Обов'язковість судових рішень

Статтею 13 Закону "Про судоустрій і статус суддів" закріплене положення, згідно з яким рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Це положення визначає особливу роль суду серед інших органів державної влади як єдиного органу, що має право здійснювати правосуддя. У рішенні суду реалізується право держави на вирішення правових конфліктів у приватній сфері.

Основою цієї норми є принцип загальнообов'язковості закону, відповідно до якого ухвалене судове рішення. Обов'язковість рішень суду, що набрали законної сили, полягає у тому, що: 1) вони не можуть бути скасовані або змінені будь-якими адміністративними або державними органами, громадськими організаціями тощо та їх посадовими чи службовими особами. Ці органи та особи не можуть винести іншого рішення у цій судовій справі; 2) ці органи та особи не можуть приймати акти, що суперечать рішенню суду, яке набрало чинності, виходячи із припущення про його неправильність; 3) жоден орган, крім вищестоящого суду, не може скасувати рішення суду, що набрало чинності.

Невиконання судового рішення може потягти кримінальну, адміністративну або дисциплінарну відповідальність. Так, умисне невиконання службовою особою, яка відповідно до своїх повноважень повинна вжити заходів щодо виконання рішення, ухвали, постанови у справі, або перешкоджання нею їх виконанню тягне кримінальну відповідальність за ст. 382 Кримінального кодексу України (КК), згідно з якою умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню карається штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до 3 років. Ті самі дії, вчинені службовою особою, караються штрафом від 750 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до 5 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до З років. Указані дії, вчинені службовою особою, яка обіймає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за такий самий злочин, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, караються позбавленням волі на строк від З до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років. Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини карається позбавленням волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Раніше ця стаття також передбачала кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішень суду або перешкоджання їхньому виконанню, але лише для службових осіб. Тепер же кримінальна відповідальність у вигляді штрафу від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до 3 років поширюється на всіх осіб.

У випадку, коли службова особа не вживає заходів щодо виконання такого судового рішення, як окрема ухвала, чи окрема постанова суду або судді, вона може бути притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 185-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП), згідно з якою умисне залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду чи окремої постанови судді або невжиття заходів до усунення зазначених в них порушень закону, а так само несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу суду чи окрему постанову судді - тягнуть накладення штрафу від 5 до 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За невиконання службовою особою судового рішення, якщо в її діянні немає ознак злочину або адміністративного правопорушення, можливе притягнення цієї особи до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ст. 89 Закону України від 21 квітня 1999 р. "Про виконавче провадження" (в редакції Закону від 4 листопада 2010 p.) у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника — фізичну особу від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб — від 20 до 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника — юридичну особу — від 40 до 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

13 питання. Система суддів загальної юрисдикції України. Очолює систему судів загальної юрисдикції Верховний Суд України.

суди загальної юрисдикції - це самостійні державні органи судової влади, що здійснюють правосуддя шляхом цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства відповідно до Конституції та законів України і утворюють єдину систему судів.

За своєю сутністю суди загальної юрисдикції є державними органами судової влади, уповноваженими здійснювати правосуддя відповідно до Конституції та законів України.

За змістом своєї діяльності суди загальної юрисдикції є органами цивільної, господарської, адміністративної і кримінальної юрисдикції.

За формою суди загальної юрисдикції є колегіальними органами державної судової влади, до складу яких входять судді, призначувані Президентом України та обрані Верховною Радою України безстроково (ст. 128 Конституції України), які здійснюють цивільне, господарське, адміністративне та кримінальне судочинство.

Суди загальної юрисдикції різняться за своєю сутністю, суб'єктами судочинства, предметом судочинства, формою судочинства, територією діяльності тощо.

Зокрема, суди загальної юрисдикції можна класифікувати за суб'єктами судочинства. Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про судоустрій України", до системи судів загальної юрисдикції в Україні входять такі види судів:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди, Апеляційний суд України;

3) вищі спеціалізовані суди;

4) Верховний Суд України.

