Поняття податку, податкової системи, принципи оподаткування.

При управлінні державним боргом вирішуються такі завдання:

1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

2) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

3) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

5) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни рішень щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж анулюванні державного боргу.

Як правова категорія позика - це урегульовані правовими нормами відносини з акумуляції державою тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб на принципах добровільності, терміновості й зворотності з метою покриття бюджетного дефіциту та регулювання грошового обігу.

Кошти, залучені на основі державної позики, надходять у розпорядження державної влади, що перетворює їх на додаткові фінансові ресурси. Мобілізовані таким чином кошти насамперед має бути призначено для покриття бюджетного дефіциту. Класичною формою державної позики є позичкові відносини, за яких держава виступає як позичальник коштів. Держава може виступати й як кредитор, надаючи позики юридичним і фізичним особам, іноземним державам і міжнародним організаціям, і як гарант у тих випадках, коли вона бере на себе відповідальність за виконання зобов'язань фізичних і юридичних осіб. У зв'язку з цим розрізняють внутрішню державну позику, внаслідок якої утворюється внутрішній державний борг, і зовнішню державну позику, в ході якої утворюється зовнішній державний борг.

27. Державний борг

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями. Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють

На короткострокові та довгострокові.

Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і

суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий

інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на

цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу,

переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального

старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи

спрацювання основного капіталу, уповільнені темпивиробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативнимипрорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністюстратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спробивирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.         

За формою власності:

а) акціонерні товариства;

б) товариства з обмеженою відповідальністю;

в) кооперативні;

г) державні.

Банки самостійно визначають напрямки своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Вони мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їх власності.

Держава та НБУ не відповідають за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями держави та НБУ, якщо інше не передбачено законом або договором.

Перший ріве нь Національний банк України є юридичною особою, основною функцію якої є забезпечення стабільності грошової одиниці (ст. 99 Конституції України). Статутний капітал Національного банку України у розмірі 10 млн грн є загальнодержавною власністю. Банк функціонує економічно як самостійна державна установа, здійснює видатки, зазвичай, за рахунок своїх доходів.

Серед основних функцій, закріплених ст. 2 Закону України «Про Національний банк України», можна назвати такі:

1) визначає та проводить грошово-кредитну політику на підставі загальнодержавної програми економічного розвитку, затвердженої Верховною Радою України;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і кредитних установ, організовує систему рефінансування;

Поняття податку, податкової системи, принципи оподаткування.

Податки — це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством.

Податко́ва систе́ма — це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Складається з прямих і непрямих податків. Прямі встановлюються безпосередньо на дохід або власність платника податків, непрямі включаються у вигляді надбавки до ціни товару і сплачуються споживачем.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування», принципи побудови системи оподаткування в Україні такі:
― стимулювання підприємницької виробничої діяльнос-ті та інвестиційної активності — введення пільг щодо опода-ткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток вироб-ництва;
― обов’язковість — впровадження норм щодо сплати подат-ків і зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі до-стовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
― рівнозначність і пропорційність — справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших по-датків і зборів (обов’язкових платежів) — на більші доходи;
― рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерези-дентів) при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);
― соціальна справедливість — забезпечення соціальної під-тримки малозабезпечених верств населення шляхом запрова-дження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мініму-му доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;
― стабільність — забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів) і їхніх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;
― економічна обґрунтованість — встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуван-ням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;
― рівномірність сплати — встановлення строків сплати по-датків і зборів (обов’язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;
― компетенція — встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їхнім платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Ав-тономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;
― єдиний підхід — забезпечення єдиного підходу до розроб-лення податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов’язкового платежу), подат-кового періоду, ставок податку і збору (обов’язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податко-вих пільг;
― доступність — забезпечення дохідливості норм податково-го законодавства для платників податків і зборів

 

 

24… Податкове право, податкові правовідносини.

Податкове право - це підгалузь фінансового права, що містить закони і підзаконні нормативні акти, правові норми, якими закріплюються принципи побудови податкової системи, права та обов' язки, відповідальність учасників податкових відносин, види та характеристики платежів, а також теоретичні положення, що їх пояснюють.

Податкові відносини визначають з одного боку рух коштів від грошових фондів платників податків і зборів до бюджетів й централізованих грошових фондів держави, а з іншого - напрямки владно-майнового впливу держави на об' єкти оподаткування, його зміст та силу. Відносини різних суб' єктів у сфері оподаткування складають дві окремі групи:

- відносини типу „держава - платники податків і зборів" та „держава

- спеціалізовані державні (податкові) органи" характеризуються примусовою силою приписів окремих законів з оподаткування;

- відносини типу „платники податків і зборів - спеціалізовані державні (податкові органи)" характеризуються координацією сумісних зусиль з виконання платниками податків і зборів імперативних норм податкових законів та, відповідно, певною „диспозитивністю" обрання останніми механізмів та процедур оподаткування.

Податкові правовідносини як різновид фінансових є особливим видом суспільних відносин — фінансових відносин, урегульованих фінансово-правовою нормою. Державне розпорядження, що міститься в юридичній нормі, визначає умови дії правовідносин, права й обов'язки суб'єктів, заходи, що гарантують виконання вимог правової норми. Природа фінансових правовідносин визначається тим, що вони виступають як влад-но-майнові, в яких відносини влади не можна відокремити від майнових, де вони діють у сукупності. Владно-майновий характер податкових правовідносин визначає юридичне положення суб’єктів у конкретних податкових правовідносинах. При цьому податковий орган, виступаючи від імені держави, наділений певними повноваженнями. Інший суб'єкт виконує в основному юридичний обов'язок за встановленими для нього правилами поведінки (сплата податку, надання звітності). В усіх видах податково-правових відносин їх владно-майновий характер виступає чітко, а деталізується тільки ступінь владного характеру в них.

