Розділ І. Функціональні ефекти адаптації системи кровообігу до фізичних навантажень та інших стресових подразників

КУРСОВА РОБОТА

з фізіології людини

  на тему:

«Функціональні ефекти адаптації системи кровообігу до фізичних навантажень та інших стресових подразників»

 

Студента групи ФВ – 2

напряму підготовки

6.010102. «Фізичне виховання»

Леська О. С.

 

Науковий керівник к. б. н., доцент

Слипанюк О. В.

 

Національна шкала:_______________

Універсальна шкала:______________

Оцінка ECTS:____________________

 

Члени комісії __________  _________________

                            ____________ _________________                                    

                            ____________ _________________                                    

 

 

м. Коломия – 2015 рік

 

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………….…3

РОЗДІЛ І.Функціональні ефекти адаптації системи кровообігу до Фізичних навантажень та інших стресових подразників …………………..9

1.1. Показники функціонального стану системи кровообігу фізично підготовлених осіб в стані спокою та в умовах виконання дозованих фізичних навантажень…….…………...……………………………………...9

1.2. Зміни функціонального стану системи кровообігу, спричинені виконанням максимальних динамічних і статичних навантажень…….....14

1.3. Вікові особливості функціонування системи кровообігу. Зміни функціонального стану серцево-судинної системи у школярів і студентів в умовах емоційного стресу……………………………...…………………20

1.4. Особливості змін складу і фізико-хімічних властивостей крові в умовах виконання фізичних навантажень…………………………………23

РОЗДІЛ ІІ. Серцево-судинний гомеостаз при дії фізичних навантажень ……………….……………………………………………………25

2.1. Кровообіг у м'язах…………………………...………………………....25

2.2. Системні циркуляторні розлади………………………………...……..27

2.3. Регулювання температури……………………………………………..30

2.4. Тренування…………………………………………………………….32

2.5.Морфофункціональні особливості серцево-судинної системи кваліфікованих спортсменів…………………………...……………………33

2.6. Гіпертрофія і розширення серця…………………….…………………36

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………..38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………….39

 

ВСТУП

Актуальність теми: оздоровчий вплив занять спортивними тренуваннями не досягається автоматично – він потребує певної системи занять і суворого контролю за формуванням змін, що відбуваються в організмі. Намагаючись одержати найефективніший та швидкий оздоровчий результат, можна досягти протилежного стану, адже заняття фізичними вправами не є панацеєю.                                                                                                                                   

Тому важливо вміти розбиратися у всій різноманітності процесів, які супроводжують вплив засобів фізичної культури і спорту, розглядіти ознаки оздоровчих змін і відрізнити їх від можливих патологічних зрушень або реакцій, що супроводять будь-які навантаження.

 Постійне зростання спортивних досягнень, пов’язане із збільшенням обсягу та інтенсивності тренувань, більш ніж будь-коли вимагає індивідуалізації тренувального процесу, який може бути проведений тільки на основі поглибленого медичного обстеження.

Тому варто згадати що таке кровоносна система і які її функції. Система кровообігу це транспортна система, що постачає О2 та речовини, абсорбовані зі шлунково-кишкового тракту, тканинам, повертає СО2 до легень та інші продукти метаболізму до нирок, бере участь у регулюванні температури тіла та розносить гормони й інші сполуки, що регулюють функцію клітин. Кров, як транспортер цих речовин, нагнітає через закриту систему кровоносних судин серце, яке у ссавців має дві помпи, що працюють разом. З лівого шлуночка кров нагнітається по артеріях та артеріолах до капілярів, де вона врівноважується з інтерстиційною рідиною. Кров з капілярів відтікає через венули до вен і повертається до правого передсердя. Це є велике (системне) коло кровообігу. З правого передсердя кров рухається у правий шлуночок, який перекачує її через судини легень – мале (легеневе) коло кровообігу. У легеневих капілярах вирівнюється вміст О2 та СО2 у крові та повітрі альвеол. Частина тканинної рідини надходить в іншу систему закритих судин – лімфатичну, з якої лімфа повертається через грудну та праву лімфатичну протоки у венозну систему (лімфообіг). Циркуляція рідин контрольована множинними регуляторними системами, функція яких загалом полягає у забезпеченні адекватного плину крові у капілярах (по можливості в усіх органах, але особливо у серці та мозку). У цій науковій роботі розглянуто вплив фізичних навантажень та різних чинників на систему кровообігу.

