Принципи побудови судової системи за Конституцією України

Судова система України

Термін "суд" вживається в кількох значеннях: o установа, в якій працюють співробітники суду;

o суддя, колегія суддів, які розглядають справи;

o судовий процес;

o державний орган.

Головний зміст цього терміну полягає в тому, що це державний, владний орган, якому притаманні певні ознаки, що відрізняють його від інших органів. Насамперед, суд розглядає і вирішує особливі категорії справ, які не правомочний розглядати жоден інший орган. Розгляд справ у суді відбувається з дотриманням відповідної процедури, встановленої законом. Суд є самостійним при розгляді справ. Між судами не існує відносин підлеглості. Судове рішення, яким закінчується розгляд справ у суді, ухвалюється іменем України. Судове рішення, яке набрало законної сили, обов'язкове до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, фізичними та юридичними особами на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Судова система - це одна із підвалин державності. Вона має забезпечити правосуддя для кожної особи у порядку, встановленому Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 3 Закону України 07.07.2010 р. "Про судоустрій та статус суддів" судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції.

Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. Порядок організації діяльності Конституційного Суду встановлюється Конституцією України та Законом України 16.10 1996 "Про Конституційний Суд України".

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Правосуддя в Україні, як визначено у ст. 124 Конституції України, здійснюється виключно судами.

Людина бажає, щоб система правосуддя постійно і надійно захищала її від протиправних посягань, зловживань влади, гарантувала б їй дійове поновлення порушених законних прав і свобод. При цьому важливо, щоб суд користувався довірою людей, а для судді, як носія судової влади, були створені належні умови для здійснення справедливого правосуддя на основі закону та моралі.

Законодавство, яке визначає правові засади організації судової влади, здійснення правосуддя, статус суддів - це Конституція України, Закон України від 07.07.2010 р. "Про судоустрій та статус суддів", Закон України від 16.l0.1996 р. "Про Конституційний Суд України", процесуальне законодавство та інші закони України.

10 питання. Міжнародно-правові принципи побудови судової системи держави

Після проголошення незалежності України, ставши членом міжнародної спільноти, наша держава зазнала значного позитивного впливу загальновизнаних принципів організації судової влади, які відбиваються також і в побудові судової системи. Положення Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. (зокрема статті 7, 8, 10, 11), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 9) містять низку положень, які прямо чи опосередковано формулюють систему вимог до побудови судової системи демократичної держави.

Значну роль у вирішенні нових підходів до побудови судової системи відіграли вступ України до Ради Європи, ратифікація Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та Протоколу № 7 до неї, що містять такі принципові положення:

- кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків або при висуненні проти неї будь-кого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону;

- кожна людина, визнана судом винною у вчиненні кримінального злочину, має право на перегляд вищою судовою інстанцією винесеного їй вироку і призначення міри покарання. Здійснення цього права, включаючи обставини, за яких воно може бути реалізованим, регулюється законом.

У своїй сукупності положення Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції та сформовані Європейським судом принципи є всеохоплюючими для організації судової влади та здійснення правосуддя, але серед них виокремлюються і такі, що безпосередньо впливають на побудову судової системи. Вони пов'язані з необхідністю:

- забезпечення кожному, хто намагається в судовому порядку захистити свої права й інтереси, реалізації цього права шляхом утворення розвинутої мережі судів, наближених до населення і наділених повноваженнями розгляду справ у повному обсязі, тобто за суттю (суди першої інстанції);

- забезпечення реалізації права особи на перегляд її справи вищим судом шляхом утворення мережі судів, наділених повноваженнями перегляду справи в апеляційному або касаційному порядку;

- відповідного процесуального порядку розгляду й вирішення спору, що визначається особливістю його предмету.

Усі зазначені чинники знайшли своє нормативне відбиття в Конституції України.

Принципи правосуддя

- це фундаментальні правові вимоги (вихідні засади), які визначають зміст і форму здійснення правосуддя, недотримання яких тягне за собою несприятливі наслідки у вигляді скасування прийнятих у справі рішень.