Місцевими загальними судами, відповідно до ст. 21 Закону України "Про судоустрій України", є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди АРК, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України.

Наступною ланкою системи судів загальної юрисдикції є апеляційні суди: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва і Севастополя, Апеляційний суд АРК, військові апеляційні суди регіонів та апеляційні суди Військово-Морських сил України, а також Апеляційний суд України.

Ще однією новою ланкою, відповідно до глави 7 Розділу ІІ Закону України "Про судоустрій України", є вищі спеціалізовані суди, а саме - Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України. Закон також прямо передбачив легітимну можливість утворювати Президентом України інші вищі спеціалізовані суди в порядку, передбаченому Законом України "Про судоустрій України". У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціалізації судової юрисдикції.

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Він здійснює правосуддя і забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Слід зазначити, що складність функцій, які здійснює Верховний Суд України, його внутрішня структура є досить розгалуженою. На чолі Верховного Суду України стоїть Голова Верховного Суду України. До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України. До складу судових палат, що здійснюють розгляд судових справ із питань юрисдикції спеціалізованих судів, призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років або відповідному апеляційному спеціалізованому суді не менше п'яти років.

Закон України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. у ст. 18,32-37 та інших також передбачав можливість утворення касаційних судів, але Рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/ 2003 від 11 грудня 2003 р. створення касаційних судів було визнано неконституційним і відповідні статті Закону втратили чинність.

Існують й Інші класифікації судів загальної юрисдикції. За предметом судочинства суди загальної юрисдикції можна класифікувати на: 1) цивільні суди; 2) господарські суди; 3) адміністративні суди; 4) кримінальні суди. За формою судочинства: 1) кримінальні суди; 2) цивільні суди; 3) спеціалізовані суди. За територією: 1) загальнодержавні суди та 2) місцеві суди тощо.

Попри диференціацію системи судів загальної юрисдикції, для них властивий і процес інтеграції, що визначається принципом єдності системи судів загальної юрисдикції. Реалізація цього принципу забезпечується єдиними засадами організації та діяльності судів; єдиним статусом суддів; обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом; забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції; обов'язковістю виконання на території України судових рішень; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів; фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів загальної юрисдикції.

Система судів загальної юрисдикції України - це нормативно-упорядкована та структурована сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених місцевих, апеляційних, спеціалізованих судів та Верховного Суду України, що будується на засадах територіальності й спеціалізації і забезпечує здійснення правосуддя в Україні

Для системи судів загальної юрисдикції, що представлена місцевими судами, апеляційними судами, Апеляційним судом України, витими спеціалізованими судами і Верховним Судом України, властиві такі ознаки, як: регулювання діяльності системи судів загальної юрисдикції виключно Конституцією та законами України; заборона делегувати функції системи судів загальної юрисдикції іншим органам державної влади та місцевого самоврядування; організаційно-правова єдність системи судів загальної юрисдикції; застосування принципів територіальності та спеціалізації до системи судів загальної юрисдикції; динамічність системи судів загальної юрисдикції, що зумовлює її постійний розвиток і вдосконалення тощо.

Система судів загальної юрисдикції перебуває в постійному розвитку. Одні її елементи втрачають своє значення, тоді як з'являються інші, нові елементи цієї системи. Наприклад, на сьогодні актуальним завданням судово-правової реформи є формування ефективної системи адміністративних судів, яких до 2005 року в Україні не було.