Завдання:

1. Дослідити діяльність системи кровообігу під впливом фізичних навантажень.

2. Порівняти головні показники серцево-судинної системи, вміти діагнозу вати норму або можливу патологію.

3. Дослідити особливості змін складу і фізико-хімічних властивостей крові в умовах виконання фізичних навантажень.

4. Дослідити як зміниться функціональний стан системи кровообігу, під дією максимальних динамічних і статичних навантажень.

Мета дослідження. Метою було дослідити вплив системи кровообігу на працюючі м'язи які вимагають великої кількості кисню і якнайшвидшого видалення з крові вуглекислоти. Саме цю функцію виконує серце в малому колі кровообігу. Нагнітаючи кров, серце працює частіше, тому що в легенях відсутня кістякова м'язова тканина. Також дослідити стан людини на яку діють інтенсивні фізичні навантаження, кровообіг у м’язах та стан серцево-судинної системи при різних видах гіпертензії.

Наукова новизна одержаних результатів. Тренування в значній мірі поліпшують насосну функцію серця. Один з найважливіших ефектів тренування – це уповільнення пульсу в спокої. Це є ознакою більш низького споживання кисню міокардом, тобто посиленням зашиті від ішемічної хвороби серця. Адаптація периферичної ланки кровообігу включає цілий ряд судинних і тканинних змін. М'язовий кровотік при навантаженнях значно зростає і може збільшуватися в 100 разів, що вимагає посилення роботи серця. У тренованих м'язах зростає щільність капілярів. Збільшення артеріовенозної різниці по кисні відбувається за рахунок зростання м'язових мітохондрій і кількості капілярів, а також більш ефективного шунтування крові з непрацюючих м'язів і органів черевної порожнини. Підвищується активність окисних ферментів. Ці зміни знижують кількість крові, що вимагається м'язам при роботі. Збільшення здатності крові і здатності еритроцитів віддавати кисень ще більше збільшує артеріовенозну різницю.

 Таким чином, найбільш істотними змінами при тренуванні є збільшення окисного потенціалу м'язів і регіонального кровотоку, економізація роботи серця в спокої і при середніх навантаженнях. У результаті тренувань істотно зменшується реакція артеріального тиску при різних навантаженнях. Важливу захисну роль грає зміна фібринолітичної активності (зменшення в'язкості) крові і зменшення адгезії (деформації) тромбоцитів. При навантаженні підвищується звернення крові, але одночасно знижується в'язкість крові, що приводить до нормалізації співвідношення цих двох процесів. При навантаженнях зареєстроване 6-кратне підвищення активності крові. Підсумовуючи наявні зведення, можна сказати, що фізична активність: зменшує ризик розвитку ішемічної хвороби серця, знижуючи роботу серця в спокої, і потреба міокарда в кисні; знижує артеріальний тиск, знижує частоту серцевих скорочень і схильність до аритмії. Одночасно збільшуються: коронарний кровотік, ефективність периферичного кровообігу, скорочувальна здатність міокарда, обсяг циркулюючої крові й обсяг еритроцитів, стійкість до стресів. Другий шлях впливу – це опосередкований вплив на фактори ризику, такі, як надлишкова маса тіла, ліпідного (жирового) обміну, паління, вживання алкоголю. Гіпертонічна хворобаосновним по значимості фактором ризику серед хвороб органів кровообігу. Передумовою для практичного використання фізичних тренувань при гіпертонічній хворобі є зниження артеріального тиску під впливом систематичних тренувань. За даними спостережень серед фізично активних контингентів частота гіпертонічної хвороби вірогідно менша, ніж серед малорухомих груп населення. Застосовуються різні тренувальні програми, але найбільше часто – динамічні вправи, у тому числі ходьба, біг, велосипедні прогулянки, вправи за участю великих груп м'язів.

