Імунотропні препарати периферичної регуляції імунітету

Цнтокіни як низькомолекулярні медіатори регулюють фізіологічні процеси в організмі на клітинному рівні. Ті цитокіни, які впливають на силу і тривалість реакцій імунної відповіді, називаються лімфокінами. На відміну від ендокринних (системних) факторів, вони діють як пара — або автокринні чинники (тільки місцево — на рівні окремих груп клі­тин). Лімфокіни утворюють мережу, діючи як синергісти чи антагоніс­ти, стимулюючи або пригнічуючи синтез один одного.

А) Інтерферони

До цієї групи належать препарати природних альфа, бета та гама інтерферонів та їх рекомбінантних аналогів. Природні майже не використовуються через дуже високу вартість та значні труднощі із синтезом і недостатній ступінь очистки.

Показання до застосування a-ІФН:

• гострі і хронічні вірусні захворювання — як етіотропний (гепа­тити В, С і D, герпетичні інфекції, респіраторні вірусні інфекції) або переважно патогенетичний (ВІЛ-інфекція) засіб;

• злоякісні новоутворення (меланома, остеосаркома, рак молочної за­лози, гліоми);

• гемобластози (гострі лейкози, мієломи, лімфоми);

• доброякісні новоутворення (папіломи, бородавки);

• респіраторні вірусні інфекції (здебільшого з метою профілакти­ки).

Препара­ти бета-ІФН мають здатність пригнічувати синтез колагену у фіброблас­тах, що часто використовують для лікування ряду автоімунних захво­рювань, зокрема розсіяного склерозу.

Гамма-ІФН (імунний) є значно сильнішим імуномодулятором, порівняно з іншими інтерферонами. Основний ефект цього лімфокіну — імунорегуляторний (пришвидшення розпізнавання антигенів, їх презентації, посилення функції Т- і В-лімфоцитів, фагоцитозу). Показання для застосування:

• автоімунні захворювання (ревматоїдний артрит, псоріатична артропатія);

• вірусні інфекції (як правило, гама-ІФН у цих випадках менш ефективний за інші ІФН).

Б) Колонієстимулюючі фактори

До цієї групи належать: рекомбінантні колонієстимулювальні фактори (КСФ), (гранулоцитарно-макрофагальний і гранулоцитарний (ГМ-КСФ(молграмостин, лейкомакс, сарграмостин) та Г-КСФ(філграмостим, нейроген)) та ІЛ-3.

Ці препарати застосовуються для стимуляції лейкопоезу та зменшення нейтропенії при терапії пухлинних та інфекцій­них захворювань, наприклад ВІЛ (частота тяжких бактерійних інфекцій при цьому знижується у 3-5 разів). Також це препарати для лікування імунодефіцитів фагоцитарної ланки (гранульматозної хвороби та ін.).

В) Інтерлейкіни

До цієї групи належить рекомбінантний ІЛ-2 (ронколейкін). Впроваджується IЛ-1b (беталейкін). Ці препарати стимулюють проліферацію Т-лімфоцитів і утворення високоактивних лімфокін-активованих кілерів, синтез g-ІФН.

Основними показаннями для застосування є сепсис, ВІЛ-інфекція і мета­статичні пухлини (особливо нирок, сечового міхура і простати, мелано­ма).

Крім того, препарат застосовується у комплексній терапії септич­них станів (посттравматичний, хірургічний, акушерсько-гінекологічний, опіковий, рановий сепсис), гнійно-запальних захворювань на тлі іму­нодефіциту (перитоніт, флегмони, остеомієліт, гострий деструктивний панкреатит), інфекційних хворобах (хронічні гепатити В і С, туберку­льоз, хламідійна інфекція).

Г) Індуктори та інгібітори ендогенного інтерферону (інтерфероногени, ІФГ)

До індукторів ендогенного інтерферону належать:

• нестероїдні протизапальні засоби (амізон, аспірин, мефенамін, ібупрофен тощо);

• антиагреганти і периферичні вазодилятатори (курантил, трентал,тиклід, дибазол);

• низькомолекулярні (до 300-400 Д) хімічні сполуки (неовір, циклоферон, аміксин);

• полінуклеотиди (полі-І-полі-Ц);

• деякі вітаміни (С, ВІ2, Е), здебільшого у великих (фармакологіч­них) дозах.

Основними перевагами індукторів, порівняно з препаратами ІФН, є висока біодоступність і переносність, значно менша кількість побіч­них ефектів, відсутність сенсибілізації і синтезу анти-ІФН антитіл.

Аміксин (тілорон, лавомакс) — низькомолекулярний індуктор ендогенного інтерферону, який індукує син­тез всіх типів ІФН. Кількість ендогенного ІФН, що виробляється, при цьому співставлювана з рівнем екзогенного при терапії рекомбінантними препаратами (інтрон, роферон). Аміксин застосовують у комплексній терапії вірусних гепатитів (В і С), простого герпесу, хламідійних і цитомегаловірусних інфекцій, вірус­них енцефаломієлітів, множинного склерозу, для зменшення імуносупресивного впливу цитостатиків. Препарат призначають по 0,125-0,25 г на добу протягом 1-2 днів, а потім — по 0,125 г через добу або й рідше.

Циклоферон —індуктор, що швидко проникає в усі внутрішні середовища організму, стимулює синтез ІФН протягом доби з часу введення, практично позбавлений побічних ефектів. Циклоферон найчастіше застосову­ється при інфекційних захворюваннях.

Д) Індуктори та інгібітори ендогенного IЛ-2

Індуктори синтезу ІЛ-2: ізопринозин, антибіотики-фторхінолони (особливо ципрофлоксацин, ломефлоксацин), деякі мік­роелементи (селен, літій).

Інгібітори синтезу ІЛ-2: цитостатики, азатіоприн, глюкокортикоїди, простагландин Е₂, дуже високі дози ІФН.