Гіпертрофія і розширення серця

Проблема оцінки гіпертрофії міокарда і збільшення серця у спортсменів – одна з найбільш старих проблем спортивної медицини.
Вперше Геншен в 1889 році виявив за допомогою пальпації збільшення серця під впливом систематичної спортивного тренування, таке знаходили в подальшому шляхом анатомічних, клінічних і рентгенологічних методів дослідження майже всі вивчають це питання автори. При цьому наголошувалося, що частота та ступінь збільшення серця обумовлені головним чином обсягом і інтенсивністю виконуваної спортсменом роботи та індивідуальними особливостями регуляції серцевої діяльності.Найбільше збільшення серця визначається у спортсменів, що тренуються на витривалість. Безумовно, що існує зв'язок між збільшенням серця і видом спорту. Збільшення серця спортсменів обумовлено гіпертрофією міокарда і розширенням порожнин, ступеня яких неоднакові у кожному окремому випадку. Той чи інший ступінь гіпертрофії міокарда властива майже всім систематично тренуються спортсменам, що чітко видно за даними анатомічних досліджень.

Вага здорового не гіпертрофованого серця дорослих чоловіків у віці до 30 років становить у середньому 270 грам, 30 – 50 років – 285 грам. У нормі довжина серця дорівнює 8.5 – 9 сантиметрів. Товщина стінки правого шлуночка складає – 0.1 – 0.2 см, лівого – 0.7 – 1.2 см.

Був проведений аналіз показників у 39 кваліфікованих спортсменів різних спеціальностей, які загинули від різних причин. Виявилося, що лише у стрільця вага серця склав 280 грам, у решти спортсменів він коливався в межах від 310 до 500 грам. Довжина серця перебувала в межах 8 – 15 см.
Розширення м'язи серця у спортсмена внаслідок гемодинамічних впливів при спортивному тренуванні і пов'язана з цим інтенсифікація енергетичних процесів (так звана гіперфункція серця) активізують генетичні процеси в клітинах міокарда, синтез нуклеїнових кислот і білків, які є структурною основою гіпертрофії.

Гіпертрофії, як правило, зазнавали обидва відділи серця. Ізольованою гіпертрофії якого-небудь з них не спостерігалося. І хоча при цьому відповідно з фізіологічними особливостями більшою мірою збільшувалася абсолютна маса лівого шлуночка, у всіх випадках водночас відносно рівномірно товщали стінка правого шлуночка серця  [6, с. 53].

Динамічні дослідження в процесі багаторічної тренуванні показали, що в розвитку збільшення серця у спортсменів, крім обсягу фізичного навантаження, значну роль відіграє режим тренування (найбільші розміри серця і найбільш швидко розвивається збільшення ми бачили при інших рівних умовах у спортсменів, які форсували тренування), а також індивідуальні шляхи адаптації кровообігу до фізичних навантажень і вихідний фон, тобто конституціональні особливості, вихідна величина серця.

 

ВИСНОВКИ

Отже, фізичні навантаження викликають збільшення припливу крові до серця внаслідок витиснення її з вен кінцівок при скороченні м'язів та з вен черевної порожнини. Цей фактор діє в основному при динамічних навантаженнях; статичні навантаження несуттєво змінюють венозний кровоток. Збільшення припливу венозної крові до серця приводить до посилення роботи кровоносної системи.

При максимальному фізичному навантаженні величина енергетичних витрат серця може зрости в 120 разів у порівнянні зі станом спокою. Тривалий вплив фізичних навантажень викликає збільшення резервних можливостей серця.

М'язова діяльність викликає почастішання серцебиття. При напруженій м'язовій роботі ЧСС може досягати 180-215 уд/хв. Збільшення ЧСС має прямо пропорційну залежність від потужності м'язової роботи. Чим більша потужність, тим вище показники ЧСС. Тим не менше при однаковій потужності м'язової роботи ЧСС у менш підготовлених осіб значно вище. Крім того, при виконанні будь-якої рухової діяльності ЧСС змінюється в залежності від статі, віку, самопочуття, умов занять (температура, вологість повітря, час доби тощо).