У комплексні програми включаються й інші види вправ (загальнорозвиваючі, гімнастичні й ін.), спортивні ігри. Інтенсивність, тривалість і частота занять, хоча і розрізняються, але забезпечують вплив, що тренує. Фізкультурні заняття не слід проводити в період будь-яких гострих захворювань, включаючи простудні, і в періоди загострення хронічних захворювань. Велике значення в процесі занять надається самоконтролю. Кількість лейкоцитів, еритроцитів і гемоглобіну в спортсменів у стані спокою, як правило, не відрізняється від їхньої кількості в облич, спортом не займаються. Виявлення в деяких з них зниження цих показників не можна оцінювати як патологічна ознака, тому що це зв'язано зі збільшенням обсягу циркулюючої плазми, що приводить до відносного зменшення формених елементів в одиниця об'єму крові. У спортсменів виявляється збільшення кількості лімфоцитів (до 37%) і еозинофілів (до 5%) і зменшення кількості нейтрофілів (до 5%). Це свідчить про стан адаптації організму до фізичних навантажень і систему захисту організму в цілому. Таким чином, систематична рухова активність, заняття фізичною культурою і спортом впливають на організм людини, у т.ч. органи кровообігу. Кровоносні судини в процесі фізичного тренування стають більш еластичними, артеріальне тиск тримається в межах норми. Крім того, фізичні вправи розвивають рухову мускулатуру і тим самим поліпшують обмін газів між вдихуваним повітрям і киснем.

Фізичні вправи є засобом профілактики хвороб, у тому числі серцево-судинних, у розвитку яких не останню роль грає нетренованість серця сучасної людини, що лишили себе оптимальної рухової активності. Як бачимо, для того, щоб забезпечити потрібні фізичні навантаження одних занять фізичною культурою в школі мало. Однак чи так корисні для здоров'я заняття спортом, як хотілося б? [2, с. 35].

Практичне значення одержаних результатів. Дуже важливо визначити основні якісні і кількісні характеристики навантажень, що роблять оздоровчий і профілактичний вплив. Тому для оцінки цієї дії використовується ряд фізіологічних параметрів, що визначають розвиток витривалості. З їхньою допомогою з'ясовують ефективність і інтенсивність навантажень.

Ефективність навантажень визначається 4 факторами: типом навантаження, її ефективністю, частотою і тривалістю.

1)тип навантаження. Для розвитку витривалості кращі динамічні вправи за участю великих м'язових груп.(не менш 1/6-1/7 загального обсягу м'язів). Динамічні вправи – це робота, проведена при постійній напрузі і, що включає в себе ритмічні скорочення згиначів і розгиначів. Заняття складаються з так званих циклічних вправ: бігу, плавання, їзди на велосипеді, ходьби на лижах і ін. Статичні навантаження не викликають необхідних змін у ССС і самі по собі не ведуть до розвитку витривалості, але значно збільшують силу м'язів.

2) інтенсивність навантаження. Інтенсивність навантаження є основним чинником, від якого залежить підвищення функціональних можливостей органів кровообігу і ССС, якими визначається оздоровча дія фізичної активності. Узагальнення класичних досліджень показало, що тільки навантаження, що викликає частішання пульсу до 130 ударів у хвилину і вище і що зберігає визначений час цей ритм, веде до достовірного збільшення МПК. При організації фізкультурно-оздоровчих заходів доцільно на тлі навантажень середньої інтенсивності включати короткочасні навантаження (на рівні 95-100% від максимальної ЧСС). Середня інтенсивність складає 70-80% від максимальної ЧСС.

3)частота навантажень. Якщо фізичні навантаження регулярні, то визначається пряма залежність між частотою тренувань і їхньою оздоровчою дією. Досліджувалася ефективність фізкультурно-оздоровчих занять різної частоти (1-5 разів у тиждень) при інтенсивності 70-90% від максимальної ЧСС. Виявилося, що достовірне збільшення МПК і працездатності починається з 2-х разових занять у тиждень. Значний приріст МПК починається з 3-х разових занять і подальше збільшення частоти до 5 разів не дає додатковий приріст МПК. При збільшенні частоти занять може зростати ризик травм опорно-рухового апарата, тому недоцільно займатися частіше, ніж 5 разів у тиждень. 2-3 разові заняття забезпечують необхідний оздоровчий ефект. Для підтримки вже досягнутого рівня витривалості необхідно також не менш 2 занять у тиждень. При цьому можливо деяке зниження інтенсивності до нижньої межі при збільшенні часу занять.

4)тривалість навантажень. Тривалість навантажень тісно зв'язана з інтенсивністю роботи. При інтенсивності 70% від максимальної ЧСС тривалість навантаження повинна складати 20 хвилин. Нижня межа тривалості роботи складає 4-5 хвилин навантаження. Оптимальна тривалість оздоровчих навантажень складає 20-60 хвилин [2, с. 85].

