Морфофункціональні особливості серцево-судинної системи кваліфікованих спортсменів

Стан серцево-судинної системи є одним з найважливіших критеріїв для оцінки впливу на організм людини систематичної спортивного тренування.
У значної частини спортсменів при клінічному дослідженні знайти посилення серцевого струму і розширення меж серцевої тупості вліво, що є наслідком збільшення лівого шлуночка серця та посилення його скорочень.
Також мало місце і приглушення тонів серця, що пояснюється потужною мускулатурою грудної клітини і підвищенням тонусу блукаючого нерва. У 1967 році було виявлено, що посилення функціональних систолічних шумів у спортсменів в процесі наростання тренованості пов'язано з укороченням фази швидкого вигнання крові зі шлуночків серця.
Все це дозволяє вважати виявлені при дослідженні спортсменів мускультативні дані в переважній більшості випадків відображенням властивих високої тренованості особливостей кардіодинаміки і екстракардіальних впливів, тим більше що шуми при цьому бувають нестійкими, м'якими за тембром, схильними до значних змін під впливом зміни положення тіла та фізичного навантаження.
Під впливом систематичної спортивного тренування сповільнюється частота серцевих скорочень, що пов'язано з посиленням парасимпатичних впливів на функцію автоматизму серця [19, с. 75].

При дослідженні 526 кваліфікованих спортсменів виявили частоту серцевих скорочень менше 60 уд/хв у 45,1% випадків. Це пояснюється дуже високою кваліфікацією досліджуваних, а також в значній мірі і тим, що дослідження проводилися в період гарній тренованості спортсменів.
Найбільш виражена брадикардія у спортсменів тренуються на витривалість, і серед них головним чином у бігунів на довгі та наддовгі дистанції, лижників і велосипедистів. У стані відносного м'язового спокою не були виявлені статично достовірного зв'язку між частотою серцевих скорочень та іншими параметрами гемодинаміки. Однак множинна кореляція (частота серцевих скорочень, з одного боку, і систолічний, хвилинний обсяги, пульсова амплітуда і швидкість поширення пульсової хвилі – з іншого) встановлює дуже високий коефіцієнт кореляції (+0.85). Це пояснюється тим, що хоча кожен їх окремо взятих показників сам по собі мало впливає на частоту серцевих скорочень, їх сукупний вплив (б рівень гемодинаміки в цілому) чітко виражене [10, с. 225].

Великий вплив на частоту серцевих скорочень і сукупності показників, що визначають рівень середнього тиску і тонусу судин (середній тиск, осцилометричний індекс, показник Лебедєва, показник розтягування судин).
Істотне значення для характеристики функціонального стану кровообігу у спортсменів має рівень артеріального тиску, що є похідним складного комплексу регуляторних і гемодинамічних впливів: стану судин, серця, тканин, різних ланок регуляції – центральних, вегетативних, гуморальних.
Разом з тим під гіпотонією розуміти, як це прийнято в клініці внутрішніх хвороб, рівень артеріального тиску нижче 100 і 60 мм рт. ст., то виявляється, що число спортсменів з таким тиском порівняно невелика – не більше ніж серед решти населення. З досліджень видно, що механізм регуляції артеріального тиску вдосконалюється із зростанням тренованості. Підтвердження тому і той факт, що гіпотонія досить часто має місце у спортсменів молодого віку.

Зниження артеріального тиску виходячи їх класифікації артеріальної гіпотонії Н.С. Мочалова (1962). Під фізіологічною гіпотонією при цьому мається на увазі зниження тиску без будь-яких патологічних змін в організмі, при хорошому самопочутті і високої працездатності; під патологічною гіпотонією, що виникає внаслідок порушень регуляції циркулярного апарату первинного або вторинного характеру, тобто симптом різних захворювань, серед яких у спортсменів істотну роль відіграють осередки хронічної інфекції, вегетодістонія і перетренованість.
Систолічний артеріальний тиск вище 120 мм рт. ст. були знайдені у 6.7% спортсменів, у тому числі вище 129 мм рт. ст. всього у 2.3% спортсменів, діастолічний артеріальний тиск більше 80 мм рт. ст. у 1.3%. Не було достовірних відмінностей у рівні артеріального тиску у представників різних видів спорту. Відносно частіше низькі цифри артеріального тиску спостерігалися у спортсменів, що тренуються на витривалість, а його підвищення переважно мало місце у осіб, у тренуванні яких переважали вправи силового характеру [1, с. 45].

Неврогенна теорія гіпертонічної хвороби повністю пояснює збільшення числа спортсменів з підвищеним артеріальним тиском в стані перетренованості, бо цей стан є по суті своєрідним неврозом, що провокує порушення регуляції тиск в осіб з підвищеною збудливістю вазомоторних центрів.

Аналіз стану спортсменів з підвищеним артеріальним тиском в процесі багаторічного тренування дозволив віднести більшість з них до доклінічній стадії захворювання. Про це свідчило непостійне підвищення тиску, переважно систолічного, яке перевищувало зазвичай 130-140 мм рт. ст. Діастолічний, середнє і бічний тиск залишалося як правило, нормальним, ударний об'єм – значно збільшеним при нормальному хвилинному об'ємі крові. Тиск підвищувався переважно у відповідь на надмірні зовнішні подразники.

Не можна, однак, не враховувати того, що в окремих осіб цієї групи в процесі десятиліть можна було простежити перехід зазначеного стану в гіпертонічну хворобу, що зайвий раз вказує на необхідність строгого лікарського контролю за спортсменами з підвищеним у порівнянні з характернимдля тренуються рівнем артеріального тиску.

У частини спортсменів з початковими стадіями гіпертонічної хвороби в процесі динамічних спостережень можна констатувати на ряду з прогресуванням підвищення артеріального тиску суб'єктивні та об'єктивні ознаки погіршення загального стану і працездатності.

Не можна забувати і про те, що в окремих випадках артеріальна гіпертонія у спортсменів може бути і симптоматичної, тобто виникає внаслідок різних захворювань, зокрема захворювань нирок і сечовивідних шляхів (пієлонефрит, гломерулонефрит, вроджені аномалії розвитку), ураження серця та аорти, порушень діяльності ендокринних залоз і травм центральної нервової системи. Така вторинна гіпертонія у тренованих спортсменів може протікати майже безсимптомно. Проте при великих фізичних напругах вона являє собою істотну небезпеку.

Ще слід підкреслити, що, незважаючи на збереження більшістю спортсменів з підвищеним артеріальним тиском гарного самопочуття і працездатності протягом багатьох років тренувань, на переконання дослідників, тренування з високими навантаженнями для таких спортсменів протипоказана, оскільки постійне перенапруження нервових центрів, що регулюють тонус вазомоторного апарату, при підвищеної їх реактивності може призвести до зриву регуляторних механізмів і прогресування захворювання [13, с. 158].