Неефективність інструментів державної політики у сфері зайнятості

 

На даний момент вектор державної політики щодо зайнятості населення важко визначити. Основним документом, який визначає позицію держави у сфері зайнятості, є Закон України «Про зайнятість населення». Програма зайнятості населення останній раз приймалася постановою уряду в серпні 2005 року. Програма розроблялася на базі іншої урядової програми – «Назустріч людям» та передбачала низку слушних кроків, але не визначила жодних механізмів їх реалізації. Вказані нижче положення так і залишилась на рівні побажань. Відповідної нормативно-правової бази для їх реалізації не розроблено й досі впродовж майже двох років [1,17]. Подаємо перелік цих положень:

- економічне заохочення підприємців до створення нових робочих місць, розвитку гнучких форм зайнятості, створення робочих місць з неповним робочим часом;

- удосконалення форм соціальної підтримки незайнятих осіб, зареєстрованих у державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної праці;

- гарантоване надання першого робочого місця випускникам навчальних закладів різних ступенів акредитації, підготовленим за державним замовленням;

- розвиток співпраці між навчальними закладами і підприємствами з метою формування, відтворення та збереження кадрового потенціалу, підвищення його кваліфікації.

На затвердженою залишається «Концепція розвитку професійно-технічної освіти», основними завданнями якої є:

- забезпечення економіки країни кваліфікованими кадрами з урахуванням потреб ринку праці та громадян; збалансування попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці з урахуванням пріоритетних напрямів розвитку економіки;

- вдосконалення системи управління професійно-технічною освітою: розвиток соціального партнерства; залучення та участь роботодавців у підготовці та підвищенні кваліфікації робітничих кадрів; вдосконалення системи професійного навчання на виробництві.

Виконання завдання Президента України щодо щорічного створення 1 млн робочих місць жодним чином не позначається на зменшенні рівня безробіття в Україні. За даними Держкомстату протягом 2007 року працевлаштовано 1,07 млн осіб, а звільнилося з роботи – 1,278 млн осіб. Тобто треба вести мову не стільки про створення нових робочих місць, скільки про підвищення якості вже існуючих.

Фактично відсутня система професійної орієнтації в загальноосвітніх школах.

Високим залишається рівень недовіри роботодавців до державної служби зайнятості [1,18].

Для покращення ситуації на ринку праці уряду слід вдатися до наступних, вже давно актуальних заходів:

- розробити довгостроковий (щонайменше на 10 років) прогноз потреби економіки країни у робочій силі за професійно-кваліфікаційними групами;

- розробити механізм збільшення масштабів та розширення напрямів освіти дорослого населення, своєчасної підготовки та перепідготовки зайнятої робочої сили, залучити до цього процесу соціальних партнерів – роботодавців та профспілок;

- прийняти концепцію розвитку професійно-технічної освіти та запровадити відповідно державну цільову програму із відповідним бюджетним фінансуванням;

- запровадити багатоканальне фінансування професійної освіти, залучивши роботодавців до цього процесу;

- забезпечити трансформацію професійно-технічної освіти, належну її відповідність потребам ринку;

- істотно збільшити масштаби професійної підготовки та перепідготовки безробітних у відповідності до потреб ринку праці;

- формувати державне замовлення на підготовку кадрів у системі вищої освіти тільки для реальних потреб державного сектору економіки;

- з метою підвищення територіальної мобільності робочої сили в межах України необхідно створити систему постійного інформування населення про наняв вакансії на загальнонаціональному ринку праці та регіональних та місцевих ринках;

- разом з роботодавцями розробити стандарти соціальних пакетів для заохочення працівників не змінювати робоче місце;

- забезпечити інфраструктуру безбар’єрного доступу інвалідів до місця роботи.