 

 

Кровообіг у м'язах

Кровоплин у стані спокою в м'язах є низьким (2-4 мл/ 100 г/хв). Унаслідок скорочення м'язів на 10% від максимального напруження відбувається стискання судин; якщо ж воно досягає 70%, то кровоплин припиняється (рис. 2). Однак між скороченнями простежується значне посилання кровоплину: під час ритмічного скорочення м'язів за одиницю часу кровоплин збільшується у 30 разів. Іноді кровоплин збільшується на початку або ще й до початку фізичного навантаження. Таке ініціальне підвищення регульоване нейрогенним шляхом, імовірно, завдяки системі симпатичних вазодилататорів. Кровоплин у м'язах у стані спокою подвоюється після симпатектомії, а це дає підстави припустити, що тонус зменшується завдяки розслабленню вазоконстрикторів. Та якщо фізичне навантаження розпочалось, то місцеві механізми підтримують кровоплин на високому рівні і він буде однаковим у звичайних умовах та у тварин після симпатектомії [18, с. 68].

До місцевих механізмів підтримання кровоплину на високому рівні належать зниження тканинного Ро2, підвищення тканинного Рcо2нагромадження К+ та інших метаболітів вазодилататорів. В активних м'язах підвищується температура, що сприяє розширенню судин. Дилатація артеріол та прекапілярних сфінктерів збільшує кількість відкритих (функціональних) капілярів у 10-100 разів. Тому середня відстань між кров'ю й активними клітинами – а отже, відстань дифузії О2 та продуктів метаболізму – значно зменшується. Розширення судин збільшує площу поперечного перерізу судинного русла, що призводить до зменшення ємності кровоплину. Тиск у капілярах підвищується, доки не досягне рівня онкотичного тиску по всій довжині капілярної сітки. Крім того, швидше нагромадження осмотично активних метаболітів порівняно з їхнім виведенням зменшує осмотичний градієнт уздовж капілярної стінки. Отже, транссудація рідини в інтерстиційний простір значно збільшується. Відтік лімфи також значно посилюється, що обмежує нагромадження рідини в інтерстиції і прискорює лімфообіг. Зменшення рН та підвищення температури призводить до зміщення кривої дисоціації гемоглобіну праворуч, що означає більшу віддачу кисню кров'ю. Концентрація 2,3-ДФГ в еритроцитах збільшується, і це зумовлює послаблення афінності кисню до гемоглобіну.Сумарним результатом буде збільшення артеріовенозної різниці утричі та прискорене транспортування С02 з тканини. Поєднання всіх цих змін уможливлює посилене поглинання кисню скелетним м'язом під час навантаження у 100 разів. Можливим є навіть більший короткочасний викид енергії, за якого енергетичні запаси поповнюються завдяки анаеробному метаболізму глюкози, і м'яз втрачає кисень.

Наявність К+ розширює артеріоли під час навантаження м'яза, особливо на початку скорочення. Кровоплин у м'язі під час навантаження в осіб зі зменшеним вмістом К+ збільшується слабше, у цьому разі простежується тенденція до значного ушкодження м'яза (рабдоміоліз напруження) [9, с. 32].

Рис. 2. Течія крові через ділянку м'язів гомілки під час ритмічного скорочення.

 

Регулювання температури

Кількісні показники підвищення температури під час навантаження показані на рис.4. До багатьох ділянок шкіри кров надходить з гілок м'язових артерій, тому деяка кількість крові, зігрітої у м'язах, потрапляє прямо у шкіру, де частина тепла переходить у навколишнє середовище. Простежується значне посилення вентиляції легень внаслідок чого частина тепла втрачається з повітрям під час видихання. З підвищенням температури тіла відбувається активування центрів гіпоталамуса, що регулюють механізми виділення тепла. Підвищення температури частково пов'язане із неспроможністю тепловидільних механізмів діяти в разі значного підвищення температури. Однак є дані про наявність ефекту термостату, тобто активування тепловидільних механізмів унаслідок підвищення температури тіла. У таких випадках значно посилюється виділення поту, а його випаровування є головним шляхом виділення тепла. Простежується також розширення судин шкіри. Така вазодилатація зумовлена переважно пригніченням впливів вазоконстрикторів, хоча місцеве виділення вазодилататорів теж може мати значення [17, с. 145].

Рис. 4. Обмін енергії під час фізичного навантаження м'язів. Затемнена ділянка відображає переважання утворення тепла над його втратою. Загальний вихід енергії дорівнює сумі утворення тепла та виконаної роботи.