Негативні емоції викликають мобілізацію енергетичних ресурсів і збільшують викид у кров адреналіну (гормон кори надниркових залоз) – це призводить до частішання і посилення серцевих скорочень (нормальна частота серцевих скорочень – 68-72 раз у хвилину), що і є пристосувальною реакцією серця.

Суттєво змінюється кількість еритроцитів в крові при фізичних навантаженнях. Ці зміни визначаються перш за все потужністю і тривалістю роботи. При короткотривалих навантаженнях максимальної потужності рівень концентрації еритроцитів в крові зростає. Це зумовлено переходом в кровообіг більш концентрованої щодо еритроцитів депонованої крові. При виконанні тривалих навантажень динамічного характеру, зношуючись, еритроцити руйнуються. При цьому інтенсивність розпаду еритроцитів переважає інтенсивність їх утворення клітинами ретикуло­ендотеліальної системи. За таких умов рівень еритроцитів в крові знижується.

Нормативними для здоров’я людини вважаються такі гематологічні показники: вміст еритроцитів – 4,5­5,0 млн в 1 мм3, кольоровий показник – 0,9­1,1, вміст гемоглобіну 12­14 г%. Гематологічні показники обстежуваного нижчі від нормативних, що в поєднанні з суб’єктивними показниками здоров’я (погіршення самопочуття, порушення сну, втрата апетиту, зниження працездатності) вказують на розвиток стану пере натренованості.

Багаторічні дослідження висококваліфікованих спортсменів (включаючи віддалений період тренування і в частині випадків посмертні дані) дозволили  зробити висновки про те, що заняття спортом, спрямовані на досягнення високих результатів, при правильній системі відбору, організації та методиці тренування з подальшим активним руховим режимом сприяють підвищенню специфічної і неспецифічної стійкості організму, максимальному розгортанню функціональних можливостей організму і їх тривалого підтримуванню, відсунення вікового зниження життєдіяльності і тим самим мають істотне значення для зміцнення і збереження здоров'я. Спорт в умовах життя нашого суспільства має не лише велике соціальне, але і гігієнічний оздоровче значення.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агаджанян Н.А., Тель Л.З., Циркин В.И., Чеснокова С.В. Физиология человека, М.:1998.

2. Альтмайн Й.В “Анатомія людини” К.:1996р.

3. Анатомия человека: Учебник для техникумов физической культуры / Под

ред. А.А. Гладышевой. - М.: Физкультура и спорт, 1977 – 343 с.

4. Б. В. Петровский. М., Популярная медицинская энциклопедия, 1981.

5. Ганон Ф. В. Фізіологія людини / Ф. В. Ганон. –2002.

6. Ж. Шеррер Физиология труда, К.:1973.

7. Захаров Е.Н., Карасев А.В., Сафонов А.А. "Энциклопедия физической подготовки" К.:1983г.

8. Зюзіна І.А. Основи педагогічної майстерності. – Освіта, 1989. – 302 с.

9. Козєтов І. Методика використання нестандартного обладнання на уроках фізкультури // Фізичне виховання в школі. -– 1999. –- № 4. –- С. 37-39.

10. Колодяненко Г.І. Анатомія людини: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 384с.

11. Комплексне тестування рухових здібностей людини. За ред. Сергієнко Л. П.–Миколаїв: УДМТУ, 2001.

12. Л. А. Лещинский. Берегите здоровье. М., "Физкультура и спорт", 1995.

13. Лукашевич Н.П., Сингаєвська І.В., Бондарчук Е.І. Психологія праці, М.:1997.

14. Плахтій П.Д. Фізіологія людини. Обмін речовин та енергозабезпечення м’язової діяльностім. Кам’янець-Подільський ПП «Медобори-2006»

15. С.Л. Аксельрод "Спорт и здоровье". К.:1985.

16. Фізіологія людини: В 3–х томах, під ред. Р.Шмідта и Г.Тевса, М.:1996.

17. Фізіологія людини (За ред. Кучерова І. С. та ін.). – К.: Вища школа, 1981.

18. Хоменко Б.Г. Анатомія людини. – К.: Вища школа, 1991.

19. Шиян Б. М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). – Львів: Світ, 1993. – 184 с.

20. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Ч.1. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан, 2001. – 248 с.