Сутність принципів правосуддя полягає в тому, що це норми загального і визначального характеру, які містяться в Конституції України, відповідних процесуальних кодексах та інших правових актах і відображають найбільш суттєві риси і властивості судочинства. Ці норми є первинними, тобто непохідними від інших норм, вони конкретизуються у більш часткових (окремих) процесуальних нормах.

Всі принципи нерозривно зв'язані між собою і порушення будь-якого одного принципу призводить як правило до порушення інших і тим самим до порушення законності при провадженні у справі. Тому недотримання хоча би одного з принципів правосуддя тягне за собою скасування рішень, прийнятих у справі.

Значення принципів правосуддя полягає в тому, що вони є гарантією дотримання прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб при здійсненні судочинства, а також гарантією прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі. Принципи є відправним пунктом або підґрунтям для тлумачення конкретних процесуальних норм, а також для вирішення всіх протиріч, які виникають при здійсненні правосуддя.

Систему принципів правосуддя складають:

-конституційні принципи;

- загальні принципи - закріплені у Законі України ”Про судоустрій і статус суддів”;

-галузеві принципи.

Конституційні засади (принципи) здійснення правосуддя в Україні закріплені у Конституції України. Більшість з них сконцентрована у статтях 124-131 розділу VIII Конституції України, який носить назву “Правосуддя”.

Відповідно до ст.129 Конституції до основних засад судочинства належать:

- незалежність суддів і підкорення їх тільки закону;

- здійснення судочинства суддею одноособово або колегіально;

- законність;

- рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

- забезпечення доведеності вини;

- змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості;

- підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

- забезпечення обвинуваченому права на захист;

- гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

- забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків встановлених законом;

- обов'язковість рішень суду.

У статтях 5-15 розділу 1

Закону України “Про судоустрій та статус суддів” законодавець також закріпив принципи правосуддя, які є обов'язковими для всіх судів загальної юрисдикції, а саме:

- здійснення правосуддя виключно судами;

- самостійність суддів;

- право на судовий захист;

- право на повноважний суд;

- рівність перед законом і судом;

- правова допомога при реалізації права на справедливий суд;

- гласність і відкритість судового розгляду;

- мова судочинства;

-Обов’язковість судових рішень;

- право на оскарження судового рішення;

- одноособовий та колегіальний розгляд справи.

Відповідно до ст.129 Конституції, законом можуть бути визначені такожй інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій. В даному випадку мова йде про галузеві принципи здійснення судочинства в залежності від юрисдикції суду: в кримінальних, цивільних, адміністративних та господарських справах. Галузеві принципи судочинства закріплені у відповідних процесуальних кодексах - кримінально-процесуальному, цивільному процесуальному, господарсько-процесуальному та в інших законах. Галузеві принципи судочинства повинні відповідати конституційним засадам і не можуть суперечити їм.

12 питання. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду

Судочинство не може існувати без визначених шляхів виправлення помилок, наприклад, судами вищих інстанцій. Тому особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень суду у випадках та порядку, встановлених ЦПК.

Судова система України

Термін "суд" вживається в кількох значеннях: o установа, в якій працюють співробітники суду;

o суддя, колегія суддів, які розглядають справи;

o судовий процес;

o державний орган.

Головний зміст цього терміну полягає в тому, що це державний, владний орган, якому притаманні певні ознаки, що відрізняють його від інших органів. Насамперед, суд розглядає і вирішує особливі категорії справ, які не правомочний розглядати жоден інший орган. Розгляд справ у суді відбувається з дотриманням відповідної процедури, встановленої законом. Суд є самостійним при розгляді справ. Між судами не існує відносин підлеглості. Судове рішення, яким закінчується розгляд справ у суді, ухвалюється іменем України. Судове рішення, яке набрало законної сили, обов'язкове до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, фізичними та юридичними особами на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Судова система - це одна із підвалин державності. Вона має забезпечити правосуддя для кожної особи у порядку, встановленому Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 3 Закону України 07.07.2010 р. "Про судоустрій та статус суддів" судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції.

Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. Порядок організації діяльності Конституційного Суду встановлюється Конституцією України та Законом України 16.10 1996 "Про Конституційний Суд України".

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Правосуддя в Україні, як визначено у ст. 124 Конституції України, здійснюється виключно судами.

Людина бажає, щоб система правосуддя постійно і надійно захищала її від протиправних посягань, зловживань влади, гарантувала б їй дійове поновлення порушених законних прав і свобод. При цьому важливо, щоб суд користувався довірою людей, а для судді, як носія судової влади, були створені належні умови для здійснення справедливого правосуддя на основі закону та моралі.

Законодавство, яке визначає правові засади організації судової влади, здійснення правосуддя, статус суддів - це Конституція України, Закон України від 07.07.2010 р. "Про судоустрій та статус суддів", Закон України від 16.l0.1996 р. "Про Конституційний Суд України", процесуальне законодавство та інші закони України.

10 питання. Міжнародно-правові принципи побудови судової системи держави

Після проголошення незалежності України, ставши членом міжнародної спільноти, наша держава зазнала значного позитивного впливу загальновизнаних принципів організації судової влади, які відбиваються також і в побудові судової системи. Положення Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. (зокрема статті 7, 8, 10, 11), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 9) містять низку положень, які прямо чи опосередковано формулюють систему вимог до побудови судової системи демократичної держави.

Значну роль у вирішенні нових підходів до побудови судової системи відіграли вступ України до Ради Європи, ратифікація Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та Протоколу № 7 до неї, що містять такі принципові положення:

- кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків або при висуненні проти неї будь-кого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону;

- кожна людина, визнана судом винною у вчиненні кримінального злочину, має право на перегляд вищою судовою інстанцією винесеного їй вироку і призначення міри покарання. Здійснення цього права, включаючи обставини, за яких воно може бути реалізованим, регулюється законом.

У своїй сукупності положення Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції та сформовані Європейським судом принципи є всеохоплюючими для організації судової влади та здійснення правосуддя, але серед них виокремлюються і такі, що безпосередньо впливають на побудову судової системи. Вони пов'язані з необхідністю:

- забезпечення кожному, хто намагається в судовому порядку захистити свої права й інтереси, реалізації цього права шляхом утворення розвинутої мережі судів, наближених до населення і наділених повноваженнями розгляду справ у повному обсязі, тобто за суттю (суди першої інстанції);

- забезпечення реалізації права особи на перегляд її справи вищим судом шляхом утворення мережі судів, наділених повноваженнями перегляду справи в апеляційному або касаційному порядку;

- відповідного процесуального порядку розгляду й вирішення спору, що визначається особливістю його предмету.

Усі зазначені чинники знайшли своє нормативне відбиття в Конституції України.

Принципи побудови судової системи за Конституцією України

Конституція текстуально не закріплює перелік усіх судів, що діють на території України, прямо вказуючи на те, що це є предметом відання відповідних законів. Але вона визначає принципові положення побудови судової системи, які мають бути враховані при визначенні гілок і рівнів судової системи та повноважень її складових елементів (судів). Це такі положення:

- забезпечення доступності правосуддя у його організаційному аспекті завдяки побудові розгорнутої мережі судів (на місцевому рівні) відповідно до адміністративно-територіального устрою України та утворення підсистеми спеціалізованих судів;

- визнання певної автономності функціонування спеціалізованих судів, підсистеми яких очолюють відповідні вищі суди;

- закріплення єдності та моноцентризму системи судів загальної юрисдикції (на відміну від біцентризму, що існував раніше), надання Верховному Суду України статусу найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції;

- запровадження апеляційної форми як основного первісного порядку перегляду судових справ;

- заборона створення судів, порядок формування і компетенція яких не збігаються з порядком утворення і компетенцією судів загальної юрисдикції.