Тренування

У тренованих атлетів як у стані спокою, так і під час навантаження простежується вищий рівень хвилинного об'єму крові та нижчий рівень ЧСС порівняно з нетренованими особами. Крім того, у тренованих осіб розміри серця збільшені. Внаслідок тренування підвищується рівень максимального поглинання кисню (Vо2max). Середні рівні Vо2max можуть досягати 38 мл/кг/хв у активних здорових чоловіків і 29 мл/кг/хв у активних здорових жінок. Ці показники є нижчими в осіб старшого віку. Рівень Vо2max є наслідком максимального хвилинного об'єму крові і максимальної екстракції кисню тканинами, обидва ці показники збільшуються внаслідок тренування.

Зміни, що виникають у скелетних м'язах завдяки тренуванню, – це збільшення кількості мітохондрій та ензимів, задіяних в окисному метаболізмі. Простежується також збільшення кількості капілярів та ліпше кровопостачання м'язових волокон. Результатом сумарного ефекту буде повніша екстракція кисню і, як наслідок, менш виражене виділення лактату під час навантаження. Посилення плину крові до м'язів теж буде менш вираженим, а отже, зміни серцевого ритму та серцевого викиду будуть не такими значними, як у нетренованих осіб. Це є одним із пояснень позитивної ролі фізичних навантажень у хворих з патологією серця.

З огляду на поширений сьогодні оздоровчий біг та інші форми фізичних вправ варто зазначити, що однією з важливих умов успіху регламентованого навантаження є психологічний фактор. Хворі, які тренуються регулярно, почуваються ліпше. Постійні фізичні навантаження збільшують імовірність збереження активності й у пенсійному віці. Крім того, є дані про те, що систематичне тренування, навіть з помірним навантаженням, зменшує частоту та полегшує перебіг інфаркту міокарда [15, с. 177].

 

ВИСНОВКИ

Отже, фізичні навантаження викликають збільшення припливу крові до серця внаслідок витиснення її з вен кінцівок при скороченні м'язів та з вен черевної порожнини. Цей фактор діє в основному при динамічних навантаженнях; статичні навантаження несуттєво змінюють венозний кровоток. Збільшення припливу венозної крові до серця приводить до посилення роботи кровоносної системи.

При максимальному фізичному навантаженні величина енергетичних витрат серця може зрости в 120 разів у порівнянні зі станом спокою. Тривалий вплив фізичних навантажень викликає збільшення резервних можливостей серця.

М'язова діяльність викликає почастішання серцебиття. При напруженій м'язовій роботі ЧСС може досягати 180-215 уд/хв. Збільшення ЧСС має прямо пропорційну залежність від потужності м'язової роботи. Чим більша потужність, тим вище показники ЧСС. Тим не менше при однаковій потужності м'язової роботи ЧСС у менш підготовлених осіб значно вище. Крім того, при виконанні будь-якої рухової діяльності ЧСС змінюється в залежності від статі, віку, самопочуття, умов занять (температура, вологість повітря, час доби тощо).

Негативні емоції викликають мобілізацію енергетичних ресурсів і збільшують викид у кров адреналіну (гормон кори надниркових залоз) – це призводить до частішання і посилення серцевих скорочень (нормальна частота серцевих скорочень – 68-72 раз у хвилину), що і є пристосувальною реакцією серця.

Суттєво змінюється кількість еритроцитів в крові при фізичних навантаженнях. Ці зміни визначаються перш за все потужністю і тривалістю роботи. При короткотривалих навантаженнях максимальної потужності рівень концентрації еритроцитів в крові зростає. Це зумовлено переходом в кровообіг більш концентрованої щодо еритроцитів депонованої крові. При виконанні тривалих навантажень динамічного характеру, зношуючись, еритроцити руйнуються. При цьому інтенсивність розпаду еритроцитів переважає інтенсивність їх утворення клітинами ретикуло­ендотеліальної системи. За таких умов рівень еритроцитів в крові знижується.

Нормативними для здоров’я людини вважаються такі гематологічні показники: вміст еритроцитів – 4,5­5,0 млн в 1 мм3, кольоровий показник – 0,9­1,1, вміст гемоглобіну 12­14 г%. Гематологічні показники обстежуваного нижчі від нормативних, що в поєднанні з суб’єктивними показниками здоров’я (погіршення самопочуття, порушення сну, втрата апетиту, зниження працездатності) вказують на розвиток стану пере натренованості.

