Сутність політики основні теоретичні підходи

Хоча сутність політики досліджується в науці більше двох тисяч років, питання про те, що таке політика, залишається відкритим. Існують різні розуміння політики:

1. Історично перше визначення політики як управління суспільством актуальне і в сучасній політології. Політика трактується як діяльність з управління якими-небудь суспільними процесами. В змістовному плані ця діяльність постає як вирішення всіх проблем, за винятком моральних (Д.Істон, Г.Алмонд), як авторитарне розподілення цінностей (Д.Істон), як спосіб регулювання конфліктів.

2. Субстанціональний підхід, вказуючи на сутність політики, підкреслює її прямий зв'язок із владою. Політика - це або управління з використанням влади, або боротьба за завоювання і утримання влади. Владні трактування яскраво виражені в роботах Н.Макіавеллі, М.Вебера, К Маркса, в американській політології. М.Вебер, наприклад, визначає політику як "потяг до участі у владі або сприяння впливу на розподілення влади чи то між державою, чи то всередині держави між групами людей, які воно в себе включає".

3. Інституційний підхід робить акцент на організації, в якій матеріалізується влада. В одних трактуваннях політика -це участь у справах держави, використання класами державної влади для здійснення своєї мети (В.Ленін). Але політика здійснюється не тільки державою, тому інші визначення вказують на різні інститути й організації, які можуть виступати суб'єктами політики.

4. Соціологічний підхід пов'язаний з розглядом суспільства як структури, що складається з різних груп, що мають власні інтереси і потреби, головним важелем реалізації яких є влада. Політика в такому випадку розглядається як відносини, напрями і способи діяльності соціальних груп у відстоюванні своїх інтересів і задоволенні своїх потреб за допомогою різноманітних засобів, серед яких головну роль відіграє влада. Саме це визначення політики в подальшому буде використовуватися як робоче.

5. Теологічний підхід трактує політику як особливу форму людського існування, пов'язану з ціледосягненням і організацією. Подібне трактування розширює кордони політики, тому що обдумування мети є в будь-якій сфері діяльності, і відповідно політику можна віднайти (що й роблять прибічники цього підходу) в найрізноманітніших відносинах, наприклад, між подружжям, у стосунках між викладачем і студентом.

Настільки несхожі визначення політики вирішують питання про значення політики в житті суспільства.

6. Згідно з консенсусним підходом політика - це сфера об'єднання всіх членів суспільства, коли суспільні проблеми вирішуються ненасильницькими методами через пошук компромісів, без переможців і переможених. Політика буде розумітися як діяльність, спрямована на досягнення громадянами згоди виключно мирними і ненасильницькими засобами.

7. Конфліктний підхід розглядає політику як сферу боротьби, в якій перемагає найсильніший, як панування одних над іншими. Політика трактується як поле зіткнення інтересів соціальних груп і інститутів з приводу влади, з приводу контролю над механізмом розподілення суспільних благ.

Сутність системного підходу до дослідження політичної сфери

Сутність соціальної держави

Згідно Конституції України наша країна проголошена соціальною - правовою і демократичною державою, у якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Держава для людини, а не навпаки - такий зміст багатьох конституційних норм, які визначають загальнодержавну політику у соціальній сфері, забезпечують соціальну спрямованість економіки.

Поважаючи принцип соціальної справедливості, Конституція надає рівні умови для розвитку кожної особистості, можливості застосування нею своїх здібностей на власну і суспільну користь. Важливою ознакою соціальної держави є не лише врахування, а й сприяння з її боку задоволенню інтересів усіх соціальних груп і прошарків населення, зміцнення на цій основі соціальної злагоди і єдності народу.

Концепція соціальної держави виникає як підсумок зусиль громадянського суспільства. Вона реалізується тоді, коли досягає «критичної маси», яка здатна перевлаштувати людське буття. Соціальна держава дуже тісно пов'язана з концепцією держави «загального благоденства», або «добробуту».

Соціальна держава визнає людину як найвищу соціальну цінність, надає соціальну допомогу індивідам, які потребують її відповідно до принципу соціальної справедливості, і своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру і злагоди в суспільстві. Основними ознаками або принципами соціальної держави є:

1.принцип людської гідності;

2. принцип соціальної справедливості;

3. принцип автономії суспільних відносин і процесів;

4. принцип субсидіальності;

5. принцип соціального партнерства або солідарності;

6. трудові і соціальні суди, які розглядають конфлікти у відповідних сферах;

7. добре розвинене соціальне законодавство і право.

Всі ці принципи - взаємопов'язані і взаємообумовлені.

Соціальна держава виконує такі основні функції:

1. забезпечення, охорону і захист соціально-економічних прав людини;

2. соціального захисту;

3. соціального вирівнювання;

4. екологічну функцію.

У наші дні соціальна держава означає, що обов'язок законодавця - це, насамперед, бути соціальне активним в ім'я усунення суперечливих інтересів членів суспільства і забезпечення певних умов життя для всіх за наявності рівності усіх форм власності на засоби виробництва. Така держава стає органом подолання соціальних протиріч, обліку і координації інтересів різних груп населення, проведення в життя таких рішень, які позитивно сприймалися б різними соціальними групами (прошарками).

Мета соціальної держави за допомогою соціальної політики забезпечити рівність та умови політичної співучасті населення у стабілізації соціальної та економічну системи, забезпечити їх прогресивну еволюцію.

Принципи соціальної держави

1. Принцип рівних можливостей;

2. Принцип людської гідності;

3. Принцип соціальної справедливості;

4. Принцип солідарності;

5. Принцип соціальних зобов'язань;

6. Принцип субсидіарності;

7. Принцип відносної незалежності суспільних від

 

76.

Термін "геополіти ка" етимологічно складається з двох грецьких слів: geo- земля, politicos — держава, громадянин та все, що пов'язане з містом. На відміну від політичної географії, чіткого і всеохопного визначення геополітики немає. Геополіти­ку нерідко розуміють як науку, що вивчає глобальну політику, тобто стратегічний напрям політичних відносин, в основному су­часних. Поняття використовується для оцінки міжнародно-політичних позицій держави, її місця в системі міжнародних досліджень, умов її участі у військово-політичних союзах.

Геополітика — це наука про багатогранну політику держав та інших суб'єктів, спрямована на вивчення можливостей активного використання даностей геопростору в інтересах військово-політичної, культурно-інформаційної, еко­номічної та екологічної безпеки в межах відповідних полів взаємодії.

Зовнішня політика — сукупність стосунків держави з іншими державами світу та міжнародними організаціями. Найважливіший засіб ведення зовнішньої політики — дипломатія.

Зовнішня політика – це курс держави в міжнародних справах, що забезпечує специфічними засобами і методами захист її суверенітету, незалежності, досягнення життєво важливих національних інтересів та цілей. Зовнішня політика – складна система відносин між суверенними державами чи визнаними міжнародним співтовариством політичними утвореннями, що мають свої особливі (для держав – національні) інтереси. Кожна держава зобов’язана будувати свою зовнішню політику, виходячи із своїх власних інтересів та інтересів своїх партнерів. Зовнішньополітична мета історично конкретна і змінюється в залежності від економічних, науково-технічних, внутрішньополітичних та інших факторів. Зовнішня політика будь-якої держави формується на основі багатьох факторів, зумовлених географічним розташуванням, історичними зв’язками і менталітетом нації, її релігійними, моральними, світоглядними особливостями.