Неефективна система працевлаштування осіб з особливими потребами

 

Протягом 2007 року «Фонд суспільної безпеки» спільно з Конфедерацією громадських організацій інвалідів України та союзом організацій інвалідів України провели польове та документальне дослідження функціонування системи працевлаштування інвалідів в Україні.

Дослідження довело, що система працевлаштування інвалідів є неефективною з огляду на такі положення.

Незважаючи на застосування практично всіх інструментів політики зайнятості інвалідів, передбачених міжнародними рекомендаціями, в Україні працевлаштованими є лише 20% інвалідів працездатного віку. Сукупна робоча сила працездатних інвалідів становить близько 10% від загального рівня робочої сили в Україні. Тобто кадровий розрив складає 8%.

Недосконалим є інституційне забезпечення системи працевлаштування. Чинне законодавство дозволяє дублювання функцій кількома інституціями. У сфері професійної реабілітації та створення робочих місць для інвалідів дублюються функції таких установ, як Фонд соціального захисту інвалідів, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та Державний центр зайнятості [1,16].

Відповідно до Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», всі зазначені органи мають здійснювати професійну реабілітацію інвалідів та займатися питанням їх працевлаштування. При цьому варто зазначити, що реабілітація із системи загальнообов’язкового державного страхування практично не фінансується. У 2007 році було виділено тільки 147 тис. грн..

Фінансування реабілітації здійснюється фактично за рахунок надходжень від штрафів, які сплачують роботодавці до фонду соціального захисту інвалідів за невиконання 4%-го нормативу працевлаштування інвалідів. Саме за рахунок цих коштів утримується регіональна мережа центрів реабілітації інвалідів.

Система працевлаштування інвалідів при щорічних витратах на рівні 120-150 млн грн. забезпечила щорічне працевлаштування протягом 2002-2007 в середньому 20тис осіб. Спроба покращити ситуацію, надавши можливість інвалідам з 1-го березня 2007 року реєструватися у Державному центрі зайнятості як безробітні, не мала успіху ситуації. За рік статус безробітного отримали 5,5 тис інвалідів. Але рівень працевлаштування не змінився. Тенденція створення робочих місць є негативною: якщо у 2004 році працевлаштувались 2911 інвалідів, то у 2007р. – 1185. При цьому бюджетні асигнування зросли із 120 до 164,3 млн грн.. Відповідно створення одного робочого місця коштувало роботодавцям 138 тис 650 грн. у 2007 році проти 41 тис. 243 грн у 2004. Для порівняння зазначимо, що найбільша вартість створення одного робочого місця в Україні спостерігається на підприємствах хімічної галузі і становить – 40 тис грн., іншими словами, створення одного робочого місця для інвалідів через Фонд соціального захисту населення коштує у 3,5 рази більше, ніж створення найдорожчого робочого місця самими роботодавцями за квотною системою [1,16].

На роботодавців покладена також функція обов’язкового забезпечення інвалідів робочими місцями у межах 4% квоти від загальної чисельності працівників (на підприємствах де працює 20 і більше осіб). Дослідження показали, що в більшості випадків роботодавці не можуть знайти кандидатури та вакансії за квотою. Виникає парадокс: кількість працевлаштованих інвалідів є незначною, а роботодавці не можуть забезпечити виконання квоти.

Суттєвим ресурсом створення робочих місць для інвалідів є підприємства інвалідів, що мають право на податкові пільги та фінансову допомогу з боку держави. Але і тут держава ввела обмеження через створення Комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів. Комісія отримала статус спеціального органу державного управління та повноваження самостійно визначити надання податкових пільг та фінансової підтримки підприємствам інвалідів. За умов відсутності нормативно правових документів, які визначають критерії соціально – економічної діяльності, держава через діяльність Комісії мінімізує власні витрати у випадку ненадання податкових пільг та невиплати фінансової допомоги підприємствам інвалідів. Зазначимо, що все це здійснюється на фоні низьких показників працевлаштування інвалідів.

Підсумовуючи, можна сказати, що на практиці стає незрозумілою мета політики зайнятості інвалідів. Аналіз системи працевлаштування викликає сумніви стосовно того, що політика націлена на працевлаштування всіх інвалідів, які можуть та бажають працювати на відкритому ринку чи займатись підприємницькою діяльністю. Є підозра, що система орієнтована на мінімізацію державних витрат на фінансування створених нових робочих місць та перерозподіл соціального навантаження на роботодавців та працюючих. При цьому видатки системи працевлаштування інвалідів на створення одного робочого місця для інвалідів є феноменально високими [1,17].

Також, необхідно чітко визначитися з умовами та нормуванням праці інвалідів у такий спосіб, щоб з урахуванням особливих потреб інвалідів їх праця мала ринкову цінність.