Багаторічні дослідження висококваліфікованих спортсменів (включаючи віддалений період тренування і в частині випадків посмертні дані) дозволили  зробити висновки про те, що заняття спортом, спрямовані на досягнення високих результатів, при правильній системі відбору, організації та методиці тренування з подальшим активним руховим режимом сприяють підвищенню специфічної і неспецифічної стійкості організму, максимальному розгортанню функціональних можливостей організму і їх тривалого підтримуванню, відсунення вікового зниження життєдіяльності і тим самим мають істотне значення для зміцнення і збереження здоров'я. Спорт в умовах життя нашого суспільства має не лише велике соціальне, але і гігієнічний оздоровче значення.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агаджанян Н.А., Тель Л.З., Циркин В.И., Чеснокова С.В. Физиология человека, М.:1998.

2. Альтмайн Й.В “Анатомія людини” К.:1996р.

3. Анатомия человека: Учебник для техникумов физической культуры / Под

ред. А.А. Гладышевой. - М.: Физкультура и спорт, 1977 – 343 с.

4. Б. В. Петровский. М., Популярная медицинская энциклопедия, 1981.

5. Ганон Ф. В. Фізіологія людини / Ф. В. Ганон. –2002.

6. Ж. Шеррер Физиология труда, К.:1973.

7. Захаров Е.Н., Карасев А.В., Сафонов А.А. "Энциклопедия физической подготовки" К.:1983г.

8. Зюзіна І.А. Основи педагогічної майстерності. – Освіта, 1989. – 302 с.

9. Козєтов І. Методика використання нестандартного обладнання на уроках фізкультури // Фізичне виховання в школі. -– 1999. –- № 4. –- С. 37-39.

10. Колодяненко Г.І. Анатомія людини: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 384с.

11. Комплексне тестування рухових здібностей людини. За ред. Сергієнко Л. П.–Миколаїв: УДМТУ, 2001.

12. Л. А. Лещинский. Берегите здоровье. М., "Физкультура и спорт", 1995.

13. Лукашевич Н.П., Сингаєвська І.В., Бондарчук Е.І. Психологія праці, М.:1997.

14. Плахтій П.Д. Фізіологія людини. Обмін речовин та енергозабезпечення м’язової діяльностім. Кам’янець-Подільський ПП «Медобори-2006»

15. С.Л. Аксельрод "Спорт и здоровье". К.:1985.

16. Фізіологія людини: В 3–х томах, під ред. Р.Шмідта и Г.Тевса, М.:1996.

17. Фізіологія людини (За ред. Кучерова І. С. та ін.). – К.: Вища школа, 1981.

18. Хоменко Б.Г. Анатомія людини. – К.: Вища школа, 1991.

19. Шиян Б. М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). – Львів: Світ, 1993. – 184 с.

20. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Ч.1. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан, 2001. – 248 с.

КУРСОВА РОБОТА

з фізіології людини

  на тему:

«Функціональні ефекти адаптації системи кровообігу до фізичних навантажень та інших стресових подразників»

 

Студента групи ФВ – 2

напряму підготовки

6.010102. «Фізичне виховання»

Леська О. С.

 

Науковий керівник к. б. н., доцент

Слипанюк О. В.

 

Національна шкала:_______________

Універсальна шкала:______________

Оцінка ECTS:____________________

 

Члени комісії __________  _________________

                            ____________ _________________                                    

                            ____________ _________________                                    

 

 

м. Коломия – 2015 рік

 

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………….…3

РОЗДІЛ І.Функціональні ефекти адаптації системи кровообігу до Фізичних навантажень та інших стресових подразників …………………..9

1.1. Показники функціонального стану системи кровообігу фізично підготовлених осіб в стані спокою та в умовах виконання дозованих фізичних навантажень…….…………...……………………………………...9

1.2. Зміни функціонального стану системи кровообігу, спричинені виконанням максимальних динамічних і статичних навантажень…….....14

1.3. Вікові особливості функціонування системи кровообігу. Зміни функціонального стану серцево-судинної системи у школярів і студентів в умовах емоційного стресу……………………………...…………………20

1.4. Особливості змін складу і фізико-хімічних властивостей крові в умовах виконання фізичних навантажень…………………………………23

РОЗДІЛ ІІ. Серцево-судинний гомеостаз при дії фізичних навантажень ……………….……………………………………………………25