Принцип територіальності. В Конституції України знайшов нормативне і термінологічне закріплення принцип, який і раніше визначав побудову судової системи України. Вперше цей принцип був впроваджений у Судових статутах 1864 р., коли від станових та пересувних судів був здійснений перехід до загальних судових місць. їхня побудова базувалася на двох головних принципах:

- началі двох інстанцій на чолі з верховним касаційним судом;

- началі осілості судових місць (зі збереженням по певних категоріях кримінальних справ виїзної діяльності). Першу інстанцію утворювали окружні суди, другу - судові палати. Ці судові установи утворювалися в різних регіонах держави, причому підґрунтям їх розташування була не адміністративно-територіальна одиниця, а одиниця зовсім самостійна - судовий округ.

Отже, принцип територіальності побудови судової системи забезпечує територіальне розмежування компетенції однорідних судів, тобто визначає межі судового округу. Найбільшого значення дія принципу територіальності набуває при визначенні мережі судів першого (вихідного) рівня, оскільки вона має бути розгалуженою, щоб забезпечити кожній особі реальну можливість дістатися судової установи для вирішення своєї справи за суттю.

Закріпивши термінологічно принцип територіальності, Конституція не розкрила ані його зміст, ані критерії формування судових округів, не визначена в ній і завершена система судів загальної юрисдикції. У Конституції щодо судової системи закріплені норми лише принципового значення, про що йшлося вище. Отже, розкрити зміст територіальності шляхом визначення усієї системи судів загальної юрисдикції (а отже, й визначення судових округів) мав законодавець у спеціальному законі, яким став Закон України "Про судоустрій і статус суддів". Виходячи з закріпленої в законі системи судів зміст принципу територіальності розуміється як розбудова системи судів загальної юрисдикції відповідно до системи адміністративно-територіального устрою, визначеної в ст. 133 Конституції України, оскільки він обумовлений потребою здійснення правосуддя на всій території України і доступності його для всього населення.

Вимога принципу територіальності за законом полягає в тому, що мережа судових органів має рівномірно поширюватись на всі адміністративно-територіальні одиниці України. З цього логічно випливає, що судові округи судів відповідних рівнів повинні мати однакове співвідношення з адміністративно-територіальними одиницями, на які поширюється юрисдикція судів. Таким чином, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначив, що місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України.

Отже, в основу побудови судової системи на першому її щаблі покладений адміністративно-територіальний устрій України відповідного рівня, тобто судові округи співпадають з адміністративними одиницями. Перевагою такої схеми побудови судової системи є те, що вся інфраструктура держави також побудована з урахуванням її адміністративно-територіального устрою, що надає змогу кожній особі без значних витрат (часу і коштів) звернутися за захистом своїх прав до свого суду. А відтак - така схема побудови виступає одним з чинників забезпечення доступності правосуддя у його судоустрійному аспекті.

Принцип територіальності повинен органічно поєднуватись з принципом спеціалізації.

Принцип спеціалізації У побудові судової системи є одним з факторів забезпечення права на правосуддя, оскільки ця вимога пов'язана з необхідністю розгляду справи компетентним судом. Компетентний суд - це не лише суд, уповноважений здійснити правосуддя у повному обсязі з винесенням рішення за суттю, а й суд, у фаховості якого впевнена особа, яка до нього звертається.