 

 

25… Правове регулювання окремих механізмів та процедур оподаткування

Виконання платником податкового зобов'язання, що ґрунтується на усвідомленні останнім необхідності та суспільного значення оподаткування пов' язане із наданням йому максимальної самостійності визначення суми податкових зобов'язань, подання податкової декларації та сплати визначеної у ній суми податку чи збору.

Податкова декларація - це документ, що подається платником до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

Якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує вказану норму, платник зобов'язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті, а граничний десятиденний строк, встановлений для поштових відправлень не застосовується.

Податкове повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо: а) сума податкового зобов'язання або податкового боргу, а також пені та штрафних санкцій (за їх наявності) самостійно погашається платником. Податкове повідомлення або податкова вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу; б) контролюючий орган скасовує або змінює раніше прийняте рішення про нарахування суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу внаслідок їх адміністративного оскарження. Податкове повідомлення вважається відкликаним з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування або зміну раніше нарахованої суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу; в) рішення контролюючого органу про нарахування суми податкового зобов'язання або стягнення податкового боргу скасовується чи змінюється судом. Податкове повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними у день отримання платником податків відповідного рішення суду; г) податкові зобов'язання (крім податкового боргу) розстрочуються або відстрочуються чи стосовно них досягається податковий компроміс та про це зазначається у відповідному рішенні про розстрочення, відстрочення або податковий компроміс. Податкові вимоги вважаються відкликаними у день прийняття податковим органом рішення про розстрочення або відстрочення податкового боргу чи про досягнення щодо нього податкового компромісу; д) податковий борг визнається безнадійним. Податкові вимоги вважаються відкликаними у день прийняття податковим органом рішення про визнання податкового боргу безнадійним.

 

26. Правова природа державного боргу. Державна позик а

У вузькому розумінні, державний борг - це сукупність відносин, за якими виникають боргові зобов'язання держави як позичальника, боржника або гаранта погашення позик іншими позичальниками. У широкому розумінні, державний борг - це система фінансових зобов'язань держави, що виникають у результаті здійснення запозичень; із наданих державою гарантій із зобов'язань третіх осіб - суб'єктів господарської діяльності; боргових зобов'язань, прийнятих на себе відповідно до чинного законодавства; сум бюджетних асигнувань, перерахованих із порушенням строків чи в неповному розмірі; суми компенсації за несвоєчасну чи неповну виплату суми платежу юридичним та фізичним особам тощо.

Законодавче визначення державного боргу закріплено в ст. 2 Бюджетного кодексу України. Державний борг (борг Автономної Республіки Крим або борг місцевого самоврядування) - це загальна сума заборгованості держави (Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування), разом із борговими зобов'язаннями держави (Автономної Республіки Крим чи міських рад), що вступають у дію в результаті виданих гарантій за позиками або зобов'язаннями, що виникають на підставі законодавства або договору. З цього визначення державного боргу зрозуміло, що йдеться і про внутрішній, і про зовнішній державний борг.

Залежно від терміну дії, розрізняють короткостроковий (до 1-го року), середньостроковий (від 1-го до 5-ти років) і довгостроковий (5 і більше років) державний борг. Найважчими е короткострокові борги. За ними незабаром доводиться виплачувати основну суму з відсотками. Таку заборгованість можна пролонгувати, але це пов'язано з виплатою відсотків. Державні органи намагаються консолідувати короткострокову й середньострокову заборгованість, тобто перетворити її в довгострокові борги, відклавши на тривалий термін виплату основної суми й обмежуючись щорічною виплатою відсотків.

Залежно від територіальності, державний борг поділяють на внутрішній і зовнішній. Зовнішній державний борг - це борг іноземним державам, організаціям і особам. Цей вид боргу є для країни найбільшим тягарем, тому що для його погашення держава повинна віддавати будь-які коштовні товари, робити певні послуги. Внутрішній державний борг - це борг своєму населенню (юридичним і фізичним особам). Внутрішній борг України умовно можна поділити на боргові зобов'язання двох видів: ринкові, що існують у формі державних емісійних цінних паперів, та неринкові, що виникли за підсумками виконання державного бюджету, інші позики та зобов'язання.

Залежно від сукупності боргових зобов'язань, державний борг класифікують на капітальний і поточний. Капітальний містить у собі всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату. Поточний державний борг складається з платежів за зобов'язаннями, які позичальник повинен погасити в звітному періоді.

Залежно від суб'єкта, розрізняють державний і муніципальний борг. Абсолютно особливим є статус держави, який може розкриватися по-різному в ролі позичальника, боржника або гаранта. З іншого боку, такі науковці як К. Рудий, Ю.Данилов, В.Верхолаз включають у зміст державного боргу суми місцевих запозичень, тобто муніципальний борг. Вважаємо, що слід розмежовувати і не допускати змішування таких понять, як державний кредит і місцеві запозичення, державний борг та муніципальний борг. Водночас, можна ставити питання про потребу запровадити механізм формування зведеного боргу в державі Україна, який включав би показники всіх боргових зобов'язань публічних органів влади. Мова йде про публічний зведений (консолідований) борг, тоді як державний борг є його складовою і принципово включає лише боргові зобов'язання уряду України.

Змістом державного боргу є публічні відносини щодо випуску, обслуговування, погашення та визнання боргових зобов'язань уряду у формі державних цінних паперів, в інших формах урядових бюджетних запозичень; боргових зобов'язань, що виникають у результаті порушень бюджетного регулювання, а також інших зобов'язань, взятих на себе державою відповідно до чинного законодавства та міжнародних договорів..