2.1. Кровообіг у м'язах…………………………...………………………....25

2.2. Системні циркуляторні розлади………………………………...……..27

2.3. Регулювання температури……………………………………………..30

2.4. Тренування…………………………………………………………….32

2.5.Морфофункціональні особливості серцево-судинної системи кваліфікованих спортсменів…………………………...……………………33

2.6. Гіпертрофія і розширення серця…………………….…………………36

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………..38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………….39

 

ВСТУП

Актуальність теми: оздоровчий вплив занять спортивними тренуваннями не досягається автоматично – він потребує певної системи занять і суворого контролю за формуванням змін, що відбуваються в організмі. Намагаючись одержати найефективніший та швидкий оздоровчий результат, можна досягти протилежного стану, адже заняття фізичними вправами не є панацеєю.                                                                                                                                   

Тому важливо вміти розбиратися у всій різноманітності процесів, які супроводжують вплив засобів фізичної культури і спорту, розглядіти ознаки оздоровчих змін і відрізнити їх від можливих патологічних зрушень або реакцій, що супроводять будь-які навантаження.

 Постійне зростання спортивних досягнень, пов’язане із збільшенням обсягу та інтенсивності тренувань, більш ніж будь-коли вимагає індивідуалізації тренувального процесу, який може бути проведений тільки на основі поглибленого медичного обстеження.

Тому варто згадати що таке кровоносна система і які її функції. Система кровообігу це транспортна система, що постачає О2 та речовини, абсорбовані зі шлунково-кишкового тракту, тканинам, повертає СО2 до легень та інші продукти метаболізму до нирок, бере участь у регулюванні температури тіла та розносить гормони й інші сполуки, що регулюють функцію клітин. Кров, як транспортер цих речовин, нагнітає через закриту систему кровоносних судин серце, яке у ссавців має дві помпи, що працюють разом. З лівого шлуночка кров нагнітається по артеріях та артеріолах до капілярів, де вона врівноважується з інтерстиційною рідиною. Кров з капілярів відтікає через венули до вен і повертається до правого передсердя. Це є велике (системне) коло кровообігу. З правого передсердя кров рухається у правий шлуночок, який перекачує її через судини легень – мале (легеневе) коло кровообігу. У легеневих капілярах вирівнюється вміст О2 та СО2 у крові та повітрі альвеол. Частина тканинної рідини надходить в іншу систему закритих судин – лімфатичну, з якої лімфа повертається через грудну та праву лімфатичну протоки у венозну систему (лімфообіг). Циркуляція рідин контрольована множинними регуляторними системами, функція яких загалом полягає у забезпеченні адекватного плину крові у капілярах (по можливості в усіх органах, але особливо у серці та мозку). У цій науковій роботі розглянуто вплив фізичних навантажень та різних чинників на систему кровообігу.

Завдання:

1. Дослідити діяльність системи кровообігу під впливом фізичних навантажень.

2. Порівняти головні показники серцево-судинної системи, вміти діагнозу вати норму або можливу патологію.

3. Дослідити особливості змін складу і фізико-хімічних властивостей крові в умовах виконання фізичних навантажень.

4. Дослідити як зміниться функціональний стан системи кровообігу, під дією максимальних динамічних і статичних навантажень.

Мета дослідження. Метою було дослідити вплив системи кровообігу на працюючі м'язи які вимагають великої кількості кисню і якнайшвидшого видалення з крові вуглекислоти. Саме цю функцію виконує серце в малому колі кровообігу. Нагнітаючи кров, серце працює частіше, тому що в легенях відсутня кістякова м'язова тканина. Також дослідити стан людини на яку діють інтенсивні фізичні навантаження, кровообіг у м’язах та стан серцево-судинної системи при різних видах гіпертензії.

Наукова новизна одержаних результатів. Тренування в значній мірі поліпшують насосну функцію серця. Один з найважливіших ефектів тренування – це уповільнення пульсу в спокої. Це є ознакою більш низького споживання кисню міокардом, тобто посиленням зашиті від ішемічної хвороби серця. Адаптація периферичної ланки кровообігу включає цілий ряд судинних і тканинних змін. М'язовий кровотік при навантаженнях значно зростає і може збільшуватися в 100 разів, що вимагає посилення роботи серця. У тренованих м'язах зростає щільність капілярів. Збільшення артеріовенозної різниці по кисні відбувається за рахунок зростання м'язових мітохондрій і кількості капілярів, а також більш ефективного шунтування крові з непрацюючих м'язів і органів черевної порожнини. Підвищується активність окисних ферментів. Ці зміни знижують кількість крові, що вимагається м'язам при роботі. Збільшення здатності крові і здатності еритроцитів віддавати кисень ще більше збільшує артеріовенозну різницю.