Конституція України стосовно спеціалізації теж визначилася лише принципово. Змістовне наповнення здійснено у Законі України "Про судоустрій і статус суддів". Коментований Закон закріпив таку побудову судової системи, де мають місце елементи і "зовнішньої", і "внутрішньої" спеціалізації. Критерієм спеціалізації є предмет спірних правовідносин і властива йому відповідна процесуальна процедура. Але не тільки. У побудові судової системи України було враховано й попередній досвід існування відокремленої гілки арбітражних (нині господарських) судів, хоча між природою матеріально-правових відносин і притаманною їй процесуальною процедурою, характерними для цивільного судочинства, значно більше спільного з матеріально-правовими відносинами і процесуальною процедурою господарського судочинства, ніж кримінального. Разом з тим, господарські, а також адміністративні суди, побудовані за ознакою "зовнішньої" спеціалізації, тобто утворюють окрему гілку в системі судів загальної юрисдикції. Для загальних судів діє "внутрішня" спеціалізація в межах однієї судової установи, яка реалізується або розподілом між суддями місцевого суду обов'язків по розгляду цивільних чи кримінальних справ, де це можливо завдяки кількісному складу суддів, або створенням судових палат в апеляційних судах. Окрім того, у судах різних судових юрисдикцій (у т. ч. спеціалізованих) може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції.

Принцип єдності судової системи Проявляється у тому, що в Україні утворена цілісна система судів загальної юрисдикції, яка поєднує функціонування загальних і спеціалізованих судових гілок з існуванням єдиного найвищого судового органу. Таким органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Конституція України не розкриває змісту поняття "найвищий". Це зробив Закон України "Про судоустрій і статус суддів", визначивши у ст. 38 компетенцію Верховного Суду України.

Вказані ознаки єдності судової системи не вичерпують усього змісту принципу єдності. Він включає у себе і такі елементи як:

- єдині засади організації та діяльності судів;

- єдиний статус суддів;

- обов'язковість для всіх судів правил судочинства, визначених законом;

- обов'язковість виконання на території України судових рішень;

- єдиний порядок організаційного забезпечення діяльності судів;

- фінансування судів виключно з Державного бюджету України;

- вирішення питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

У Конституції України стосовно судової системи поняття "єдність" ніде не застосовується, але зі змісту норм, що регламентують організацію судової влади, такий принцип, безумовно, випливає. Це дало підставу закріпити його назву й основні елементи в нормах Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

В основу побудови судової системи України покладені як принципи, що текстуально закріплені в Конституції, так і принципи, що випливають із її змісту. До таких належать принципи інстанційності, ступінчастості, ієрархічності, доступності. Вони притаманні більшості судових систем сучасних держав, оскільки є результатом їх історичного розвитку, які, незважаючи на природні відмінності, характеризуються і загальними рисами.

Інстанційність - це поняття процесуальне, воно означає обсяг процесуальних повноважень суду по вирішенню судової справи. Судові інстанції з'явилися лише тоді, коли: а) учасники процесу набули права на скаргу, і ця скарга стала спонукою руху справи по вертикалі судових установ; б) обсяг повноважень судів по розгляду і перегляду однієї і тієї самої справи почав відрізнятися, і ця відмінність чітко визначена законом. (При існуванні ревізійного порядку перегляду судових справ справа в силу закону просувалася з одного суду до іншого і перевірялася у повному обсязі, що вимагало значних витрат часу без впевненості, що справа буде остаточно вирішена черговою судовою установою.)

У сучасний період розвитку судових систем перегляд здійснюється на вимогу зацікавлених сторін, а за своїм змістом розрізняється на перегляд вирішення окремих питань, які зустрічаються у справі (окремі оскарження), перегляд рішення за суттю (апеляційне провадження) і перегляд його з підстав неправильного застосування норм матеріального права чи суттєвого порушення норм процесуального права, тобто з метою вирішення завдання однакового розуміння правових норм у правозастосовній практиці судів (касаційне провадження). Причому для кожної справи встановлюється не більше однієї апеляційної і однієї касаційної інстанції.

Суди, що вирішують справи по суті, мають назву "суди першої інстанції". Другу, або апеляційну, інстанцію утворюють суди, що вирішують справи в порядку апеляційного провадження. Вони також вирішують і окремі скарги на суди першої інстанції. Касаційну інстанцію утворюють суди, що вирішують справи в порядку касаційного провадження.