15 питання. Поняття судова ланка і судова інстанція

Судова інстанція - це поняття категоріального значення, яке є одним з визначальних чинників побудови судової системи. Інститут судових інстанцій, їх види, кількість, сутність є відбиттям усього історичного шляху існування суду в кожній державі з її традиціями, досвідом, надбанням. У судах загальної юрисдикції (загальних та спеціалізованих), що діють в Україні, судочинство здійснюється у декількох інстанціях, кожна з яких має свою особливість. Усі процесуальні кодекси передбачають розгляд справ у трьох судових інстанціях: першій, апеляційній та касаційній. Судом першої інстанції є суд, який уповноважений в межах своєї компетенції первісно розглянути і вирішити кримінальні, цивільні, господарські, адміністративні справи, справи про адміністративні правопорушення. Суди першої інстанції розглядають справу по суті, встановлюючи обґрунтованість, необґрунтованість чи часткову обґрунтованість позову (спір про право цивільне чи про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах) або винність чи невинність особи (при обвинуваченні її у вчиненні злочину). При розгляді справи по суті до суду викликаються позивач, відповідач, обвинувачений (підсудний), потерпілий, свідки, щоб завдяки їхнім свідченням, а також документам, речовим доказам були отримані фактичні дані, на підставі яких встановлювалися б обставини, що мають значення для вирішення справи. Вирішення справи по суті завершується відповідним актом правосуддя: вироком по кримінальних справах, рішенням по цивільних та господарських, постановою по справах адміністративної юрисдикції. Суд апеляційної інстанції - це суд, який розглядає апеляції на рішення судів першої інстанції, що не набрали законної сили, з вирішенням питання про законність і обгрунтованість оскаржуваних рішень. Метою звернення до апеляції є повторний розгляд справи у цілому або в частині. Існують два види апеляції: повна і неповна. Неповна апеляція означає перегляд рішень судів першої інстанції на підставі лише фактичних даних, встановлених ним з матеріалів, наданих особами, які брали участь у справі в суді першої інстанції. При повній апеляції особи, що беруть участь у справі, можуть надавати в апеляційних судах поряд з раніше дослідженими й нові матеріали. При повній апеляції, на відміну від неповної, суд при розгляді скарги не вправі повернути справу для нового розгляду в суд першої інстанції, а повинен сам винести нове рішення. Таким чином, при повній апеляції суд апеляційної інстанції здійснює перевірку правильності розгляду і вирішення судом першої інстанції справи, а при неповній - перевірку рішення (вироку). Запропоноване у вітчизняному судочинстві апеляційне провадження є змішаним, тобто воно містить елементи як повної, так і неповної апеляції, вид якої залежить переважно від змісту апеляційної скарги та тих вимог, що в ній сформульовані. У суді апеляційної інстанції справа може перевірятися або у повному обсязі, або в обсязі вимог, вказаних в апеляції. При створенні інститутів перегляду судових рішень західноєвропейські держави виходили з принципу - "скільки скарги - стільки й рішення". Відбиттям цього принципу стали відповідні правила у законодавстві цих країн, згідно з якими апеляційний суд перевіряє вірність рішення першої інстанції відносно особи, що подала скаргу, і лише відносно тієї частини рішення суду першої інстанції, що нею оскаржена. Поряд з правом на оскарження рішення суду в апеляційному порядку Конституція надає право учасникам процесу оскаржувати судові рішення в касаційному порядку. Тобто в Україні запроваджена двоінстанційність перевірки судових рішень за ініціативою сторін. За загальним правилом, касаційний порядок перегляду здійснюється відносно рішень, що набрали законної сили, тобто виконані чи виконуються, і лише відносно законності судового рішення. Перевірка обгрунтованості судового рішення (оцінка відповідності висновків суду встановленим у справі обставинам) відбувається при апеляційному перегляді. Нове вітчизняне процесуальне законодавство розвивається в цілому саме у такому напрямку. По-перше, касаційна скарга може бути подана лише на рішення, що набрало законної сили. По-друге, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. По-третє, до суду касаційної інстанції звернення можливе після використання механізмів захисту прав та інтересів у суді попередньої - апеляційної інстанції. (Це правило не є загальним. З нього є винятки, які передбачені Кримінально-процесуальним та Господарським процесуальним кодексами України. І якщо у КПК це обумовлено незавершеністю побудови підсистеми загальних судів зі збереженими повноваженнями апеляційних судів розглядати у визначених законом випадках справи по першій інстанції, то у ГПК це обумовлено наявністю застарілих підходів до формулювання вказаних норм.) Судом касаційної інстанції в Україні у системі