 Таким чином, найбільш істотними змінами при тренуванні є збільшення окисного потенціалу м'язів і регіонального кровотоку, економізація роботи серця в спокої і при середніх навантаженнях. У результаті тренувань істотно зменшується реакція артеріального тиску при різних навантаженнях. Важливу захисну роль грає зміна фібринолітичної активності (зменшення в'язкості) крові і зменшення адгезії (деформації) тромбоцитів. При навантаженні підвищується звернення крові, але одночасно знижується в'язкість крові, що приводить до нормалізації співвідношення цих двох процесів. При навантаженнях зареєстроване 6-кратне підвищення активності крові. Підсумовуючи наявні зведення, можна сказати, що фізична активність: зменшує ризик розвитку ішемічної хвороби серця, знижуючи роботу серця в спокої, і потреба міокарда в кисні; знижує артеріальний тиск, знижує частоту серцевих скорочень і схильність до аритмії. Одночасно збільшуються: коронарний кровотік, ефективність периферичного кровообігу, скорочувальна здатність міокарда, обсяг циркулюючої крові й обсяг еритроцитів, стійкість до стресів. Другий шлях впливу – це опосередкований вплив на фактори ризику, такі, як надлишкова маса тіла, ліпідного (жирового) обміну, паління, вживання алкоголю. Гіпертонічна хворобаосновним по значимості фактором ризику серед хвороб органів кровообігу. Передумовою для практичного використання фізичних тренувань при гіпертонічній хворобі є зниження артеріального тиску під впливом систематичних тренувань. За даними спостережень серед фізично активних контингентів частота гіпертонічної хвороби вірогідно менша, ніж серед малорухомих груп населення. Застосовуються різні тренувальні програми, але найбільше часто – динамічні вправи, у тому числі ходьба, біг, велосипедні прогулянки, вправи за участю великих груп м'язів.

У комплексні програми включаються й інші види вправ (загальнорозвиваючі, гімнастичні й ін.), спортивні ігри. Інтенсивність, тривалість і частота занять, хоча і розрізняються, але забезпечують вплив, що тренує. Фізкультурні заняття не слід проводити в період будь-яких гострих захворювань, включаючи простудні, і в періоди загострення хронічних захворювань. Велике значення в процесі занять надається самоконтролю. Кількість лейкоцитів, еритроцитів і гемоглобіну в спортсменів у стані спокою, як правило, не відрізняється від їхньої кількості в облич, спортом не займаються. Виявлення в деяких з них зниження цих показників не можна оцінювати як патологічна ознака, тому що це зв'язано зі збільшенням обсягу циркулюючої плазми, що приводить до відносного зменшення формених елементів в одиниця об'єму крові. У спортсменів виявляється збільшення кількості лімфоцитів (до 37%) і еозинофілів (до 5%) і зменшення кількості нейтрофілів (до 5%). Це свідчить про стан адаптації організму до фізичних навантажень і систему захисту організму в цілому. Таким чином, систематична рухова активність, заняття фізичною культурою і спортом впливають на організм людини, у т.ч. органи кровообігу. Кровоносні судини в процесі фізичного тренування стають більш еластичними, артеріальне тиск тримається в межах норми. Крім того, фізичні вправи розвивають рухову мускулатуру і тим самим поліпшують обмін газів між вдихуваним повітрям і киснем.

Фізичні вправи є засобом профілактики хвороб, у тому числі серцево-судинних, у розвитку яких не останню роль грає нетренованість серця сучасної людини, що лишили себе оптимальної рухової активності. Як бачимо, для того, щоб забезпечити потрібні фізичні навантаження одних занять фізичною культурою в школі мало. Однак чи так корисні для здоров'я заняття спортом, як хотілося б? [2, с. 35].

Практичне значення одержаних результатів. Дуже важливо визначити основні якісні і кількісні характеристики навантажень, що роблять оздоровчий і профілактичний вплив. Тому для оцінки цієї дії використовується ряд фізіологічних параметрів, що визначають розвиток витривалості. З їхньою допомогою з'ясовують ефективність і інтенсивність навантажень.

Ефективність навантажень визначається 4 факторами: типом навантаження, її ефективністю, частотою і тривалістю.