Наявність трьох інстанцій і заборона розгляду в одній судовій установі однієї й тієї самої справи за двома інстанціями обумовлюють трирівневу побудову судової системи.

Саме такий підхід і був реалізований у побудові вітчизняної підсистеми загальних судів.

Якщо ж національні особливості, традиції чи інші чинники суспільного буття виявляються в розподілі певних категорій справ для розгляду їх по першій інстанції між судами різних рівнів, тоді виникає проблема забезпечення апеляційного оскарження рішень зі справ, розглянутих апеляційними судами по першій інстанції.

Ця проблема вирішується у різні способи: або утворюється додатковий рівень у судовій системі, або суд, уповноважений бути судом касаційної інстанції, виконує щодо вказаних справ функції суду апеляційної інстанції. Першій спосіб є вельми витратним (організаційно, кадрово, фінансово, матеріально-технічно тощо). Другий - збільшує навантаження на суд касаційної інстанції.

Традиція надання суду другої інстанції (тепер це апеляційні суди) повноважень з розгляду по першій інстанції певних категорій справ існує у вітчизняному процесуальному законодавстві, хоча нині лише у кримінальному судочинстві. Тому потрібно встановити, як цей фактор відбився у побудові судової системи, тобто у який спосіб в законі вирішена проблема забезпечення конституційного права на апеляційне оскарження судових рішень.

Тому повноваження з перегляду справ, розглянутих апеляційним судом по першій інстанції, реалізує суд касаційної інстанції, яким у системі загальних судів є Верховний Суд України. Ним в касаційному порядку можуть бути перевірені не тільки вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, а й вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції (ст. 383 КПК). Підстави для скасування чи зміни таких рішень не обмежуються переліком підстав, потрібних для касаційного перегляду, вони містять і перелік підстав, які характерні для перегляду справ у апеляційному порядку (ст. 398 КПК).

11 питання. Поняття та система принципів правосуддя.

Принципи правосуддя

- це фундаментальні правові вимоги (вихідні засади), які визначають зміст і форму здійснення правосуддя, недотримання яких тягне за собою несприятливі наслідки у вигляді скасування прийнятих у справі рішень.

Сутність принципів правосуддя полягає в тому, що це норми загального і визначального характеру, які містяться в Конституції України, відповідних процесуальних кодексах та інших правових актах і відображають найбільш суттєві риси і властивості судочинства. Ці норми є первинними, тобто непохідними від інших норм, вони конкретизуються у більш часткових (окремих) процесуальних нормах.

Всі принципи нерозривно зв'язані між собою і порушення будь-якого одного принципу призводить як правило до порушення інших і тим самим до порушення законності при провадженні у справі. Тому недотримання хоча би одного з принципів правосуддя тягне за собою скасування рішень, прийнятих у справі.

Значення принципів правосуддя полягає в тому, що вони є гарантією дотримання прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб при здійсненні судочинства, а також гарантією прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі. Принципи є відправним пунктом або підґрунтям для тлумачення конкретних процесуальних норм, а також для вирішення всіх протиріч, які виникають при здійсненні правосуддя.

Систему принципів правосуддя складають:

-конституційні принципи;

- загальні принципи - закріплені у Законі України ”Про судоустрій і статус суддів”;

-галузеві принципи.

Конституційні засади (принципи) здійснення правосуддя в Україні закріплені у Конституції України. Більшість з них сконцентрована у статтях 124-131 розділу VIII Конституції України, який носить назву “Правосуддя”.

Відповідно до ст.129 Конституції до основних засад судочинства належать:

- незалежність суддів і підкорення їх тільки закону;

- здійснення судочинства суддею одноособово або колегіально;

- законність;

- рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

- забезпечення доведеності вини;

- змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості;

- підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

- забезпечення обвинуваченому права на захист;

- гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

- забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків встановлених законом;

- обов'язковість рішень суду.