Методичні підходи до обґрунтування потреби підприємства в позикових коштах

 

Першим етапом обґрунтування потреби підприємства в позикових коштах є визначення поточних фінансових потреб підприємства. Поточні фінансові потреби (ПФП) – це різниця між поточними активами (без коштів) і кредиторською заборгованістю, або ж[8]:

¾ різниця між засобами, іммобілізованими в запасах сировини, готової продукції, а також у дебіторській заборгованості, і сумою кредиторської заборгованості, або ж:

¾ не покрита ні власними засобами, ні довгостроковими кредитами, ні кредиторською заборгованістю частина чистих оборотних активів, або ж:

¾ недолік власних оборотних коштів, або ж:

¾ діра в бюджеті підприємства, або ж:

¾ потреба в короткостроковому кредиті.

З огляду на гостроту проблеми недоліку власних оборотних коштів, сконцентруємося на природі ПФП і способах їхнього регулювання.

Для фінансового стану підприємства сприятливо:

Одержання відстрочок платежу від постачальників (комерційний кредит), від працівників підприємства (якщо має місце заборгованість по зарплаті), від держави (якщо в короткостроковому періоді є заборгованість по сплаті податків) і т.д.

Відстрочки платежу дають джерело фінансування, породжуваний самим експлуатаційним циклом.

Несприятливо:

¾ Заморожування певної частини засобів у запасах (резервних і поточних запасах сировини, запасах готової продукції). Це породжує першорядну потребу підприємства у фінансуванні.

¾ Надання відстрочок платежу клієнтам. Такі відстрочки відповідають, однак, комерційним звичаям. Підприємство втримується при цьому від негайного відшкодування витрат - звідси друга найважливіша потреба у фінансуванні.

ПФП можна обчислювати в гривнях, у відсотках до обороту (обсягу продажів, виторгу від реалізації), а також у часі щодо обороту:

 

ПОТОЧНІ ФІНАНСОВІ ПОТРЕБИ	× 100
СЕРЕДНЬОДЕННИЙ ВИТОРГ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ

 

Якщо результат дорівнює, скажемо, 50%, то це означає, що недостача оборотних коштів підприємства еквівалентна половині його річного обороту; 180 днів у році підприємство працює тільки на те, щоб покрити свої ПФП.

З метою визначення потреби підпри­ємства в додатковому фінансуванні по­трібно спрогнозувати обсяг продажів. Як­що обсяг продажів збільшується, то по­винні збільшуватись і активи, а отже, влас­ні кошти підприємства та його зобов'я­зання. Частково потреби в додатко­вому фінансуванні можуть бути покри­ті зростаючим прибутком, а частково— за рахунок залучення зовнішніх джерел:

Кд = Ад - 3 - Пч,                

де Кд - додаткова потреба у фондах, Ад - додатковий приріст активів, З - приріст зобов'язань, Пч - приріст чистого прибутку.

Чим швидше зростає обсяг про­дажів, тим більша потреба в додатковому фінансуванні. Звичайно, до визначеної величини темпу зростання (3-5%) підприємство може обмежитись власними джерелами, але при більш високих темпах вимагається залучення фінансових ресур­сів.

Найважливішим моментом у прогнозуванні потреби підприємства у фінансових ресурсах є прогнозування його доходу та прибутку. Фінансове прогнозування будується на основі руху грошових потоків:

ГП = П - ПД ± ПРд.в + Авід - Іосн - Іоб,          

де ГП - грошовий потік підприємства; П - прибуток від реалізації до вирахування відсотків та податків; ПД - податки на підприємство; ПРд.в - позареалізаційні доходи та видатки; Авід - амортизаційні відрахування на оновлення основних фондів, Іосн - інвестиції в основні фонди; Іоб - інвестиції в обігові фонди.           

Моделювання майбутніх доходів звичайно будується на основі аналізу базових показників та виявлення тих факторів, які найбільшою мірою впливають на доходи в майбутньому.                                              

Якщо підприємство очікує, що доходи у найближчі роки будуть середніми за останні кілька років, то розрахунок доходу здійснюється за формулою:

Е(Х)=К_{t-1 *} Х_-1,           

де Е (X) - очікуваний доход за період t; К - коефіцієнт значущості величини доходу минулих років для прогнозування доходу на наступний рік. Причому К_t-1=1; Х - доходи за минулі роки.                                               

Так, якщо ми передбачаємо, що доходи на наступний рік дорівнюватимуть і середній величині за минулі три роки, то розрахунок можна провести за формулою:

E(X_t) = 1/3 (Х_t-1 +X_t-2 +X_t-3),                     

У тих же випадках, коли передбачається, що за останній рік доходи є більш високими, потрібно вибрати інші вагові коефіцієнти, наприклад:

Е(Х_t) = 0,6 X_t-1 + 0,3* X_t-2 + 0,1* Х_t-3.        

Цей метод прогнозу доходів називається екстраполяцією. Найпростішим прикладом екстраполяції є знаходження тренду - темпів зростання або па­діння чого-небудь у майбутньому на основі аналізу статистичних да­них минулих років.

До моделі прогнозу майбутніх доходів можна ввести фактор "дрейфу", котрий, наприклад, буде враховувати інфляцію та економічне зростання:

E(X_t)=X_t-1 +a,       

де а - фактор "дрейфу".

Для прогнозування своєї майбутньої діяльності підприємство складає проект про величину доходів.

Формування системи фінансових джерел передбачає:

¾ визначення критеріїв залучення того чи іншого джерела фінансування;

¾ аналіз можливих джерел фінансування на основі оцінки їх якісних та кількіс­них характеристик;

¾  вибір джерел, які відповідають обраним критеріям;

¾ визначення оптимальної структури фі­нансових джерел.

Як критерії вибору джерел зовнішнього фінансування можуть бути використані:

¾ порівняння розмірів витрат на одержан­ня фінансів з альтернативних джерел;

¾ строк виплати боргу з точки зору вигід­ності строку погашення у зручний для підприємства час;

¾ імовірні обмеження у надходженні кош­тів;

¾ ризик переходу контролю до іншого власника.

Для зниження ризику система дже­рел фінансування має бути по можливос­ті диверсифікованою за строками пога­шення та за видами джерел.