загальних судів є Верховний Суд України, а в системі спеціалізованих судів - відповідний вищий суд. Отже, під судовою інстанцією розуміють судовий орган в цілому або його структурний підрозділ, що виконує певну процесуальну функцію при здійсненні правосуддя. Судові інстанції відрізняються колом процесуальних повноважень по розгляду справи і прийняттю судових рішень. Кожна наступна інстанція є вищестоящим судом відносно судової інстанції, що раніше постановила рішення по справі. Суд апеляційної інстанції є вищим відносно суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції є вищим відносно суду апеляційної інстанції. Іноді одна судова установа наділяється декількома інстанційними повноваженнями. Наприклад, апеляційні загальні суди наділені повноваженнями по розгляду кримінальних справ як суди другої (апеляційної) інстанції, а у випадках, передбачених законом, і як суди першої інстанції. Поняття "ланка" - суто судоустрійне, воно застосовується для відокремлення в окремій судовій підсистемі судових установ, що за своїм статусом знаходяться на одному рівні. Зміст поняття "ланка судової системи" визначається колом повноважень, наданих тій чи іншій судовій установі, і обсягом обов'язків, які вона виконує. Суди, які утворюють певну ланку судової системи, мають однакову предметну компетенцію, аналогічну структуру, ті ж самі функції і діють в межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної. Так, основну, нижню ланку в системі загальних судів утворюють районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди. Другою ланкою є апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим. Отже, юридично коректним є застосування поняття "ланка" лише в кожній підсистемі судів: загальних, адміністративних, господарських, тому що систему судів загальної юрисдикції утворюють не тільки загальні, а й спеціалізовані суди. Вони відрізняються як від загальних, так і поміж собою. У загальних, господарських та адміністративних судах різні предмет компетенції, структура, інстанційні повноваження, територія. Тому й суди, що утворюють певну ланку в підсистемі господарських чи адміністративних судів, не є ідентичними за вказаними ознаками ланці такого ж рівня в підсистемі загальних судів. Тому застосовувати поняття "ланка судової системи" необхідно поряд з визначенням певної підсистеми: загальної чи спеціалізованої, адміністративної чи господарської. У спеціалізованих судах нижчу ланку судової системи утворюють: -господарські суди Автономної Республіки Крим, обласні, міські міст Києва та Севастополя; - адміністративні окружні суди. Другу ланку утворюють: - апеляційні господарські суди округів; - апеляційні адміністративні суди округів. Третю ланку утворюють відповідно Вищий господарський суд України і Вищий адміністративний суд України, а також Вищий спеціалізований суд з цивільних та кримінальних справ. Четвертою ланкою для всіх гілок спеціалізованих судів є Верховний Суд України. Для визначення підсистеми судів, які входять до єдиної системи судів загальної юрисдикції, в літературі застосовують також поняття "гілка судової системи". На відміну від поняття "ланка", яке покликане бути елементом систематизації такого складного і різноманітного утворення як судова система України "по горизонталі", поняття "гілка судової системи" застосовується для відокремлення певних її підсистем, тобто "по вертикалі", констатуючи певну їх автономність у межах єдиної судової системи: гілка загальних судів, гілка адміністративних судів, гілка господарських судів. Правова доктрина, що була покладена в основу аналізу коментованої статті, дає підстави виокремлювати міжнародно-правові та національні принципи побудови судової системи держави.

 

16 питання. Правовий стасус суддів, порядок їх призначення та обрання.

Правовий статус суддів визначається Конституцією України (статті 124-130), Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та іншими правовими актами. Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді, а у визначених законом випадках - народні засідателі і присяжні.

Суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та названого Закону (ст. 51) призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Судді е посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Незалежність судді згідно з ч. 4 ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" забезпечується:

1) особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення;

2) недоторканністю та імунітетом судді;

3) незмінюваністю судді;

4) порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;

5) забороною втручання у здійснення правосуддя;

6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;

8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;

9) функціонуванням органів суддівського самоврядування;

10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;

11) правом судді на відставку.