Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Види політичної стабільності.
Політична стабільність - складова частина загального поняття стабільності держави. Синоніми «стабільності» - «постійність», «незмінність», «стійкість». «Політична стабільність розглядається, як психологічна спроможність населення зберегти спокійну поведінку, незважаючи на зовнішні чи внутрішні несприятливі умови. Політична нестабільність розвивається тільки в тих випадках, коли маса людей психологічно підготовлена агресивно реагувати на будь-які суспільно-економічні події» Абсолютна (повна) стабільність політичних систем, як уже зазначалось, є абстракцією, оскільки не має під собою реальних механізмів втілення. Така стабільність можлива у абсолютно замкнутій системі, яка не взаємодіє з середовищем. Стабільність плюралістичних демократичних режимів, заснована на саморегулюючій політичній системі, визнанні опозиції, грі різних політичних сил може бути визначена як динамічна, консолідаційна. Стабільність командно-адміністративних систем, що забезпечується репресивними методами, спрямованими на усунення будь-якої існуючої чи потенційної опозиції, утвердження монізму в усіх сферах життя є статичною та стагнаційною. Статична стабільність характеризується створенням і збереженням непорушності, постійності соціально-економічних і політичних структур, зв’язків, відношень. Вона ґрунтується на уявленнях, необхідностізбереження консервативних традицій, домінуючої ідеології, створення адекватних стереотипів політичної свідомості і поведінки. Однак життєздатність політичної системи подібного рівня стабільності, є обмеженою,через закритість і відсутність зворотного зв’язку між політичною системою та суспільством, елітою тасуспільством. Оскільки демократичне суспільство є відкритою системою, то воно здатне порівняно безболісно пристосовуватися до змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі свого існування. Така стабільність єдинамічною, виступає умовою самовідтвореннядемократичних режимів. Її можна вважати “живою”, конструктивною. Важливу роль у забезпеченні стабільності відіграє забезпечення політичної спадкоємності. В широкому розумінні йдеться про спосіб зміни уряду іншим. В. Кольверт зазначає, що в вужчому розумінні спадкоємність співвідноситься з таким законодавчо встановленим процесом передання влади, який дає змогу уникнути
кризових ситуацій, насилля, що виникають у подібних випадках, і тримати цей процес під контролем. З позиції структурного функціоналізму (Т. Парсонс, Р. Мертон) така стабільність є основою стабілізації суспільної системи. Вона відповідає вимозі постійного функціонування системи. Але, по суті, йдеться про виправдання і раціоналізацію існуючого порядку. Поза тим розвиток політичного життя, його адекватність політичним інтересам вимагає якісних змін як умови рівноваги. Стагнаційний тип політичної стабільності (франц. stagnatio, від лат. Stagnum – стояча вода) –характеризується застоєм, закостенінням інституційних форм, згортанням змін, розпадом структур політичного життя, що призводять до припинення політичного розвитку, аж до краху політичної системи суспільства чи політичного регресу загалом [7, с. 632–633]. Політична стагнація в суспільстві настає тоді, коли стабілізаційні механізми якісних політичних трансформацій перестають діяти. Політична стагнаця розпочинається, на перший погляд, як неполітичний. Відразу помітити його дуже важко. Відбуваючись повільно і тривало, він діє надзвичайно руйнівно. Головними особливостями політичного життя, що перебуває на стадії політичної стагнації, є пасивність, а згодом звуження сфери діяльності всіх елементів політичної системи; стандартизація політичного життя, розвиток суспільства за розробленим політичним сценарієм, несвоєчасне розв’язання політичних конфліктів з одночасним прагненням до стабільності. Види та напрями політики. Політика - це діяльність груп, партії, індивідів, держави, пов'язана з реалізацією загальнозначущих інтересів за допомогою політичної влади. Отже, політика - багатоманітний світ відносин, діяльності, поведінки, поглядів і комунікаційних зв'язків між людьми з приводу влади і управління суспільством. Розрізняють політику внутрішню і зовнішню. Внутрішня політика охоплює основні напрямки діяльності держави, її структур і органів державної влади з регулювання взаємодії людей усередині країни. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, внутрішню політику можна класифікувати на:
· економічну політику;,національну політику;соціальну політику; · демографічну політику;культурну політику;аграрну політику; · науково-технічну політику; екологічну політику;військову політику, або оборонну політику;антропологічну політику. Національна політика являє собою науково обґрунтовану система заходів, спрямованих на реалізацію національних інтересів, розв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин[5]. Зовнішня політика — діяльність держави на міжнародній арені, що регулює її стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями, іншими громадськими об'єднаннями, міжнародними організаціями. Зовнішньополітичний курс будь-якої держави визначається, головним чином, характером її внутрішньої політики, і в водночас істотно впливає на внутрішню політику. Зрештою і внутрішня, і зовнішня політика вирішують одну задачу — збереження і зміцнення існуючої в державі системи суспільних відносин. За пріоритетами політика поділяється на нейтральну, відкритих дверей, національного примирення, компромісів; за змістом і характером — на прогресивну і реакційну, на науково обгрунтовану і волюнтаристичну тощо. Під політичним курсом звичайно розуміють напрям державної політики на досягнення глобальних політичних цілей. Політичний курс відображає мету окремого державного політика або суспільства в цілому, спільноти, які реалізують свою владу, досягнення політичних цілей, шляхом їх сприйняття і визнання міжнародною спільнотою. Елементами політичного курсу є державний устрій, політична тактика й економічна політика.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-01-14; просмотров: 126; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.156.250 (0.007 с.) |