наук про політику нарівні з політичною філософією, політичною психологією…;

2) ототожнює політологію та політичну соціологію як найбільш загальні науки про політику;

3) політологія – загальна інтеграційна наука про політику.

Експерти ЮНЕСКО у 1950 р. дійшли висновку, що політологія як наука повинна включати 4 основні розділи:

1) політичні теорії, а також історію ідей;

2) політичні інститути;

3) партії, групи, громадську думку;

4) міжнародні відносини.

В античності політологія трактувалася як наука лише про Державу. Але з появою таких інституціональних суб’єктів політики, як партій, груп, ЗМІ, політологія стає наукою про політикою в цілому.

Політологія як наука про політику – це наука про політичну систему суспільства та її різноманітні підсистеми. Політологія не вивчає всієї багатоманітності проявів політичного життя, але є єдиною наукою, яка досліджує такі прояви в систематизованому вигляді. Структурні елементи політичної системи – це політичні інститути і політичні відносини.

Функції політології

Функції політології – це основні напрями її впливу на суспільство.

Узагальнюючи наявні точки зору, можна виділити п’ять основних функцій політології:

1) теоретична, або концептуально-описова, гносеологічна, пізнавальна;

2) практична, або прикладна;

3) методологічна;

4) виховна;

5) прогностична.

Теоретична – полягає у розробленні різних концепцій, гіпотез, ідей і т.п.

Методологічна – тісно пов’язана з теоретичною. Полягає в тому, що категорії й поняття політології використовуються іншими науками як теоретичний інструментарій у дослідженні політичних явищ і процесів.

Практична – полягає у вирішенні конкретних політичних завдань і проблем.

Виховна – полягає у формуванні світогляду особи, її політичній соціалізації.

Прогностична – полягає в прогнозуванні перспектив розвитку політичних процесів, наслідків політичних рішень.

Методи політології

Метод – це сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. Сукупність методів дослідження, що застосовують у тій чи іншій науці, називається методологією. Методи поділяються на філософські та спеціально-наукові. Філософські методи є найбільш загальними. Основними з них матеріалістична філософія вважає діалектику і матеріалізм. Діалектика формує найбільш загальні закони пізнання: єдності і боротьби протилежностей, закону заперечення заперечення…

Методи, що мають загальнонауковий характер: порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного, індукція, дедукція.

Методи (підходи) політології

Системний метод – політична сфера суспільного життя вивчається як комплекс елементів, що утворюють цілісну систему в зв’язку з іншими сферами суспільного життя – економічною, соціальною, духовною. Цей метод вимагає детального вивчення складових політичної системи.

Структурно-функціональний метод – є формою застосування системного підходу. Полягає у розчленуванні складного об’єкта на складові, вивчення зв’язків між ними й визначення місця й ролі всіх складових. Передбачає виокремлення елементів політичної системи, основними з яких є політичні інститути, з’ясування особливостей їхнього функціонування та зв’язку між ними.

Порівняльний метод – полягає в розкритті спільних і відмінних рис політичних систем та їхніх елементів у різних країнах, народів та епох При цьому акцент робиться спочатку на спільному, оскільки відмінності можуть бути з’ясовані тільки в разі існування певних спільних ознак. Необхідний підбір порівнюваних явищ і процесів у межах однорідної політичної структури.

Біхевіористський метод – полягає в дослідженні поведінки індивідів і соціальних груп. Спочатку використовувався в психології, а потім (після Другої світової війни) утвердився в політології (спочатку в США, а потім в європейських країнах). Об’єкт аналізу біхевіористського методу – різні аспекти поведінки людей як суб’єктів політики. Метод передбачає використання в політологічних дослідженнях статистичних даних, кількісних методів, анкетних опитувань і т.п. Здобуті за біхевіористською методологією знання дають політології підстави претендувати на статус точної науки. Однак біхевіоризм залишає поза увагою дії великих соціальних груп. У цьому виявляється його обмеженість.